Микола Пристай - ностальгійне інтерв'ю з видатним форвардом Прикарпаття - Футбол 24

Микола Пристай (ліворуч) / Фото із домашнього архіву

18 лютого 2026 року перестало битися серце відомого бомбардира з івано-франківського Прикарпаття Миколи Пристая. У свій час Футбол 24 провів з ним розширене інтерв'ю, яке вперше з'явилося на сторінках видання 5 серпня 2022 року. Сьогодні ми згадуємо, яким був Микола Семенович...

Людей, схожих на нього, зазвичай іменують One Club Man. Протягом більшості своєї кар'єри Микола Пристай залишався в рідному івано-франківському клубі Спартак, який згодом отримав назву Прикарпаття. Дворічна перерва, що сталася через службу в армії у середині 70-х, була обумовлена обставинами. Решту дев'яти сезонів Микола Семенович провів надзвичайно продуктивно, зігравши понад 300 матчів і забивши 97 голів, що робить його найкращим бомбардиром в історії команди.

Зустрічаємося у центрі Івано-Франківська в дворі будинку, де мешкає 67-річна легенда. Місце для розмови обираємо незвичне, зате знакове - салон комфортного для Миколи Семеновича автомобіля. Юний Юрчишин, дивний Чопей, порядний Соснихін, вражаючий Рудаков - спогадів та розповідей тут на кілька годин.

У мене був особистий критик серед глядачів. Я навіть усвідомлював, на якому місці він розташований.

- Коли я вийшов на пенсію в 60 років, відразу ж позбувся тютюнової залежності, - розповідає Микола Семенович. - Але варто лише кинути палити, як вага починає стрімко збільшуватися. І зовсім нещодавно я відчув сильний біль у спині.

- Ви схильні до зайвої ваги?

У моїй сім'ї всі були стрункими. Напевно, лише дядька можна було вважати досить повненьким чоловіком. Інші ж мали звичайну фізичну статуру.

- Під час кар'єри із вагою боролися?

Ні, я стабільно підтримував вагу в 70 кілограмів. І зростом 171 сантиметр це цілком прийнятний результат.

Невеликий зріст не ставав на заваді вашій здатності забивати м'яч головою.

О, як я стрибав високо! Коли ми приїжджали на збори до Ужгорода перед початком сезону і проходили нормативи, деякі гравці навіть просили мене стрибнути за них.

Ось ще одна ваша неповторна риса - вміння влучно завершувати атаки. Ваш давній товариш Ігор Дирів зазначав: "Зазвичай, Пристай реалізовував мої асисти. Не раз я підкочував йому м’яч на порожні ворота". Чи погоджуєтеся з цим?

- Так, Дѝра ідеально роздавав паси, це правда. За сезон я стабільно забивав свої 12-14 голів у Першій лізі.

- І попри таку результативність не йшли на підвищення. Не хотіли покидати дім?

Я відвідав кілька оглядин, але до конкретних домовленостей справа так і не дійшла. Наприклад, я був у Карпатах, де зустрів кількох знайомих, таких як Сашко Швойницький та Лялек. Навіть спілкувався про можливий перехід з головним тренером команди Янбухтіним. Мав пропозиції від Дніпра, а також з московських клубів ЦСКА та Торпедо. Коли я поїхав до "армійців", команду тоді тренував Анатолій Тарасов, хокейний спеціаліст. Його помічник Валентин Бубукін виносив для Тарасова крісло, яке ставили посеред поля. Це виглядало досить незвично — тренер сідав, починав давати вказівки, свистіти та активно жестикулювати.

Воротар Леонід Шмуц, який виступав за Тарасова у ЦСКА, поділився своїми враженнями про надмірні та часом навіть абсурдні навантаження.

Тарасов - тренер з хокею, і це говорить само за себе. Коли я побачив цю сцену, у мене одразу зникло бажання залишатися на місці.

Одна з причин, через які люди не хочуть залишати Івано-Франківськ, - це глибока прихильність мешканців до цього міста.

У місті мене дійсно впізнавали всі. Постійно запрошували на маленьку чарку, хоча я не дуже любив алкоголь. Люди були різноманітні. Наприкінці моєї кар'єри у мене з'явився особистий критик на трибунах, і я навіть знав, де він сидить. Щоразу, коли команда програвала, я чув його крики: "Пристай, йди пити пиво". А я ж у той період взагалі не вживав пиво (сміється).

