Микола Несенюк: Без закладу. Концепція тижня - Новини Рівного та регіону -- Вечірнє Рівне
Останнім часом, повертаючись до рідного міста, я помічаю, що знову закривається черговий заклад харчування. Або, якщо хочете, місце для швидкої закуски. Там, де ще нещодавно збиралися натовпи людей, а аромат смачної, простісінької їжі заповнював повітря, тепер стоять зачинені двері з оголошенням про оренду приміщення. А іноді й без нього.
Мене дуже турбує те, що закриваються ті місця, де наші люди, наслідуючи іноземців, могли збиратися разом, щоб подивитися футбол на великому екрані, насолоджуючись вечерею чи просто випивши щось охолоджене або зігріваюче. Згадую, як вперше побачив таку атмосферу чверть століття тому у Ліверпулі, де шанувальники шотландського "Селтіка" співали і стукали пивними кухлями у обраному пабі, підтримуючи свою команду далеко від рідної землі. Поступово ця традиція дійшла й до нас, і це було приємно та зручно — я сам часто відвідував такі заклади, коли не мав змоги потрапити на матч. Але тепер ця культура поступово зникає. І причина не в тому, що власники почали готувати менш смачні закуски чи завищили ціни на напої, як це іноді траплялося раніше. Справа в іншому — у цих барах вже немає кому бути. Потенційні вболівальники, які раніше заповнювали ці місця, тепер або на війні, або за кордоном, або ж сидять вдома, уникаючи призову. І всі три категорії можуть залишатися футбольними фанатами, але, на жаль, без українського бару, який або закритий, або, ймовірно, закриється найближчим часом. Що ж робити? Чекати перемоги у війні? Навіть президент Зеленський вже про це не згадує. А що вже казати про тих, хто втомився підраховувати збитки! Отже, доведеться дивитися футбол вдома, і там же перекушувати. Звісно, вдома може бути смачніше, але атмосфера натовпу вболівальників ні з чим не порівняти. Нічого, я готовий обійтися без цих барів. Лише б це була наша єдина проблема!
