Сучасний спорт: дотримання правил чи їх порушення?
Зображення: Владислав Гераскевич, представник НОК України, із "шоломом пам'яті" під час пресконференції. Як це організовано та як функціонує?
Без розуміння як влаштована міжнародна та національна спортивні системи не можливо відповісти на ті питання, які були поставлені вище. Сучасний спорт - це не лише змагання, а й досить жорстко структурована глобальна система, що поєднує правові норми, політичні інтереси та бізнесові стратегії, де за лаштунками великих перемог ховається одна з найскладніших ієрархічних систем світу.
Міжнародна олімпійська спортивна система побудована за принципом піраміди, де на вершині стоїть Міжнародний олімпійський комітет (МОК), який координує діяльність 206 національних олімпійських комітетів. МОК проводить міжнародні літні та зимові Олімпіади, на кшталт такої яка зараз проходить в Італії.
Міжнародний олімпійський комітет (МОК) об'єднує безліч міжнародних спортивних федерацій, таких як World Athletics (легка атлетика), ITF (теніс), FIBA (баскетбол), FIFA (футбол) та інші. Ці федерації встановлюють правила для своїх видів спорту та організовують різноманітні міжнародні змагання, включаючи світові чемпіонати, кубки світу та різні турніри.
Членами Міжнародного олімпійського комітету є українці Сергій Бубка та Валерій Борзов, проте вони не діють від імені України, і наша країна не має можливості відкликати їх чи впливати на їхню діяльність. Це стало очевидним під час ситуації з Гераскевичем.
У світовій спортивній системі функціонують також Всесвітнє антидопінгове агентство (WADA), яке розробляє правила щодо заборонених речовин для атлетів, а також міжнародний спортивний арбітражний суд (CAS), з діяльністю якого українці мали можливість ознайомитися через випадок Владислава Гераскевича. Рішення цього суду мають юридичну силу, є остаточними та не підлягають оскарженню.
Паралімпійський рух представляє собою окрему міжнародну систему, що еволюціонує поруч з олімпійським рухом і управляється Міжнародним Паралімпійським Комітетом (МПК).
Міжнародний Паралімпійський Комітет об'єднує 211 членів, що перевищує кількість учасників багатьох олімпійських організацій. Серед них — 183 національних паралімпійських комітетів, а також міжнародні федерації і організації, що займаються спортом для людей з інвалідністю.
Неолімпійський спорт базується на структурі International World Games Association (IWGA), яка проводить Всесвітні ігри (The World Games, аналог Олімпіади для неолімпійських видів спорту). Організація SportAccord є платформою для взаємодії олімпійських та неолімпійських федерацій.
Спортивна система України в основному відтворює глобальну модель спорту.
Національний олімпійський комітет України (НОК України) відповідає за координацію олімпійського руху в країні. Він є частиною Міжнародного олімпійського комітету (МОК) і об'єднує національні федерації, які займаються олімпійськими видами спорту, а також фізкультурно-спортивні товариства. Паралімпійський рух в Україні керується Національним комітетом спорту осіб з інвалідністю (НКСІУ). Представником неолімпійського спорту виступає Спортивний комітет України (СКУ), до складу якого входить понад 100 організацій, що займаються неолімпійськими дисциплінами.
Міністерство молоді та спорту підтримує прогрес у різних спортивних дисциплінах, надає фінансову допомогу Національному олімпійському комітету України, а також окремим спортивним подіям, а також надає статус "національної" спортивним федераціям.
Міжнародний олімпійський рух дотримується принципу "незалежності спорту" та проявляє високу чутливість до втручання з боку держави в свою діяльність. Наприклад, у період з 2012 по 2014 рік МОК призупинив членство Індійської олімпійської асоціації (IOA) через державне втручання у вибори її керівництва.
Пропоную розглянути приклад з мого особистого досвіду. Після того, як Росію було офіційно визнано агресором на законодавчому рівні, Міністерство молоді та спорту видало наказ, який забороняє українським спортсменам брати участь у змаганнях, що проходять на території нашого північного сусіда.
Міжнародні спортивні лідери надавали мені неабиякий тиск у ролі міністра, домагаючись скасування цього розпорядження, стверджуючи, що воно нібито порушує права спортсменів. До цього тиску приєднався й тодішній президент Міжнародного олімпійського комітету Томас Бах. Крім того, я отримав неофіційні відомості про можливі серйозні негативні наслідки для України, що включали б призупинення її участі в глобальному олімпійському русі.
Довелося піти на хитрість, частково змінити наказ та ввести заборону державного фінансування участі українських спортсменів у змаганнях на російській територій.
Тут Україна була у своєму праві!
Отже, для нас вдосконалення національних спортивних організацій (Національного олімпійського комітету, Спортивного комітету України, Паралімпійського комітету) є не лише питанням здобуття медалей, а й важливим кроком у підтвердженні нашої ідентичності на міжнародному спортивному фронті та захисті наших національних інтересів.
Спорт поза межами політики?
