Клубна модель спорту: настав час обрати свій шлях.
Спорт починається не з державних програм чи міністерських наказів. Він починається з людей. З тих, хто просто любить бігати, плавати, кататися на ковзанах чи тренувати інших. Хто отримує задоволення від руху, змагання, розвитку. І цілком природно, що такі люди об'єднуються самі. Без вказівок, планів чи дозволів. Бо разом простіше: ділити оренду залу, обмінюватися досвідом, допомагати один одному. Саме так і народжується спортивний клуб.
Щоб спонукати вас пройти цей шлях, давайте розглянемо не лише відомі приклади, такі як іспанська "Барселона" чи німецька "Баварія", а звернемо увагу на досвід шведського клубу "Гаммарбю" (швед. Hammarby). Цей клуб був заснований у 1889 році і функціонує як неприбуткове спортивне об'єднання. По суті, він є аналогом українського "громадського об’єднання". Зараз "Гаммарбю" має понад 17 тисяч членів і об’єднує під своїм брендом більше 15 видів спорту, серед яких футбол (чоловічий і жіночий), хокей, гандбол, флорбол, легка атлетика, ковзанярський спорт та інші.
Клубна структура складається з "парасолькової" організації, яка дослівно перекладається як "Асоціація альянсу Гаммарбю". Її ключова роль - координація всіх видів спорту, які до неї входять. При цьому, кожен клуб зі свого виду спорту є самостійною неприбутковою організацією зі своїми стаутом, членами, правлінням і бюджетом.
Наприклад, у світі професійного футболу функціонує спеціалізована компанія, де 51% акцій належить громадській асоціації, а 49% - комерційному партнеру. Це означає, що, незважаючи на вагомий вплив спонсора, контроль залишається у руках членів клубу. Щодо середньої відвідуваності домашніх матчів, яка складає 28 тисяч глядачів, клуб займає одне з провідних місць у Скандинавії.
ФК "Гаммарбю" є прибутковим: за підсумками 2024 року цей показник склав близько 3,5 мільйонів євро. Джерела доходу складаються зі спонсорства (40%), продажу квитків та абонементів (25%), телеправ (20%), мерчандайзингу (10%) та іншого (5%). І таких прикладів як "Гаммарбю" в ЄС чимало.
Спочатку не потрібно нічого, крім щирого бажання і захоплення певним видом спорту. Якщо знайдеться хоча б двоє людей, які обожнюють біг або плавання і проживають неподалік, у них вже є основа для заснування клубу. Це може бути самоорганізована, незалежна, добровільна спільнота, яка справді функціонує.
Спортивний клуб не є державною організацією чи інституцією, а, насамперед, спільнотою однодумців, що виникла завдяки ентузіазму його учасників. В історичному контексті Європи клуби стали основою спортивного руху. З часом, коли таких клубів ставало більше, вони почали узгоджувати правила, організовувати змагання й складати календарі заходів. Таким чином, виникли федерації. Коли федерації з різних країн почали об'єднувати свої зусилля, з'явилися міжнародні федерації.
Принципи клубної системи ґрунтуються на ідеї свободи. Клуби формуються знизу, і участь у них є добровільною. У демократичних суспільствах держава лише затверджує те, що виникає природним шляхом. Вона не нав'язує людям, як і де займатися улюбленими видами спорту або тренуваннями. Натомість, вона визнає, що ці процеси є правильними, і готова їх підтримати через законодавство, фінансування та розвиток інфраструктури. Це ілюструє здорову взаємодію між державою та громадянами.
Більшість спортивних клубів у світі функціонують як неприбуткові організації, що націлені на розвиток спорту, а не на отримання прибутку. Це означає, що всі фінансові ресурси, які клуби отримують, використовуються не для збагачення засновників, а на вдосконалення, придбання обладнання та підвищення кваліфікації тренерів. У Великій Британії, наприклад, поширеною формою є Unincorporated association. Це неформальне об'єднання осіб, які, зазвичай, діють на добровільних засадах для досягнення спільних цілей, без потреби в реєстрації як юридичної особи. Іншими словами, це група людей, які вирішили працювати разом, дотримуючись певних правил (через статут або усні угоди), але не створюючи окрему юридичну структуру, таку як компанія, громадська організація чи фонд.
Ці клуби можуть бути дуже малими, з кількістю учасників всього в декілька десятків. Проте їхня кількість вражає, і саме вони відіграють важливу роль у створенні великої спортивної культури.
В Україні навіть невеликі групи активістів часто стикаються з серйозними бюрократичними перешкодами: ускладнена процедура реєстрації громадських організацій, вимоги щодо звітності та брак підтримки. Як наслідок, тисячі людей фактично функціонують за клубною моделлю, але не мають офіційного визнання від держави.
Теоретично фізична культура і спорт можуть існувати без державного втручання. Однак на практиці держава завжди має свої інтереси. Здорове населення, успіхи на міжнародних змаганнях та активність у русі як серед дітей, так і серед людей похилого віку – все це є частиною державної політики.
У більшості європейських держав саме уряд розробляє механізми підтримки спортивних клубів, як у фінансовому, так і в нефінансовому аспектах. Наприклад, у Великій Британії з 2002 року функціонує система акредитації клубів під назвою Clubmark, заснована державним органом Sport England. Її основна мета полягає в підтвердженні того, що спортивний клуб забезпечує високий рівень якості, безпеки та професіоналізму, особливо в контексті роботи з дітьми та молоддю.
Серед переваг, які отримує спортивний клуб після акредитації Clubmark, це офіційне визнання як надійного й безпечного клубу, доступ до державних грантів та фінансування; перевага при оренді або використанні спортивних об'єктів, довіра батьків і громад, можливість залучати більше членів і партнерів.
В Україні клубна система тільки починає розвиватися. Наша спортивна інфраструктура досі в значній мірі тримається на основах радянської моделі, де фінансування спорту здійснювалося виключно з державного бюджету, а спортивні клуби функціонували при різних підприємствах, установах чи навчальних закладах. Коли закривалися заводи або керівництво приймало рішення припинити підтримку клубу, тренери та спортсмени часто залишалися без роботи. Це відбувалося через відсутність власних джерел доходів, професійного менеджменту та ефективної взаємодії з місцевими громадами.
Таким чином, перехід до клубної системи спорту в Україні стане актуальним питанням найближчих років. Міністерство молоді та спорту України працює над законопроєктом "Про спорт", який ґрунтується на концепції впровадження та подальшого розвитку клубної системи. Ми маємо можливість пройти цей шлях, який інші країни долали століттями, значно швидше, спираючись на їхній досвід та уникаючи минулих помилок.
Основна ідея: європейська модель клубної системи формує економіку спорту, а не базується на підтримці з боку держави. Український спорт матиме можливість справжнього розвитку лише тоді, коли ми перестанемо сподіватися на "рятівну руку" держави і почнемо розвивати клуби як незалежні осередки життя, здоров’я, прогресу та спільної відповідальності.
Ця стаття була створена в рамках ініціативи "Міцне громадянське суспільство України - двигун реформ та демократії".
