"Я бачу сновидіння, в яких відчуваю, ніби все ще можу ходити на своїх ногах," - розповів бойовий медик з "Азову" про своє життя після отриманого поранення.

Ворожий снаряд приземлився прямо біля ніг воїна.

Навіть після серйозних травм і тривалої відновлювальної терапії, багато українських ветеранів прагнуть знову приєднатися до армії. Вони бажають бути корисними в умовах війни і підтримують неймовірний рівень мотивації.

Один з військових, Павло "Пахом" Кіндій, працює бойовим медиком у 12-й бригаді спеціального призначення "Азов". Ви, можливо, бачили його в одній з відомих реклам "Азову", присвяченій перемовинам. У нашому виданні хлопець поділився своїм бойовим досвідом та історією відновлення після отриманого поранення.

"Прагнув опинитися серед еліти."

Павло пережив повномасштабну агресію Росії проти України, навчаючись на третьому курсі медичного університету, де здобував освіту стоматолога.

- Памʼятаю, як мене вразив масштаб вторгнення. Я ніколи не жив у країні, де всюди літають ракети й літаки. Хоча паніки не було. Поки всі виїжджали, ми з товаришами спокійно гуляли районом і думали, що корисного можемо зробити, - говорить хлопець.

Отже, Павло вирішив спершу закінчити навчання, щоб довести справу до логічного завершення, а вже потім вступити на службу. І так, у вересні 2024 року він став частиною 12-ї бригади спеціального призначення "Азов". Хлопець зізнається, що приєднався до "азовців" з кількох причин.

Основною причиною стало те, наскільки вражаюче вони боролися з ворогом у Маріуполі, навіть опинившись у повному оточенні. Я прагнув бути частиною команди найкращих та переймати досвід у них, - розповідає він.

Іншою причиною була професійна амбіція. Павло мріяв стати бойовим медиком, і тому усвідомлював, що медична служба "Азову" є однією з найбільш висококваліфікованих в Україні. Ці фахівці стали піонерами тактичної медицини в країні, показуючи, як проводити переливання крові безпосередньо в окопах і під час штурмових дій, коли кожна секунда на рахунку, і чекати на евакуацію просто неможливо.

Третьою причиною стало те, що Патронатна служба "Азову" взяла на себе зобов'язання забезпечити підтримку бійця та його сім'ї у випадку поранення або загибелі.

Проте, дорога до створення такого підрозділу була далеко не легкою. Павлу довелося витримати шість тижнів виснажливого базового курсу бойової підготовки.

- Ти постійно втомлений, перебуваєш у стресі, тебе морально навантажують. Однак, все те, в чому нас обмежували, потім мало свій сенс і допомагало у бойових діях. Мені сподобався такий підхід, - пригадує Павло своє навчання.

Втратив кінцівку під час порятунку товаришів.

День, коли "Пахом" отримав поранення, розпочався з виїзду на евакуацію своїх поранених товаришів на Торецькому напрямку у грудні 2024 року. Автомобіль потрапив під обстріл, і техніка зупинилася прямо біля місця, де перебували поранені побратими. Хлопець усвідомлював, що залишаючись у машині з групою, вони піддаються дедалі більшому ризику. Тому Павло віддав команду вийти і просунутися до позиції.

Павло розповідає: "Ми мали забрати двох хлопців, які лежали на землі. Першого витягли без проблем. Коли ж почали працювати з другим, з Mavic раптом впав скидання прямо під моїми ногами. Я зробив крок вперед і відчув, що під ногами нічого немає. Поглянув униз – і побачив відкритий перелом, з якого текла велика кров. У той момент в голові не було жодної думки, крім необхідності терміново накласти турнікет."

Та швидко дістатися стабпункту після поранення "Пахом" не зміг: на позиції хлопець був 17 годин. Як медик, він розумів, що в таких умовах врятувати кінцівку вже не вдасться. То ж військовий подумки попрощався з ногою.

Зранку побратими евакуювали всіх поранених на броні. Спершу Павло потрапив на бригадний стабілізаційний пункт, згодом - до Дружківки, де йому провели ампутацію.

Хлопець прийшов до свідомості вже в реанімаційному відділенні лікарні Мечникова в Дніпрі. Після цього його транспортували до Києва для основного лікування та подальшої реабілітації.

За весь час він переніс три операції. Зайве казати, наскільки це важко фізично, проте Павло з усіх сил намагався якнайшвидше відмовитися від знеболювальних.

- Я намагався уникати будь-яких медикаментів, щоб не стати залежним від них. Пам'ятаю, як сильно мені було боляче, перші тижні були справжнім випробуванням для сну. Мені дуже допомагали заняття спортом і спілкування з друзями та родиною. Як тільки я спілкувався з близькими, біль зникав. Але варто було лише повернутися в палату, як він знову давав про себе знати, - розповідає Павло.

"Маю відчуття, що не досягнув достатньо."

Після того, як його рани загоїлися, "Пахом" отримав свій перший протез і вже в травні 2025 року зміг знову стати на ноги. За його словами, ходити на протезі — це неповторний досвід.

Це відчуття не схоже ні на що інше, і його важко описати словами. Проте, людина має чудову здатність адаптуватися, і я дуже швидко звик до нових умов. Тепер я пересуваюся на протезі і часом навіть не замислююся про його існування. Сни ж залишаються такими, наче я досі ходжу на своїх ногах, - ділиться ветеран.

З раннього віку Павло активно займався різними видами спорту, такими як тхеквондо, футбол, бокс та боротьба. Його міцний дух і фізична підготовка стали важливими факторами під час процесу реабілітації. Чоловік на власному досвіді усвідомив, що спорт має величезне значення в процесі відновлення після серйозних травм.

Чим швидше людина розпочне займатися спортом після отриманого поранення, тим більше шансів на відновлення. Це допомагає не лише відновити фізичну форму, але й зміцнити тіло, повертаючи втрачені можливості. Я навіть не можу уявити своє життя без спорту. Він наповнює енергією та дарує позитив. Заняття спортом здатні швидко зняти депресію та покращити настрій, - впевнений ветеран.

Серед інших активностей у цивільному житті Павла були гори. Він тричі ходив у походи в Карпати і зараз планує своє перше зимове сходження, але вже на протезі.

- Хоча частину ноги я втратив, мої цінності залишилися незмінними, - підкреслює військовий.

Однак в даний момент Павло поглинений бюрократичною роботою, адже займається оформленням документів для отримання групи інвалідності та пенсії. Його головною метою залишається повернення до своєї колишньої команди.

Моя причина для дії зрозуміла — війна триває. Я відчуваю, що ще не зробив достатньо, щоб просто відпочивати на пенсії. Мої товариші на фронті, і я за них хвилююся. Хочу залишатися корисним. Хоча фізично не зможу повернутися до роботи медиком, напрямок моєї діяльності залишиться тим же, - стверджує військовий.

А ветеранів, які зараз проходять подібний шлях відновлення після поранень, "Пахом" закликає не здаватися.

Не слід впадати у відчай, адже життя триває. Варто знайти свої власні джерела натхнення, адже для кожного вони різні. Для одних це кохана людина, для інших – родина, друзі або побратими. І, зрештою, ми живемо в чудовій країні, серед найкращих людей, - підкреслив Павло Кіндій.

Забезпечити підтримку українцям з інвалідністю можна через веб-ресурс організації EnableMe Ukraine. Якщо у вас є питання до експерта, ви можете звернутися за безкоштовною допомогою в спільноті EnableMe.