Фіорентина, мільйони та бездумні виконавці.
Чим близька нам італійська Фіорентина, наступний суперник Динамо в поточній Лізі конференцій? Тим, вочевидь, що представляє дивовижну Флоренцію - місто-побратим не менш велично-історичного Києва.
Команда, яка на єврокубкових аренах стала справжньою перешкодою для "біло-синіх" та Дніпра: українці не змогли здобути жодної перемоги в 10 поєдинках, маючи лише 4 нічиї, а різниця забитих і пропущених м'ячів складає 5:12. І, напевно, ще через те, що, як стверджується в колись відомій пісні, пропонувала цілий мільйон за відомого футболіста...
Анатолій Бишовець, який раніше був форвардом, тренером, киянином і українцем, поділився історією про те, як мав можливість запитати у Володимира Висоцького, автора та виконавця своїх пісень, звідки він черпає інформацію. Висоцький, зберігаючи інтригу, лише посміхнувся і промовив: "Знаю..." не розкриваючи своїх джерел.
Золотий ангар київського Динамо
Ця історія відноситься до 1970 року і розповідає про світовий чемпіонат, що проходив у Мексиці. У турнірі брала участь збірна СРСР, яка змогла дістатися до чвертьфіналу, маючи в складі кількох гравців київського "Динамо". Особливо варто згадати Бишовця, який забив чотири голи, що зрівняло його досягнення з Пеле, який став центральною фігурою не лише цього чемпіонату, але й самої пісні.
Декілька місяців тому, у листопаді 1969 року, у другому раунді Кубка європейських чемпіонів команда Динамо зазнала поразки від Фіорентини з загальним рахунком 1:2 — вдома матч закінчився 1:2, а на виїзді команди не змогли визначити переможця, завершивши гру внічию 0:0. Тоді жоден з гравців під керівництвом Віктора Маслова не зміг справити враження, яке б могло спричинити "трансферний" інтерес. А голи мексиканця "Биша" навіть у найоптимістичніших сценаріях не були б варті мільйона.
Світовий футбол ще не досяг семизначних сум: у 1968 році Ювентус здійснив рекордну покупку, купивши П'єтро Анастазі за 500 тисяч фунтів, а наступний рекорд, пов'язаний із трансфером Йохана Кройфа в Барселону у 1973 році, склав 922 тисячі.
Отже, мова аж ніяк не про фунти й не про долари. Можливо, ліри? Отоді зазіхання Фіорентини на гравця з-за "залізної завіси" - апріорі марні - автоматично переводилися б у категорію дотепних жартів, адже мільйон італійських грошей на той час дорівнював усього 600 американським "умовним одиницям".
До того моменту, як перший радянський футболіст офіційно перейшов на Захід, минуло ще цілих десять років. І навіть перехід Анатолія Зінченка з "Зеніту" до віденського "Рапіда" восени 1980 року відбувся практично непомітно, без зайвого шуму. Лише напередодні розпаду Союзу ситуація почала змінюватися. Раніше ж, щоб "засвітитися" в спорті за кордоном, можна було тільки в статусі "зрадника". Лише шахісту Віктору Корчному вдалося блискуче обіграти цю систему у своїй грі з КДБ.
Нинішньому поколінню вболівальників, найімовірніше, навряд чи відомо, що кожну спортивну делегацію СРСР на виїзні міжнародні змагання обов'язково супроводжували співробітники "органів". У їхніх доповідях жодним чином не фігурували голи, очки й секунди, натомість мова йшла про порушення радянських законів і "норм моралі".
На початку березня 1972 року на столі першого керівника України, тодішнього голови Комуністичної партії республіки Петра Шелеста, опинився донос, що містив інформацію такого змісту.
Гравці київського футбольного клубу "Динамо" Бишовець і Хмельницький, покидаючи країну, порушили існуючі норми, вивізши 3700 доларів і передавши їх до посольства СРСР у австрійській столиці Відні.
За Вашим дорученням ми провели розслідування даного інциденту і повідомляємо, що в лютому 1972 року футбольна команда київського Динамо вирушила до Австрії, Шотландії, Англії та Західної Німеччини для участі у товариських матчах.
Першого дня, після прибуття в м. Відень, гравець команди Бишовець розповів співробітнику КДБ, який перебував у складі делегації під прикриттям заступника керівника делегації, що він і Хмельницький провезли за кордон долари для купівлі автомашини через посольство. Далі сказав, що вони розуміють, якого великого порушення припустилися, що готові просто здати ці гроші в посольство, аби їх не спіткали неприємності.
Ці кошти, як усно пояснював Бишовець, були здобуті та збережені під час численних поїздок за кордон у складі збірної СРСР та київського Динамо.
