3 січня у Львові відбудеться прощання із чотирма героями-захисниками.
У суботу, 3 січня, місто Львів вшанує пам'ять чотирьох військових, які загинули, захищаючи нашу країну від російських загарбників. Інформацію про це надала пресслужба міської ради Львова.
Валерій Рудий народився в селі Каплівка, яке розташоване в Чернівецькій області.
Навчався у Каплівській загальноосвітній школі І-ІІ ступенів Хотинської міської ради, а згодом - у Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.
Після того, як я став повнолітнім, підписав угоду і проходив службу у складі 80-ї окремої десантно-штурмової бригади Галицької дивізії Десантно-штурмових військ Збройних Сил України.
За словами близьких, Валерій мав пристрасть до спорту та інженерії, а також виявляв інтерес до комп'ютерних ігор. Він відрізнявся спокійним характером, вмів уникати конфліктів і завжди проявляв відповідальність. Маючи досвід інструктора, охоче ділився своїми знаннями та практичними навичками з іншими.
Брав участь в Операції Об'єднаних сил, служачи в 24 окремій механізованій бригаді імені короля Данила, що належить до Сухопутних військ Збройних Сил України. Після початку повномасштабної агресії російських військ захищав Україну на Дніпропетровському напрямку, перебуваючи в складі 46 окремої аеромобільної Подільської бригади Десантно-штурмових військ ЗСУ.
У Валерія Рудого є мама, три сестри та брат. На момент трагедії йому виповнилося 26 років.
Навчався у ліцеї "Гроно" при Львівській міській раді, а потім продовжив освіту в Комунальному закладі Львівської обласної ради "Львівський фаховий коледж спорту". Виконував строкову військову службу. Згодом обіймав посаду директора в ТОВ "Дитячо-юнацька спортивна школа футбольного клубу "Львів"".
Зі слів рідних, Ігор дуже любив футбол і багато років був частиною футбольної спільноти. Вирізнявся чуйністю, доброзичливістю, вірністю своїй справі, справедливістю та відповідальністю; надихав інших власним прикладом і завжди підтримував колег та вихованців, залишаючись на зв'язку й цікавлячись футбольним життям навіть перебуваючи далеко від дому.
Був учасником АТО. Із початком повномасштабного вторгнення став на захист України на Донецькому напрямку у складі 45 окремої артилерійської бригади імені генерала Мирона Тарнавського Сухопутних військ ЗСУ.
Нагороджений відзнаками Міноборони "За сумлінну службу", "Знак пошани" та "Залізний хрест", нагрудним знаком "Учасник АТО", відзнакою "За взірцевість у військовій службі" III ступеня, а також пам'ятною монетою імені Короля Данила Галицького.
У Ігоря Баїка залишилася родина: дружина та син. Йому виповнилося 54 роки.
Отримав освіту в Комунальному закладі Львівської обласної ради "Львівське училище фізичної культури". Після цього здобув спеціальність техніка-технолога в галузі харчування в Львівському кооперативному коледжі економіки та права. Також проходив строкову військову службу. Після служби працював інкасатором у АТ "Державний ощадний банк України".
Зі слів рідних, Іван був людиною широких інтересів. Понад 20 років професійно займався спортом, майстер спорту з вільної боротьби; також грав у футбол і був відданим уболівальником футбольного клубу "Карпати". Вирізнявся врівноваженістю, доброзичливістю, комунікабельністю та позитивним ставленням до життя, мав гарне почуття гумору. З дитинства цікавився творчістю, був майстром на всі руки, любив куховарити та подорожувати.
З 2025 року боронив територіальну цілісність та суверенітет держави на Донецькому напрямку у складі 37 окремої бригади морської піхоти Військово-морських сил ЗСУ.
У Івана Садового залишилася дружина, двоє синів і донька. Він пішов з життя у віці 52 років.
Отримав освіту в ліцеї №57 імені Короля Данила, який підпорядковується Львівській міській раді. Після цього здобув спеціалізацію у Львівському вищому професійному училищі комп'ютерних технологій та будівництва. Моя кар'єра була пов'язана зі сферою будівництва, де я працював на приватних компаніях.
За словами близьких, Анатолій мав пристрасть до риболовлі, збору грибів і дзюдо. Його вдача відзначалася доброзичливістю, чуйністю, дружелюбністю та спокійним характером.
У 2023 році я приєднався до захисту України від агресії російських військ. Моя служба проходила на Донеччині в складі 92-ї окремої штурмової бригади, що носить ім'я кошового отамана Івана Сірка, у Сухопутних військах Збройних Сил України.
У Анатолія Дмитрієва залишилися мати, дружина, двоє синів, сестра та племінниця. Йому було 47 років.
Проведення похорону військових. Зображення: ілюстративне / ЛМР
Отже, прощальна церемонія з Ігорем Баїком відбудеться о 9:30 в Храмі Вознесіння Господнього Української Греко-Католицької Церкви, що розташований за адресою: вулиця Широка, 81А.
Похорон чотирьох військовослужбовців розпочнеться о 11:00 у Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла. Після цього, приблизно о 11:30, відбудеться міська церемонія прощання на площі Ринок.
Валерія Рудого, Ігоря Баїка та Івана Садового поховають на Личаківському кладовищі, у секторі почесних поховань № 87 (вулиця Пасічна), тоді як Анатолія Дмитрієва буде поховано на Голосківському кладовищі, в секторі почесних поховань.