Раздаєв шокував всіх своєю відвертістю: "А ви ж живете в Європі: шашлики, пиво, чебуреки!"

- Ви народилися у Калуському районі і розпочинали свій шлях у місцевому Хіміку. Бомбардирські якості проявилися одразу?

- Коли я грав за юнаків у групі Б за команду з рідного села Студінка, то з поля без голу не йшов. Бувало по 2-3 забивав. Якось у турнірі "Шкіряний м'яч" ми виграли 11:0, а я 7 м'ячів забив. Далі було запрошення у Хімік від Бориса Пазухіна. Ох, він любив поганяти! А мені це не подобалося. Навіть футбол через це почав закидати. Пощастило, що в івано-франківський Спартак запросив Мирослав Ступар, під керівництвом якого у дублі я трохи ожив.

У 1974 році ви вперше вийшли на поле за основну команду, а ваш перший гол став практично золотим.

- Я забив на 87-й хвилині у матчі проти запорізького Металурга в одному з останніх турів, і ми завершили гру з рахунком 2:2. Степан Рибак досі пам'ятає: "Якби не твій гол, ми могли б вилетіти з Першої ліги". Незабаром команду очолив Вадим Кириченко. О, який він жорсткий тренер!

Атакуючи, проявляй рішучість.

Організовував аналізи ситуацій?

Не лише це. Він не тільки кричить, а й може й вдарити. Якось Юра Іванов спізнився на збори, і Кириченко вдарив його залізним ключем у чоло, залишивши там слід у вигляді номера. Коли ми їхали в Яремче на тренування, Вадим Олександрович заохочував нас словами: "Бандери, більше драйву!" Але, зрештою, я не можу скаржитися — до мене Кириченко завжди ставився досить добре.

- Більше крові міг дати захисник Петро Кушлик. Найбрутальніший оборонець на вашій пам'яті?

Звісно, як зазначає Артем Федецький: "Трішки в ногу, трішки в м'яч". Це досить точно описує стиль гри Петі Кушлика. Він є незамінним гравцем, справжньою легендою Спартака. Крім того, Петро також досяг значних успіхів у ролі тренера протягом багатьох років.

- Майже усю кар'єру в Івано-Франківську провів Богдан Копитчак з невеликою перервою на виступи у Карпатах.

- Богдан - мандражист страшний. Перед грою три кави випивав. Руки тряслися, переживав так сильно. Грав на морально-вольових. Копитчак - справжній західняк. Чув, що хтось говорить російською, одразу змушував переходити на українську.

Степан Чопей володів значними футбольними здібностями, адже він навіть виступав за основний склад київського Динамо. Однак його талант залишився недооціненим через певні особистісні риси. Дехто згадує його знамените висловлювання "Дай мені на гін", що вказувало на бажання отримати передачу в момент руху, а інші — незвичайні вчинки, такі як прогулянки містом в ігровій формі. Які моменти з життя Чопея запам'яталися вам найбільше?

Степан на вісім років старший за мене. У мене є чимало розповідей про нього, проте більшість з них не підлягають публікації, оскільки стосуються дещо неприйнятних моментів. Можу лише зазначити, що Чопей - справжній геній у своїй справі. Однак поза футбольним полем його поведінка не завжди була еталоном. Після того як Степан завершив кар'єру в спорті, наше спілкування стало активнішим, і ми почали частіше зустрічатися в місті.

У складі Спартака виступав ще один талановитий гравець на ім'я Степан. Рибак вражав своїм силовим ударом та виконанням кутових, що нагадувало стиль Лобановського.

Стьопа вражав своєю здатністю кидати пласери на відстань 60-70 метрів! Також Дирів і Мукомелов володіли високим рівнем майстерності в цій грі. А що сказати про пам'ять Рибака! Він був найвірнішим футболістом Спартака. У ті часи команда користувалася великою любов'ю вболівальників, і грати заради них було справжнім щастям. Атмосфера на старому стадіоні "Спартак" завжди була неповторною. Я досі пам'ятаю той незабутній аромат чебуреків, шашлику, пива і диму...

Любовная атмосфера.

