Микола Несенюк: Футбол - експорт чи імпорт? Спортивні новини Рівного та регіону - Рівне Вечірнє

Коли поглянути на склади команд, які наразі беруть участь у відборі до групових етапів європейських клубних турнірів, іноді важко визначити, яку країну представляє той чи інший клуб. Незалежно від того, чи це команда з Естонії, Болгарії чи Вірменії, у її складі напевно знайдеться кілька гравців з Південної Америки, Африки та Балканського регіону (хорвати, словенці, серби, албанці). Іноді можна зустріти французів, німців або італійців, але лише формально, адже насправді це можуть бути бразильці, нігерійці чи інші. Кількість місцевих гравців у таких командах мінімальна, а якщо вони й є, то їхній внесок у гру зазвичай незначний.

Чому так відбувається? Власники команд знаходять за простішим і дешевшим рішенням запрошувати недорогих, а іноді й практично безкоштовних іноземців, замість того, щоб інвестувати в розвиток власних гравців. Сучасний ринок футболістів практично не має обмежень, і якщо раніше лише провідні європейські клуби могли дозволити собі запрошувати іноземців у великих кількостях, то сьогодні це доступно навіть командам з невеликих міст. Різниця полягає в тому, що до елітних клубів потрапляють зірки, тоді як команди з районних центрів отримують тих, хто не зміг знайти місце в більш рейтингових клубах. Привозячи велику кількість, хоч і не зіркових, але молодих і технічних бразильців, африканців чи албанців, клуби підвищують свою конкурентоспроможність у внутрішніх змаганнях. Однак, ця конкурентність обмежена низьким рівнем запрошених іноземців, які не змогли знайти місце у провідних лігах. Тоді як місцеві таланти мають потенціал стати майстрами міжнародного рівня, з іноземців другого чи третього ешелону, таких як Лопеси, Гомеси та Гонсалеси, навряд чи виросте щось значне. Вони можуть дати певний результат, але в той же час позбавляють перспективи місцеву молодь, яка хоч і поступається в майстерності, але має можливість для розвитку. Футбольний світ розділяється на країни, які експортують гравців, та ті, що імпортують. У Європі основними експортерами є згадані балканські держави та країни північної Європи, які регулярно пропонують нові таланти на ринку. Що стосується імпортерів, то окрім "великої п'ятірки", клуби яких здатні платити значні суми за футболістів, існує чимало тих, хто купує гравців за безцінь. Але що це їм приносить? Ніяких успіхів у єврокубках з такими іноземцями досягти неможливо, і це підтверджується кожним сезоном. Що стосується України, то війна відкрила можливості для цілого покоління молодих гравців, які навряд чи отримали б такий шанс раніше. Проте, українські клуби знову повернулися до практики запрошення іноземців, причому нинішні гравці, за винятком одного клубу, значно поступаються за рівнем своїм попередникам. Це стало очевидним у минулому чемпіонаті і підтверджується новим, що щойно стартував. Український футбол опинився на роздоріжжі: або клуби зроблять ставку на власних вихованців, що призведе до тимчасових втрат у європейських змаганнях, або продовжать запрошувати нових іноземців сумнівного рівня, що призведе до постійних втрат без жодних перспектив. Єдині, хто можуть отримати вигоду в цій ситуації, — це футбольні агенти, але це вже інша тема для обговорення...