Дякуємо, ми обійдемося. Ось шість причин, чому не варто переглядати матч між Україною та Албанією.

У цілому не розумію, навіщо потрібні ці "бонусні" матчі між командами, котрі програли перші поєдинки за вихід на чемпіонат світу. Так, гроші, гроші та ще раз гроші, але окрім них - від'ємна цінність. Мало того, що товариські поєдинки навесні - несмак апріорі (як налаштуватися, коли вирішальний відрізок клубного сезону?), так ці гратимуть між собою максимально депресивні колективи. У 2026 матчів забагато, тож про злість після невдач мови не йдеться: ні в кого нема стільки емоцій, аби знаходити їх ще й на ті, про котрі всі забудуть вже за день. Мотивації старатися нема. Як і грати у футбол. Як і перемагати. Зате є зневіра у власних силах, розпач тощо. 31 березня ризикує стати днем найбільшої антиреклами футболу збірних за декілька останніх років. Багато хто страждатиме на полі. Хтось відбуватиме номер. Сьогодні багато хто з нас пожалкує, що колись хотів більше футболу.

Незвичайна ситуація: існує підстава пропустити гру збірної України. Ось шість аргументів на користь цього рішення. Кажуть, ознайомлення з цим матеріалом допоможе вам заощадити понад 90 хвилин часу. Але це лише припущення.

Часом трапляється так, що я сідаю подивитися фільм, але вже через 5-10 хвилин вимикаю його. Не тому, що він мені не подобається, а просто не можу впоратися з його глибиною. Очікував легкого вечірнього перегляду, а натомість отримав щось занадто складне і психологічне. Хоча я навіть читав опис, все ж таки не вгадав. У випадку з українською збірною помилитися значно легше: всі ми більш-менш знаємо, чого очікувати від матчу. Гравці вийдуть на поле без натхнення після втрати мрії. І це особливо прикро, адже сталося це після найгіршої гри за останні кілька років для національної команди. Відновитися після такого може знадобитися багато часу, іноді навіть місяці, і часто для цього потрібен новий тренер. А тут знову ті ж самі обличчя всього через кілька днів після матчу зі Швецією. Чи не буде це сумно? Чи не відчуватиме команда приреченість? В їхніх діях буде відчуватися важкість. Не потрібно бути надто чутливим, щоб зрозуміти цю атмосферу безнадії.

Тренер національної команди Албанії висловив думку, що його команда досягла свого максимуму. Він також зазначив, що їхня команда зазнала поразки у найважливішому матчі. Албанці були настільки близькі до історичного успіху, але в останній момент натрапили на свої власні обмеження. Якщо Україна зможе знову боротися за можливість потрапити на чемпіонат світу через чотири роки, чи зможуть це зробити албанці? Є певні сумніви. Можливо, їхня команда втратила свій найкращий шанс потрапити на мундіаль на багато років уперед. Для нас це важка поразка в рамках чотирирічного циклу, а для них – катастрофа всього життя. Не намагаюся порівнювати страждання обох команд, але відзначу: албанцям буде вкрай складно оговтатися після невдачі в матчі з Польщею. Вони відчувають безнадію, небажання грати у футбол і не розуміють сенс всього цього. Албанія не зуміє запалити цей поєдинок. Ніхто не зможе. Пристрастей не буде. І без матчів національної збірної в нашому житті вистачає суму.

Останніми днями ходять чутки про те, що тренер може залишитися. Ставлюся до цього скептично: Шевченко не ворог собі, аби ухвалювати аж настільки непопулярні рішення у настільки важкі для нього часи. Тож, імовірно, Ребров завершує свою кар'єру у збірній. Далі - новий наставник. Можливо, легіонер. Чи молодий та перспективний. Як би там не було, точно буде по-новому. Зараз треба лише перегорнути сторінку. У матчі із Албанією ми не побачимо нічого радикально нового: Реброву нема сенсу вкладати душу у цей матч, футболісти навряд знайдуть причини грати за тренера та для тренера, який от-от залишить свою посаду. Та й узагалі: чому це ми повинні приходити на прощання із Ребровим? Він не дав збірній стільки, скільки ми очікували. За нього вона не грала у топ-футбол. З Ребровим вона не досягала топ-результатів. Частіше розчаровувала, аніж радувала.

Необов'язково прощатися з людиною, якщо між вами не було близькості чи емоційного зв’язку. Навіть якщо вона вам просто не імпонувала, причини на кшталт "не хочу" цілком прийнятні. Немає потреби дотримуватися якихось умовностей. Вшанувати Реброва за його внесок можна через публікацію в соціальних мережах, що займе у вас лише кілька хвилин — значно менше, ніж перегляд матчу. Ми вже мали можливість спостерігати за збірною під його керівництвом і знаємо, які в неї сильні та слабкі сторони. Цей додатковий епізод не додасть серіалу цінності і не змінить його сприйняття. Історія завершилася в недавньому матчі зі Швецією. Зараз це контент для вузького кола шанувальників, які прагнуть знати всі деталі про команду. Звичайному глядачеві це не потрібно. Він чекає на новий сезон, нових персонажів і сюжети. Він прагне змін, а не матеріалу просто заради матеріалу. Пропустивши матч із Албанією, навряд чи пожаліє.

