Дмитро Кацал: "У Ватикані виконували "Молитву за Україну" - Інтерв'ю зі знаменитістю | Експрес онлайн
Національна хорова капела "Дударик" проводить збір коштів для підтримки Збройних Сил України, мріє про виступи в Японії та вшановує пам'ять Василя Сліпака.
Цей ансамбль наступного року святкуватиме свої 55 років. Протягом цього часу артисти хору провели більше тисячі виступів, як на батьківщині, так і за межами країни. Їхній талант був оцінений глядачами в майже 30 країнах, від Швейцарії та Франції до Канади та США. Нещодавно колектив повернувся з Італії, зокрема з Ватикану, де взяв участь у святкуванні ювілейного року Української греко-католицької церкви за присутності Папи Римського.
-- Урочиста літургія проходила в соборі святого Петра, -- зазначає Дмитро Кацал, заслужений діяч мистецтв України та керівник відомої капели. -- Це справді був визначний захід, на якому ми не лише присутні, а й брали активну участь. Безумовно, для нас це велика честь і незабутні враження, які залишаться з нами на довгі роки. Особливо важливо, що спів "Дударика" (зокрема, ми виконували "Молитву за Україну") лунав під величними склепіннями цього собору вперше.
Однак ви вже мали можливість виступати у багатьох інших відомих храмах. Здається, ви навіть виступали в соборі Нотр-Дам у Парижі?
Так, ми мали честь виступати і в Нотр-Дам де Парі у Франції, і в Кельнському соборі в Німеччині, і у Штефансдомі в Австрії... Концерти в таких величних храмах стали важливими моментами в нашій історії. Жартуємо, що тепер залишився лише Тадж-Махал в Індії. (Усміхається). Загалом наша капела відвідала 27 країн. Але про деякі з них ми поки лише мріємо. Це, наприклад, азійські країни — Китай, Японія, Південна Корея, Тайвань... Африканський континент також залишається для нас незвіданим. А про Антарктиду й говорити не доводиться. (Сміється).
-- У чому вбачаєте основну місію під час таких гастролей?
Ми займаємося культурною дипломатією в її найглибшому значенні. На жаль, за межами нашої країни багато людей мають лише поверхові знання про нашу історію, а про багатство наших традицій і мистецтв вони часто не мають жодного уявлення. Також їм невідомо, як Україна пов'язана з європейською системою цінностей. Тож, коли ми приносимо до них насичену програму духовної або світської музики, глядачі вражені і запитують себе: як вони могли не знати про це раніше?!
"Дударик" активно проводить виступи у своєму рідному місті. Часто ці заходи мають благодійну мету. Відомо, що три останні концерти були організовані на підтримку 219-го окремого батальйону 125-ї окремої бригади Збройних Сил України. Чи вдалося завершити збір коштів?
Так, дякувати Богу. Причому не лише один, а одразу два! З грошей, отриманих від першого, ми придбали пікап "Мазда", а на другий – повнопривідний бус. Хлопці довго збирали кошти на цей бус, і коли ми приєдналися, то змогли завершити збір. Раніше ми також допомагали іншим підрозділам: комусь надавали екскаватор, комусь безпілотник Punisher (до речі, його ціна становить два мільйони), а комусь – автомобілі, яких у нас уже накопичилося більше десятка. Але, незважаючи на всі ці пожертви, протягом перших 2,5 років ми спрямовували весь наш прибуток на різні потреби Збройних Сил України.
-- Мабуть, у лавах захисників сьогодні перебуває чимало ваших колишніх вихованців?
Так, досить. Це не лише колишні артисти, а й сучасні, а також їхні батьки. На жаль, ми маємо як захоплених, так і втрати... Не можу втриматися від згадки про Василя Сліпака. (Він був оперним співаком, який став на захист України ще під час АТО та посмертно отримав звання "Герой України". -- Прим. ред.). Ми одного віку і разом провели дитячі роки в капелі... Спочатку він займався волонтерством, а коли вирішив вступити до добровольчого корпусу, не повідомив нікого. Це стало відомо лише після репортажу одного з телеканалів. Його втрата стала великою трагедією для нас.
Чув, що у молодості ви були захоплені п'ятиборством, до якого входять плавання, стрільба з пістолета та інші види спорту. Чи вдається вам зараз іноді знаходити час для занять спортом?
Знаєте, мій батько, Микола Кацал, який заснував хор "Дударик" і довгий час ним керував, був кандидатом у майстри спорту з легкої атлетики. Тому, можливо, моє захоплення спортом має генетичні корені. (Посміхається). Але, на жаль, наразі це вже в минулому. Якщо мені вдається знайти час для плавання, то це відбувається вкрай рідко. Я віддаю перевагу літньому плаванню, адже я люблю тепло. (Сміється). Взагалі, для співака, особливо молодого, заняття спортом є необхідністю. Це сприяє підтримці фізичної форми.
-- Цікаво, в якому режимі відбуваються репетиції вашого колективу?
У нас функціонує чоловічий колектив, що працює на професійній основі, а також дитячий — хор хлопчиків. Перший проводить чотири заняття на тиждень, плюс один концерт, який може бути як невеликим, так і масштабним. Другий колектив має від чотирьох до п'яти репетицій та приблизно півтора концерта. Якщо раніше, в радянський період, ми могли виділяти на заняття до чотирьох годин, особливо в неділю, то тепер обмежені двома-трьома годинами. Організовувати "марафони" не має сенсу, адже це може виявитися контрпродуктивним. Нам потрібно просто вдосконалити планування.
Дмитре Миколайовичу, поділіться, будь ласка, наскільки важко забезпечувати порядок у команді?
Хлопці завжди залишаються хлопцями. Тож, звісно, трапляються й курйози. Але їхні витівки не йдуть у жодне порівняння з тим, що ми робили в наші часи. Лише дай їм трохи вільного часу — і відразу ж почнуться бійки або футбол. (Посміхається). Нині ж діти виглядають набагато більш вихованими та розумними. І це, безумовно, радує.