Легендарний бомбардир з Кемерово, Віталій Раздаєв, коли вперше завітав до нас, вразив усіх своїм зізнанням: "Ви живете, як у Європі! У вас тут шашлики, пиво, чебуреки". Він був дуже простим чоловіком. Пам’ятаю нашу осінню поїздку до Кемерово: раптом бачу, як до нас наближається дядько в куфайці та валянках — це виявився той самий легендарний Раздаєв.

Які подорожі залишили у вас найбільші спогади?

У Грозному панувала досить жахлива атмосфера. Через місцевий кримінальний елемент нам радили уникати прогулянок вулицями вночі. Грузини, навпаки, виявляли до нас особливу симпатію. Коли ми прибули до Кутаїсі, насолоджувалися прогулянками містом. Замовили морозиво, і коли прийшов час платити, продавець, грузин, усміхаючись, сказав: "Не потрібно платити, це від мене безкоштовно". Така щирість і гостинність залишаються в пам’яті назавжди.

"Бачимо наш автобус, а поруч трактор з причепом стоїть"

- У 1975-му армійський обов'язок змусив вас переїхати у луцький СК, а тоді у львівський СКА. Там ви бачили перші кроки у футболі юного Степана Юрчишина. Могли подумати, що через кілька років його прізвище знатиме увесь Союз?

Степан був зовсім юним, але вже тоді виявляв унікальний стиль гри. Пам’ятаю, як його називали "Хлопчик". Юрчишин тільки починав кар'єру футболіста, але вже отримував місце в основному складі. Взагалі, команда в Луцьку була справжнім зоряним колективом: брати Дударенки, Істомін, Швойницький, Сарабін, Риф'як, Гатаулін, Шангін, Фігель, Кулієв, Савчук...

Коли ви повернулися до Івано-Франківська, команду Спартак очолював Віктор Жилін. Чи мали ви можливість почути фразу "Уж больно красиво они бегут" на власні вуха?

Жилін часто влаштовував нам справжні випробування. Він із задоволенням відвозив нас у Татарів, а потім давав завдання пробігти 10-кілометровий крос до Яремче: "Чекатиму вас на в'їзді в місто". Мукомелов і Дирів не раз зупиняли автобус, їхали кілька зупинок, а потім ховалися в кущах, чекаючи на нас. Завжди все проходило вдало, але цього разу Жилін розгадав їхні хитрощі. Він просто повернувся назад і не став чекати, як зазвичай, у Яремчі.

- Для футболістів то був сюрприз?

Цього разу Ігор і Володя зупинили групу гуцулів, які перевозили щось у своєму причепі. Вони стрибнули туди, радісно помахуючи нам рукою... І раптом, коли ми бігли, побачили наш автобус, а поруч стояв трактор з причепом. Здалеку ми швидко зрозуміли, що сталося. Жилін тоді дуже голосно закричав (сміється).

Ось ще одна розповідь про Жиліна – кумедний спаринг у Криму з практично вигаданим результатом. Яка ж це історія?

Ми змагалися проти команди Суднобудівник, яка раніше була під керівництвом Жиліна. На матч Віктор Степанович направив свого асистента, а потім запитав про результати. "5:1", - відповів один з гравців. Жилін був вражений: "Таку слабку команду?" Ніхто не уточнив, що рахунок 5:1 на користь Суднобудівника. Врешті-решт, Копитчак не витримав і відкрив правду. "Добре, тоді давайте розберемо, як кожен з вас грав в різних епізодах матчу. Копитчак, почнемо з тебе".

Чи дійсно ви вивчали це детально?

- Дві години дарма витратили. Жилін запитував, де саме у певний момент перебував гравець. "Ти тут був?" - "Ні, тут". Ось у такому дусі розмова велася.

Спартак під управлінням Жиліна

В кінці 70-х років до Івано-Франківська прибули численні футболісти з команди Карпати. Багато з них вирушили до Спартака, щоб завершити свою кар'єру. Чи зуміли вони зміцнити склад команди?