Практично всі викликані до національної команди футболісти вже мають досвід. Іноді ти переглядаєш фільм чи серіал не за сюжетом чи атмосферою, а завдяки персонажам, які взаємодіють між собою. Нещодавно Яремчук зазначив, що в роздягальні бракує лідера. Тож харизматичних гравців, здатних зробити перегляд цікавим, не привезли. Серед нових облич — лише одиниці. Пономаренко, наприклад, на фоні байдужих суперників демонструє своє вміння і в УПЛ. Якщо розглядати матч із Албанією як майданчик для демонстрації нових талантів, то ми приїхали практично без них. Старі зірки втомилися, а нові чекають на початок нового сезону. Отже, ми маємо справу з наполовину резервним складом, але головні питання полягають у тому, як почувається Волошин, чи настав час відмовитися від Шапаренка, і чи зможе команда обійтися без Трубіна. Чи буде це цікаво? Трохи: адже ми вже не раз бачили ці обличчя. Це одні й ті ж самі гравці, які знову вийдуть на поле. Практично всі з них мають гарантоване місце в збірній на осінь, і тут немає кому щось доводити.

У збірної України немає "веселого" стилю гри. Ми не здатні суттєво прискорити розіграш м'яча і не можемо грати в обмін швидкими атаками з суперником. Усі матчі під керівництвом Реброва проходять в одній і тій же манері. Сумніваюся, що це зміниться сьогодні. Збірна знову не порадує нейтральних глядачів. Очевидно, ми не побачимо багато голів, особливо проти албанців, які протягом багатьох років акцентують увагу на дисципліні та організованості, а не на видовищній грі. Відбір на ЧС вони закінчили з різницею голів 7:5 у 8 матчах, а в останній Лізі націй - 4:6 у 6 поєдинках. Навіть у товариських матчах за останні роки вони часто грали з рахунком 1:0 або 0:1. Отже, Албанія не обіцяє видовища. І Україна також не обіцяє. Навіть у найкращі дні, а сьогодні, на жаль, один з найгірших. Якщо ви планували подивитися матч збірної заради захоплюючого шоу... ви помилилися. Наша команда має зовсім інші пріоритети.

Розумію та навіть розділяю із вами бажання подивитися футбол увечері. Матчі збірних - відносно низького рівня, але ми встигнемо засумувати за ними за наступні 2 місяці. Тож хочеться отримати бодай щось наостанок зараз. І сьогодні є можливість: у Європі зіграють аж 4 поєдинки за путівки на ЧС. Десь можна буде побачити овертайми, десь - серію пенальті, майже всюди - інтриги. Наприклад, італійці спробують не пропустити третій мундіаль поспіль. На папері - явні фаворити дуелі із боснійцями. Але зіграють на полі суперника. З далеко не найкращим поколінням власних футболістів. Із Гаттузо на чолі. Забагато "але". 4 роки тому таких було менше - і збірна все одно вилетіла. До речі, від ще більш скромних македонців. То чого б Боснії та вічному Джеко не зіпсувати Італії настрій ще на 4-річку вперед?

У поєдинку між Косовом та Туреччиною ми можемо втратити на чемпіонаті світу таких гравців, як Гюлер і Йілдиз. Проте, це відкриває можливість побачити на мундіалі другого бомбардира Ла Ліги — Мурікі. З його присутністю, чемпіонат світу стане не лише значно більш фізично напруженим, але й менш технічним. Сильні покоління Чехії та Данії продемонструють, чий ідейний підхід виявиться більш дієвим: у складі чеської команди 56% футболістів — представники місцевої ліги, тоді як у данців — 96% гравців з-за меж національного чемпіонату. Це протистояння є не лише сутичкою гравців та тренерів, а й зіткненням філософій і стратегій формування команди. Очікується захоплюючий матч у Швеції, де Дьокереш спробує зупинити Левандовські, не дозволивши поляку виступити на його останньому чемпіонаті світу. Це буде справжня битва поколінь та майстрів завершального удару, а також можливість для Поттера відновити свою кар'єру тренера. Насправді, інтриг вистачає, а матчі збірної України можуть затягувати і пропускати багато цікавого.

Для багатьох середа є робочим днем. Перегляд матчу України може змусити затриматися до півночі, а емоції після чергового невдалого виступу можуть «подарувати» ще кілька годин безсоння. Чи варто це того? Подивившись гру національної команди, я втрачаю можливість насолодитися піковим виробництвом мелатоніну, порушую свій режим сну та збиваю циркадні ритми, лише погіршую свій стан від накопиченої втоми через кілька пропущених годин відпочинку. Прокидаюся пізніше і виконую менше завдань, ніж планував. Через втому припускаюся помилок на роботі. А якщо б середа була вихідним? Тоді я б втратив частину свого вільного часу. І заради чого? Щоб прощатися з Ребровим, якого не люблю? Щоб ще раз побачити одних і тих же футболістів у збірній? Щоб стати свідком найнуднішого матчу тижня з гравцями, які прагнуть, щоб все закінчилося якнайшвидше? В такій ситуації можна лише зазнати втрат, а не отримати щось позитивне.

Ми разом з нашою національною командою переживаємо як перемоги, так і поразки. Після невдач залишати її – це не зовсім вірно. Проте ще більш безглуздо карати себе переглядом її найслабшого матчу за останні роки. Не варто соромитися дбати про своє емоційне самопочуття. Врешті-решт, воно стане нам у нагоді, коли восени ми будемо підтримувати команду у новому етапі Ліги націй...