У пам'ять про молодшого сержанта Сергія Кіцану, який носив позивний "Бухгалтер".
У нього була наречена Ліля і цього літа молодята хотіли справити весілля
Сергій Кіцану втратив життя внаслідок мінно-вибухової травми під час виконання бойового завдання на Торецькому фронті, неподалік від населеного пункту Клебан-Бик у Донецькій області. Він не дожив до свого 27-річчя менше ніж на місяць...
Сергій з'явився на світ 14 липня 1998 року в селі Рябоконеве, що розташоване в Первомайському районі на Миколаївщині. Його близькі завжди пам'ятатимуть його усмішку, доброту та відповідальність. Він був чудовим сином, братом і вірним другом.
"Сергійко виростав добрим, життєрадісним та врівноваженим хлопчиком. Його батьки невтомно трудилися на фермі з ранку до ночі, тому я, як старша сестра, завжди була поруч. Коли він трохи підріс, почав захоплюватися футболом, а згодом і риболовлею. У нашому селі є великий ставок, де він часто проводив час, ловлячи рибу," - ділиться спогадами сестра Лариса.
Вона згадує кумедні випадки з дитинства. Каже, що одного разу Сергійко грався зі своїм найкращим другом Вовою біля кліток із кроликами. Нагулявшись, хлопці залізли в одну з кліток і заснули.
"Ми були в жаху, кликали їх, обшукували все село. Тільки через довгий час натрапили на них, сплячих у тій клітці. І ще пам’ятаю, як він завжди дарував мені вафельний стаканчик від морозива, який я дуже обожнювала, і всіма способами намагалася вмовити Сергійка віддати його..." - розповідає сестра.
Коли хлопцю було 15 років, у нього народився племінник Михайло. Сергій дуже любив малого, тож допомагав сестрі його няньчити - бавився, оберігав. А ось свою маленьку племінницю Софійку, яка з'явилася на світ вже під час повномасштабного вторгнення, так і не побачив...
Ще з дитинства Сергій мав пристрасть до математики, що спонукало його вступити до Арбузинського професійного аграрного ліцею, де він отримав спеціальність бухгалтера. Проте, не встигнувши реалізувати свої знання на практиці, у вересні 2017 року він був призваний на строкову військову службу.
В армії він знайшов своє покликання, тому вирішив підписати контракт із Збройними Силами України. Служив у 28-й окремій механізованій бригаді, що носить ім'я Лицарів Зимового Походу. Переважну частину часу його підрозділ виконував завдання на Донецькому фронті.
Перед початком масштабної агресії Сергій мріяв отримати офіцерське звання в одному з навчальних закладів Львова, однак залишився там всього місяць. 3 березня 2022 року він повернувся до своєї бригади, щоб стати на захист Батьківщини в складі першого самохідно-артилерійського дивізіону.
Сестра зазначає, що служба в армії істотно вплинула на його характер: Сергій став більш серйозним і стриманим, почав заощаджувати, адже мріє про власне житло.
У Сергія була наречена на ім'я Ліля, і влітку 2025 року пара з нетерпінням готувалася до свого весільного торжества — він планував повернутися додому у відпустку. Але, на жаль, не встиг... 7 червня 2025 року під час виконання бойового завдання на Донеччині він загинув від мінно-вибухової травми.
"Останній раз я бачила свого брата в серпні 2023 року, коли він завітав у відпустку. Він не любив ділитися деталями своєї служби чи розповідати про війну; ніколи не скаржився на труднощі, лише заспокоював, що все буде добре. Я постійно тримала з ним зв'язок. Напередодні його загибелі він написав, що планує разом із побратимом відремонтувати й забрати з позиції пошкоджену самохідну артилерійську установку. Згадав, що ситуація там дуже напружена, і навряд чи вони вийдуть звідти без втрат. І, на жаль, так і сталося. Як пізніше повідомили його товариші, хлопці натрапили на міну. Сергій загинув, а його товариша поранило. Це сталося близько 7 години ранку, а тіло вдалося забрати лише під вечір. Ми щиро вдячні його побратимам, які ризикували своїм життям, щоб ми могли провести брата в останню путь з гідністю", - з сльозами на очах говорить Лариса.
Вона також зазначає, що про загибель Сергія їхню родину першим сповістив його друг Олексій, з яким вони разом служили. Офіційне повідомлення про смерть прийшло лише через чотири дні.
"Я глибоко відчуваю сум через втрату мого друга, який за останні п'ять років став мені як рідний брат. Він був надзвичайною людиною, з якою завжди було затишно, я багато чого навчився у нього, і ми завжди були на підтримці один одного. Вибач, що не зміг його захистити..." - написав Олексій своїй сестрі після загибелі Сергія.
У минулому році родина зазнала тяжкої втрати: на фронті загинув вітчим Сергія та Лариси – Олександр. Через це їхня мама Ольга переживає глибоку скорботу через загибель сина та чоловіка, що позначилося на її здоров'ї.
На прощання з молодшим сержантом Сергієм Кіцану до його рідного села завітало багато товаришів по службі. Вони висловлювали численні добрі слова на адресу хлопця та надали фінансову підтримку родині для організації похорону.
За віддану службу військовий отримав ряд грамот і нагород, зокрема, відзнаку Президента України "За оборону України".
Рідні та близькі створили петицію до Президента України щодо присвоєння Сергію Кіцану звання Героя України. Усіх небайдужих просять її підписати.
Вічна пам'ять і повага нашому Герою!