Кожен з нас мав свої особливі сильні сторони. Роман Покора відмінно вмів захищати м'яч корпусом, ставлячи лікті так, щоб жодних порушень не було, але при цьому надійно не дозволяв суперникам підібратися до нього. Ярослав Кікоть, зі свого боку, славився неймовірним ударом і здатністю виконувати довгі точні передачі. Юра Підпалюк був моїм суперником в атаці, але мав абсолютно інший стиль — він грав як справжній форвард-таран. Спочатку Юра отримував більше ігрового часу, поки я не вибув з основного складу. Проте завдяки моїй наполегливій праці та забитим голам я знову здобув своє місце в стартовому складі.

"Коли Фоменко встане на ноги, одразу почне діяти."

Спартак неодноразово керували тренери не з місцевих. Які імена спадають вам на думку в першу чергу?

Валентина Тугаріна, колишній баскетболіст, відзначався своєю високою статурою як тренер. Він часто вживав вираз "в отношении". Під час одного з нарад один з наших запасних воротарів тихо підходить до мене і говорить: "Колю, я підрахував, скільки разів він сказав 'в отношении'. Уяви, цілих 56 разів!"

Як на рахунок умінь тренера?

- Цікаво мотивував нас. На заїзді перед грою Валентин Якович привідкриває двері своєї кімнати і нібито говорить по телефону з першим секретарем обкому. Робить це голосно, щоб усі чули. "Завтра зайти до вас? Так? А як квартирні питання? А машини?" Команда після цього на полі літала.

Спартак епохи Тугаріна

У 1979 році команду "Спартак" очолив Євген Рудаков. Для цього легендарного воротаря це був, по суті, один із небагатьох випадків тренерської діяльності.

- Першим гравцем Спартака, з яким спілкувався Євген Васильович, був я. Ми не зналися раніше, однак у СКА я перетинався із Вадимом Соснихіним. Той і порадив Рудакову мене, як капітана. Зустрілися, поговорили і почали працювати. З Рудаковим було цікаво: насичені тренування, розбори матчів...

- Воротар Тарас Белей запевняв - Рудакову в Івано-Франківську не дали працювати.

Таким чином, фінансові обставини не давали клубу можливості розраховувати на більше. Рудаков навіть пробував використати свій авторитет, щоб отримати для нас фінансування. Проте, на жаль, незабаром після зустрічі з керівництвом Євген Васильович вирішив залишити команду за власним бажанням.

Чи не справила авторитет на державних службовців жодного впливу?

Ні, хоча в інших містах його щиро любили. Ми вирушили до Єревана, подорожуючи автобусом з місцевим водієм, щоб потрапити на тренування. І раптом, несподівано, на дорозі з'явився міліціонер і зупинив наш автобус. "Куди їдете? Де ваші документи?" — запитав він водія-вірменина. Але хто з нас тоді мав при собі документи? Ми сиділи в автобусі, спостерігаючи за цим незвичайним епізодом. І раптом один з членів команди запропонував: "Євгене Васильовичу, а чи не вийти вам?" Рудаков у спортивному костюмі, не маючи жодних документів, підійшов до міліціонера, і той раптом змінився в обличчі. Це було справжнє видовище — він його впізнав! І навіть віддав честь: "Щасливої дороги!"

Легендарное произведение!

Весь автобус заполонили оплески. Це був вражаючий момент.

- Наприкінці 70-х Спартак кілька разів протистояв київському Динамо в Кубку СРСР. Титулований суперник зазвичай виставляв солідний склад. Зустріч із динамівськими футболістами - незабутній досвід?

Грати проти киян виявилося надзвичайно складним завданням. Це був початок сезону, матч проходив у Закарпатті на нейтральному полі, без підтримки рідних уболівальників. А які ж там оборонці! На самому старті гри Михайло Фоменко, як тільки поставить ногу, відразу штовхає – і все, не встигнеш оглянутися, як опинився на підлозі. А перед матчем суддя проводить інструктаж: "Хлопці, будьте обережні. У них ще кубкові матчі, Європа попереду! Не дай Боже, когось травмуєте". В такі моменти переживаєш, щоб нікого не покалічити. У таких умовах опинився не лише наш Спартак, але й інші команди, які мають нижчий клас.

Охоронці, сповнені тривоги, запитували, чи виступить Мороз на полі.

- Ви згадували про Вадима Соснихіна. Якою він був людиною?

