"Мілітантропос": філософія конфлікту та незламність існування.
"Мілітантропос" (Україна -- Австрія -- Франція) -- спільна режисерська робота документалістів Аліни Горлової, Єлизавети Сміт, Семена Мозгового.
Світова премʼєра проєкту відбулася в програмі "Двотижневик режисерів" цьогорічного Каннського кінофестивалю. На 22 фестивалі документального кіно про права людини Docudays UA фільм брав участь у конкурсі Docu/Україна.
Автори фільму пояснюють назву таким чином: "мілітантропос" (від латинського "milit" — воїн та грецького "antropos" — людина) — це стан, який набуває людина, коли вона потрапляє у військові дії. Цей екстремальний досвід вимагає від індивідуума та спільноти постійних змін та адаптацій. У моменти кризи мілітантропос обирає війну як єдиний шлях для виживання.
Фільм не має поділу на глави, натомість його частини відділені певними сентенціями, білим по чорному:
Ці висловлювання не мають безпосереднього зв'язку з тим, що відбувається на екрані, а скоріше надають певну концептуальну глибину. Співрежисери свідомо зменшують акцент на особистісному авторстві. Проте, все ж відчувається, що, наприклад, тривожні хмари, дим від пожежі, чорні, наче попіл, птахи, а також люди, які спостерігають за полум'ям, що до певної миті залишається невидимим, — це творіння Горлова; сцени з підлітками, які безтурботно грають на зруйнованому мості на фоні вражаючого смеркання, — це робота Сміта; а серйозні чоловіки у формі та без неї, які купаються в річці і прямують на позиції, все це на тлі розкішної та невинної природи з квітами та повним небом — це стиль Мозгового.
Проте, в даному контексті, стилістичні нюанси виявляються незначними. Аліна, Єлизавета та Семен спільно поринають у воєнний пейзаж, уважно фіксуючи всі важливі деталі.
Залізнична станція, де зона відправлення переповнена, а платформа для прибуття виглядає пусткою. На уламках щойно зруйнованого російською ракетою будинку розкидані сімейні фотографії. Фотографи оточують втомлену бабусю з "кравчучкою", намагаючись зловити вдалі моменти. Розлючений чоловік категорично відмовляється покинути Київ на користь Львова — для нього цей місто стало домом, навіть якщо його житло знищене. Спустошена пасіка. У підвалі Ягідного залишилися імена загиблих під час окупації. Тремтячі руки солдата в укритті.
З іншого боку: сапер із гумором ганяє гусей, обстежуючи село з міношукачем у руках. Фольк-рок гурт виступає з різдвяним концертом у холі Київського залізничного вокзалу. Дівчатка на квітучій галявині смакують полуницю та милуються яскравою гусінню, що повзла по їхній руці. Фермер обробляє город неподалік від величезного уламка ракети. Хлопці забавляються в траншеях, наспівуючи "Козацькому роду нема переводу". Військовий декламує вірші на позиціях: "Я думаю про тебе... Ми будемо разом, якщо ти залишишся одна". Інші солдати зосереджено спостерігають за футбольним матчем між Францією та Марокко. Літні жінки в селі співають "Галю молодую". Господиня розпалює піч, використовуючи шматочки пороху.
Нема головних героїв, але є наскрізні мотиви: вокзали й прощання, свійські тварини, яким дістається найбільше -- собаки й корови, діти в іграх і втечах, військові на позиціях і на дозвіллі, ліси мирні й прострілювані, повня на небі, робота на землі, руїни й дим, вогонь і вода, сліди окупації та, як дорогоцінність, мирне повсякдення. Все це -- в бездоганному візуальному виконанні: оператори фільму -- справжні майстри(ні) В'ячеслав Цвєтков, Кристина Лізогуб, Денис Мельник; варто також згадати роботу Михайла Закутського зі звуком -- він організував акустичний простір "Мілітантропоса" таким чином, що природні чи міські шуми наче існують за особливою партитурою. Деякі моменти інакше як сугестивними не назвеш: коли в майже повній темряві, підсвіченій лише вогниками цигарок, боєць ЗСУ згадує свій досвід моряка: "На вахті стоїш в океані, пустота. І пливеш у цій тиші". Наступний кадр -- таємничий нічний ліс через тепловізор. Щось, що за межами людськості. Важливий момент для розуміння фільму.
"Мілітантропос" не слід вважати дослідженням у традиційному сенсі. Автори, можливо, мали на меті представити антропологічний аспект, але насправді вони розкривають метафізику війни. Війна постає тут як те, що виходить за межі раціонального сприйняття, як вторгнення хаосу та пустоти в наше існування і в саму природу.
І душа тих, хто не дозволяє цій безодні поширитися.
