Рівне віддасть шану Героям - Павлу Поліщуку та Володимиру Цекларю. Україна - Останні новини Рівного та регіону -- Рівне Вечірнє.
Останнє прощання з нашими захисниками відбудеться в четвер, 5 червня, о 10:00 на майдані Незалежності в Рівному. Заупокійна служба на честь Павла Поліщука проходитиме у Свято-Покровському Соборі. Герої знайдуть свій спочинок на Алеї Героїв на кладовищі "Нове".
Павло Поліщук народився 17 вересня 1979 року у місті Звягель, що на Житомирщині. Навчався у школі №3 м. Звягель, згодом у Поліському національному університеті.
Після укладення шлюбу в 2000 році, він переїхав жити до Рівного.
У звичайному житті Павло займався будівництвом і працював на власний рахунок.
З 12 липня 2024 року він добровільно приєднався до Збройних сил України. Раніше не мав військового стажу, проте, коли країна опинилася під загрозою, він без сумнівів вирішив стати на її захист.
Вів динамічний спосіб життя, активно займаючись спортом, зокрема, джиу-джитсу. Відданий риболовлі, він знаходив у цьому занятті внутрішній спокій.
Для рідних Павло назавжди залишиться турботливим чоловіком, відданим батьком. Жив заради родини, любив своїх синів, старався дати їм усе найкраще.
45-річний військовослужбовець Павло Поліщук трагічно загинув у день свого народження, 17 вересня 2024 року, на Покровському напрямку під час виконання бойового завдання. Лише зараз вдалося повернути його тіло, щоб провести гідне прощання з нашим Героєм.
У Героя залишилися дружина та двоє синів -- 24 і 16 років. Також племінник і племінниця.
Володимир Цеклар з'явився на світ 2 вересня 2001 року в селищі Квасилів. Він отримував освіту в рідній школі, а згодом продовжив навчання в Квасилівському професійно-технічному училищі. У своїй кар'єрі працював адміністратором на автомийці в місті Рівне.
- Володимир був добрим, домашнім хлопцем, дуже любив футбол і церкву, допомагав виховувати молодших брата й сестру -- Таїсію та Тимура. У дитинстві займався плаванням і вільною боротьбою. Мріяв розпочати власну справу, - розповідає мама Ірина.
З моменту початку повномасштабного вторгнення Володимир не залишився байдужим: спочатку він долучився до територіальної оборони, виконуючи обов'язки на блокпостах у своєму рідному Квасилові. В ці перші тижні війни він активно патрулював територію та забезпечував безпеку місцевої громади.
Володимир, усвідомлюючи свою відповідальність, самостійно прийняв рішення вступити до армії. Він звернувся до матері зі словами: "Мамо, якщо не я, то хто?". Смерть його дитячого друга на фронті стала для нього потужним поштовхом, і Володимир вирішив, що повинен продовжити боротьбу за їхні спільні ідеали.
У квітні 2024 році доєднався до лав ЗСУ. Проходив підготовку в Польщі, згодом брав участь у бойових діях. Був поранений, після реабілітації повернувся на службу. Згодом пройшов навчання у Великій Британії, отримав звання молодшого сержанта, командував підрозділом, тренував побратимів.
Двадцятидворічний молодший сержант Володимир Цеклар трагічно загинув 26 травня під час виконання свого бойового обов'язку в районі Краматорська.
У Героя є мама, брат, сестра, а також батько, який, наслідуючи сина, також вирішив стати на захист України.