Той, хто так висловлюється, напевно або не має уявлення про те, як функціонує міжнародна спортивна система, або навмисно поширює неправду. Ілюзія про те, що "спорт не має політичного забарвлення", була спростована вже давно. Приклади нацистської Німеччини, СРСР та сучасної Росії свідчать про те, що тоталітарні режими завжди використовують спорт у своїй державній пропаганді.
Адже спорт завжди був і залишається потужним інструментом "м'якої сили" та ідеологічних наративів, засобом просування різних системи цінності та національної ідентифікації. У внутрішній політиці він є ефективною базою для зростання патріотичних почуттів та сприяє об'єднанню країни.
Спорт відіграє роль потужного інструмента для пропаганди та ідеологічних конфліктів. Адже захоплення і симпатія до конкретного атлета можуть легко перетворитися на підтримку і повагу до тих країн, які вони представляють, або ж до їхнього уряду.
Перший значний крок до політизації спорту відбувся під час Олімпійських ігор 1936 року в Берліні. Тодішній нацистський режим Німеччини використав цю подію, щоб продемонструвати світові "перевагу арійської раси". Ідеологічним вираженням цих Ігор став документальний фільм Лені Ріфеншталь "Олімпія". Незважаючи на високу якість зйомки, стрічка відкрито відображала расистську ідеологію Третього Рейху.
Міжнародний олімпійський комітет продає футболки з нацистськими дизайнами
Після Другої світової війни до олімпійського руху долучився Радянський Союз. Уся спортивна машина СРСР тоді працювала на єдину мету: довести, що радянська людина - найсильніша, а соціалістичний лад - найкращий у світі.
Ціна невдачі виявилася вкрай високою. Яскравим прикладом цього є ситуація 1952 року на Олімпійських іграх у Гельсінкі, коли футбольна команда СРСР поступилася Югославії. Наслідки виявилися трагічними: команду ЦДСА, яка складала основу збірної, розформували, а деякі її члени та адміністративні працівники зазнали репресій.
Вершина політичного конфлікту відбулася під час "холодної війни": більшість західних демократичних країн відмовилися брати участь в Олімпіаді 1980 року в Москві, висловлюючи протест проти вторгнення радянських військ в Афганістан. У відповідь, соціалістичний блок на чолі з Радянським Союзом провів бойкот Олімпійських ігор 1984 року, що проходили в США.
Сьогодні спорт продовжує бути платформою для вираження політичних і соціальних поглядів, а також для популяризації особистих ціннісних систем.
У 2010-х роках Росія інвестувала рекордні кошти в проведення міжнародних спортивних заходів, прагнучи продемонструвати образ успішної держави. На організацію зимових Олімпійських ігор у Сочі в 2014 році було виділено понад 50 мільярдів доларів США. Однак ці Ігри були затінені гучним допінговим скандалом, в якому працівники ФСБ займалися підміною зразків російських атлетів. Це призвело до початку процесу ізоляції Росії від "великого" спорту.
Організація чемпіонату світу з футболу в Росії у 2018 році стала інструментом для російської пропаганди, яка прагнула поліпшити міжнародний імідж країни після анексії Криму і популяризувати концепцію "руського" миру.
Відома ініціатива Black Lives Matter (BLM) стала значущим явищем у суспільстві. Кілька років тому, перед початком спортивних подій, атлети часто демонстрували свою підтримку, стаючи на одне коліно в пам’ять про Джорджа Флойда та на знак протесту проти расової нерівності.
На фоні цього рішення МОК про дискваліфікацію Владислава Гераскевича, який тренувався в "шоломі пам'яті" з зображеннями загиблих українських спортсменів, виглядає абсолютно бездушним, ганебним і вкрай несправедливим. Особливо це рішення викликає обурення, коли поруч з ним виступає спортсмен з російським прапором на шоломі, використання якого заборонено на Олімпійських іграх.
Міжнародний олімпійський комітет завжди рішуче виступає проти порушень "автономії спорту" та державного впливу на його функціонування. Однак, він також повинен навчитися швидко реагувати і застосовувати санкції за порушення миру. Спортивна ізоляція Росії не є просто вигаданою помстою, а насправді являє собою спробу змінити основи функціонування міжнародних спортивних організацій.
Іншими словами, потрібно здійснити перехід від охорони "внутрішньої автономії" спорту до сприяння миру та універсальним цінностям, що, по суті, відповідає основам олімпізму.
Комерційний аспект спорту: чи існує альтернатива?
Малоймовірно, що барон П'єр де Кубертен, коли засновував сучасний Олімпійський рух, мав на увазі прибутки чи комерційний аспект. Його прагнення відображалося в гаслі "Citius, Altius, Fortius" ("Швидше, вище, сильніше"), яке підкреслювало важливість гармонійного розвитку особистості.
У кінці XX століття олімпізм зіткнувся з серйозними економічними викликами. Міжнародний олімпійський рух опинився в стані глибокої фінансової кризи. Олімпійські ігри почали приносити все менше прибутку, а міста, які прагнули стати господарями, відмовлялися від їх проведення через величезні витрати, що сягали мільярдів. Це призвело до того, що у 1980 році Ігри були передані СРСР, який також згодом зазнав значного фінансового тиску через організацію цих змагань.