- Порядною та чесною. Допомагав у Луцьку Ернесту Кеслеру і вчив мене бити пенальті. А ще кутові прекрасно виконував - "сухі листи" крутив. Бувало, Вадим Олександрович міг гроші позичити. Я не пив, не палив - зарплатню не особливо витрачав. Соснихін повторював: "Будемо у Києві - я віддам". І справді поїхали на матч з київським СКА. Соснихін приходить із грошима: "Ось, я позичав у тебе". Чудесна людина!

У команді Спартак виступали два воротарі, які також брали участь у пробитті пенальті: Емеріх Микулець і раніше згадуваний Белей. Ви ж пам'ятаєте лише Тараса. Як нападнику, чи відчували ви дискомфорт від того, що пенальті виконує голкіпер?

Ні, я сприймав це максимально легко. Кожен отримував задоволення від своїх моментів. Дирів і Мукомелов чудово виконували передачі, а я обожнював забивати з гри. Белей же вміло реалізовував штрафні. У футболі існує правило: ти пробиваєш пенальті, поки не заб'єш. Якщо помилився - чекай своєї нової можливості. У Спартаку було кілька гравців, які вміли виконувати пенальті, не лише Тарас.

Залишайся з м'ячем.

- Зазвичай найкращим бомбардиром Спартака кожного сезону ставали ви. Однак у 1979-му вас випередив Богдан Мороз, якого тоді у Шахтар запрошували. На жаль, Мороз свій потенціал не реалізував.

Як же мені хотілося його наздогнати! Богдан - справжній майстер на полі. Він виконує пенальті на вищому рівні. Коли ми вирушали на матч в гостях, захисники з тривогою запитували, чи вийде Мороз на поле. Вони справді боялися... Його дриблінг настільки вражаючий, що відібрати м'яч без фолу було надзвичайно складно. Богдан - не лише талановитий футболіст, а й чудова людина. Ми часто спілкуємося по телефону. Дуже шкода, що він зараз хворіє.

"Син Стрельцова? Біг, як машина"

Ви продовжували грати в Прикарпатті, навіть коли команда опинилася у Другій лізі. Однак у 1984 році ви раптово перейшли до Поділля. Це рішення було ухвалене не за вашим бажанням?

Ми ледве не потрапили в неприємності. У першому сезоні нас буквально виручили в останні хвилини. Моя ж розлука з Прикарпаттям сталася через прихід Бориса Рассихіна до команди. На жаль, наші взаємини виявилися складними. Було багато неприємних моментів, про які не хочеться згадувати. Лише зазначу, що через певний час Борис Андрійович звернувся до мене з вибаченнями.

- У Хмельницькому ви застали сина Едуарда Стрельцова.

Ноги Ігоря виглядають ось так. Він бігає, наче справжня машина. Його до нас привіз керівник команди, який сам із Москви. Стрельцов-молодший зазвичай виходив на заміну, але який з нього гравець? Він не може зрівнятися з батьком.

- Невдовзі ви стали тренером. Одного з ваших головних вихованців знають більше не у світі футболу. Федір Пилипів - віце-чемпіон Європи з футзалу. Талант хлопця як помітили?

- Федя потрапив до мене ще маленькою дитиною. Мені запропонували працювати дитячим тренером, їздити у пошуках перспективних хлопців по селах та містечках області. Федора я помітив у Тисменецькому районі, в селищі Лисець. Я тренував хлопців на два роки старших, однак Пилипіва взяв до них у якості винятку. Одразу мені сподобався - шустрий такий! Вже тоді було очевидно, що футзал - це його стихія.

Ви не відчуваєте задоволення від тренерської діяльності в порівнянні з ігровою кар'єрою?

- Зовсім. Дуже шкодую через це. Частково свої амбіції задовольнив тільки, коли у 2012-му виграв з калуським Нафтохіміком Кубок України серед жінок. У фіналі Донеччанку 7:0 розгромили.

У вас підростає онук? Чи захоплюється він футболом?

Стефан, якому всього три роки, проживає в Англії. Є надія, що в майбутньому він займеться спортом на професійному рівні, але час покаже, що з цього вийде. Наразі у мене багато інших справ: півтора місяця тому з'явилася на світ моя внучка Анастасія, і вся моя увага прикута до неї. Також не забуваю про дружину Марію, з якою ми разом вже 43 роки. Вона є моїм найбільшим прихильником.