Оперпрацівник поінформував співробітника резидентури КДБ у Відні, який доповів про те, що сталося, Послу СРСР в Австрії, за чиєю вказівкою у Бишовця та Хмельницького ці долари були прийняті в касу посольства з метою недопущення провезення ними іноземної валюти в інші капіталістичні країни та запобігання можливим провокаціям.
Натомість іноземної валюти Бишовцю та Хмельницькому був наданий фототелекс (гарантійний лист), що дозволяє їм купувати товари в СРСР.
Згідно з порадою посла, інформацію про цей факт не доводили до відома керівника делегації та команди, щоб уникнути можливих жорстких дій щодо спортсменів у закордонних умовах. Це могло призвести до небажаних реакцій з боку Бишовця та Хмельницького, а також негативно вплинути на загальний настрій команди перед її виступами за межами країни.
Вибратися з-під такого контролю - це не просто обіграти захисників на полі! А якщо ти вже "засвітився", то краще поспішити до свого друга майора, зізнатися у всьому і отримати натомість не "мерседес", а фототелекс.
Після того, як радянські танки придушили Угорське повстання, троє видатних угорських футболістів - Ференц Пушкаш, Шандор Кочиш та Золтан Цибор - вирішили не повертатися додому. У Радянському Союзі їх визнали зрадниками. Імена цих зірок, які продовжували успішну кар'єру в Реалі та Барселоні, стали під забороною для публікацій у газетах та згадок у телевізійних репортажах.
Наприклад, читачам газети "Совєтский спорт" було повідомлено, що у фіналі Кубка чемпіонів 1959/60 три голи мадридського "Реала" в матчі проти "Айнтрахта" забив ді Стефано, тоді як решта чотирьох (фінальний рахунок - 7:3) ніби з’явилися самі по собі, без участі Пушкаша, автора "покера". Футбольна слава цих зірок залишилася непідвладною часу, і для їх земляків вони завжди були справжніми патріотами. Люди приносять квіти до їхніх пам'ятників, а стадіони носять їхні імена.
Золотий м'яч 1986 року міг дістатися Заварову, але в журналі Франс Футбол його чомусь сплутали з Блохіним.
Бишовець, що скидає пил з давньої легенди про мільйон, так і не став гравцем ні Реала, ні навіть Фіорентини. Він обмежився лише гарантійним листом від касира австрійського посольства. І через кілька років отримав ще й тридцять срібняків.
Він був рідним для Києва, звідки втік після катастрофи в Чорнобилі. Його вважали динамівцем, незважаючи на публічні суперечки з Лобановським, який, за словами Бишовця, просто заздрив йому. Багато хто сприймав його як українця, навіть коли він очолював Зеніт та збірну Росії, країни, чий агресивний наступ сьогодні підтримує. На путінському параді 9 травня він розмірковував про "священну війну" і "нашу перемогу", не згадуючи про те, як жорстоко українців знищують рашистські війська та бомби.
Щодо заздрощів, це нагадує методи, які використовуються в Кремлі. Досить просто зіставити список отриманих тренерських нагород із історією їхньої кар'єри.
Ми не забудемо і не пробачимо, як зрадник Бишовець заборонив вшанувати хвилиною мовчання пам'ять Валерія Васильовича перед початком матчу, який він тоді очолював. За його словами, Лобановський не має жодного стосунку до російського футболу. До речі, сам він, пропонуючи свої послуги агентам для працевлаштування в Кіпрі чи Азії, наполягав на тому, щоб його не називали українським тренером, а лише фахівцем з Росії.
З рештою "чеснот" нехай розбираються вже його нинішні земляки.
Футбольна спільнота "за порєбріком" продовжує формувати образ Бишовця, додаючи до нього все нові яскраві деталі. Хоча відомо, що в ролі головного тренера збірної Росії цей "знаменитий" спеціаліст зазнав поразок у всіх шести матчах (включаючи програш Україні в Києві з рахунком 2:3), існує пропозиція розглянути його особистість з інших перспектив.
"Кожен, хто має хоча б невелике уявлення про футбол, розуміє, що Анатолій Федорович - це бізнесмен, а не наставник команди," - підкреслив одного разу його екс-колега.
"По суті, він клептоман - це давно всім відомо", - підтвердив один з агентів, розповівши про "тарифи Бишовця".
Якщо підрахувати всі "відкати" за місця в основному складі клубів і національних команд, а також за підвищення зарплат, відрахування з премій та інші "компенсації", то загальна сума виявиться не просто мільйоном, а значно більшою. Жодна Фіорентина не змогла б забезпечити такий рівень цін. Паніковський компенсував свої втрати, відновивши справедливість після невдачі зі Скумбрієвичем, який, злякавшись, не витримав очної зустрічі у Відні.
Флорентійці, до слова, через багато років після увічненого в пісні трансферу-фантому таки втілили давню забаганку - підписали Андрія Канчельскіса. Такого ж тричі "колишнього". Такого ж манкурта, як Бишовець.