Ситуація зазнала суттєвих змін після того, як Хуан Антоніо Самаранч став президентом Міжнародного олімпійського комітету. Саме він ініціював важливі реформи, спрямовані на комерціалізацію спорту. Зокрема, він заклав основи для комерційного продажу прав на телевізійні трансляції. Телебачення стало основним джерелом фінансування олімпійського руху. Крім того, було скасовано обмеження на участь професійних спортсменів у Олімпійських іграх, що значно підвищило їхню привабливість та фінансові надходження.
Вплив телевізійних гігантів став настільки потужним, що вони почали диктувати правила самих спортивних дисциплін, адаптуючи їх під вимоги ефіру. Наприклад у настільному тенісі для того, щоб глядач міг бачити м'яч у динаміці, було збільшено його діаметр (з 38 мм до 40 мм). У волейболі відмовилися від складної системи "переходу подачі", що зробило час матчу більш прогнозованим для ефірної сітки.
Водночас, комерціалізація спорту призвела до того, що великі компанії, зокрема із Росії почали використовувати спонсорство спортивних змагань у політичних та пропагандистських цілях.
Так одним із найбільших інструментів такого впливу стала російська державна компанія ПАТ "Газпром", чиє "спонсорство" супроводжувалося великими геополітичними проектами, наприклад, будівництвом газопроводів до Європи. З 2012 по 2022 рік компанія була офіційним партнером Ліги чемпіонів УЄФА. Контракт оцінювався приблизно у 40 млн євро на рік.
Ми також відчули наслідки цього контракту в Україні. У травні 2018 року в Києві відбувся фінал Ліги чемпіонів УЄФА. Угоди на проведення цього заходу передбачали встановлення рекламних білбордів, що стосувалися спортивної події, у столиці. Проте кияни були здивовані, коли побачили не лише рекламу самого спорту, але й оголошення російського "Газпрому".
На переговорах, організованих українською асоціацією футболу та міністерством спорту разом з оргкомітетом турніру, ми були вражені, дізнавшись, що це закріплено в угоді між УЄФА та "Газпромом". Після жвавих обговорень рекламні щити російського спонсора агресії проти України були прибрані з вулиць Києва. Проте на стадіоні вони залишилися.
Згодом "Газпром" розширив свої відносини з УЄФА, ставши спонсором чемпіонату Європи 2020 року. Протягом багатьох років компанія також підтримувала фінансово такі клуби, як німецький "Шальке 04", сербська "Црвена Зірка" та британський "Челсі". Проте, після початку повномасштабного вторгнення в Україну у лютому 2022 року, УЄФА та більшість футбольних клубів терміново розірвали всі угоди з цією компанією.
Російські олігархи, тісно пов'язані з Кремлем, також використовували "філантропію" та "спонсорство" для отримання контролю над цілими видами спорту.
Російський мільярдер Алішер Усманов роками фінансував Міжнародну федерацію фехтування (FIE), що забезпечило йому посаду президента та значний вплив на прийняття її рішень. Колишній заступник голови уряду Росії Аркадій Дворкович з 2018 року очолює Міжнародну шахову федерацію (FIDE), де також до введення заборон, активно використовувалися "спонсорські" кошти російських держкомпаній.
На сьогоднішній день більшість розвинених спортивних організацій відмовилися приймати фінансування з Росії. Однак країна продовжує ініціювати альтернативні змагання, такі як "Ігри дружби" та "Ігри БРІКС", забезпечуючи їх фінансування за власний рахунок. Через деякі федерації, наприклад, у дзюдо чи самбо, де російські інвестиції та вплив все ще залишаються значними, російських спортсменів намагаються повернути до міжнародних турнірів під національними прапорами.
Також на наших очах відбувається крах ілюзії нейтральності спорту. До міжнародних спортивних змагань федерації повертають спортсменів держави агресора нібито як нейтральних спортсменів. Однак неупереджене вивчення їх соціальних мереж часто свідчить, що вони зовсім не нейтральні та активно підтримують агресивну війну Росії проти України.
Іноді Росія вдається до звичайної корупції. Нещодавно Міжнародний Паралімпійський Комітет ухвалив рішення дозволити російським та білоруським спортсменам виступати під своїми національними прапорами на Паралімпійських іграх у Мілані. За даними з неназваних джерел, це рішення, ймовірно, було "підтримане" значними хабарями.
Безперечно, фінансування з Росії завжди виходило за межі звичайного бізнесу. Це була свідома інвестиція в політику та економіку, спрямована на створення інструментів для геополітичного впливу. Такі дії дозволяли роками покращувати репутацію Російської Федерації та просувати концепції "руського" миру, отримуючи натомість значні фінансові вливання в бюджети спортивних організацій.
Of course! Please provide the text you'd like me to make unique, and I'll be happy to help.
Сьогодні глобальний спорт стоїть на роздоріжжі: або він стане ще більш комерціалізованим та політизованим, або знайде нові механізми захисту своєї етичної основи від ідеологічних та пропагандистських зловживань.
Зеленський: Олімпійський рух має допомагати зупиняти війни, а не підігравати агресору
