10 унікальних рис тріумфального виступу Динамо у розіграші Кубка Кубків 1974/75 року.
Блогер Sport.ua Олексій Рижков акцентує увагу на маловідомих подіях, що сталися 50 років тому.
14 травня ми відзначаємо 50-річний ювілей з моменту, коли наш клуб здобув свій перший європейський трофей. Зазвичай, коли мова йде про цей розіграш, багато хто згадує фінальну гру "Динамо" (Київ) проти "Ференцвароша", зосереджуючись на ключових моментах, що відбулися в Базелі. Проте, той розіграш Кубка кубків містив безліч цікавих фактів, як загалом, так і для київського "Динамо" зокрема. Хочу звернути вашу увагу на ці деталі.
В 1/16 фіналу того розіграшу "Ліверпуль" переміг норвезький "Стрьомсгодсет" у домашньому матчі з рахунком 11:0, а ПСВ здолав малосилий опір північноірландського "Ардса", забивши суперникам 10 голів без відповіді. Не перевіряв, чи були прецеденти подібної подвійної двозначності в одному турнірі на одному етапі, але у будь-якому разі ці результати вражають. Прикметно, що за "Ліверпуль" 11 голів забивало 9 гравців: два дубля та жодного хет-трику. Натомість у ПСВ - два хет-трики, авторами яких були Віллі ван дер Кейлен (став, до речі, назагал головним бомбардиром того Кубка Кубків із 8-ма голами, випередивши нашого Володимира Онищенка, який відзначився 7 разів) і Хенрікус Любсе.
Коли мова йде про гравців, які прокладали шлях до завоювання Кубка Кубків командою Лобановського - Базилевича, рідко згадують Віктора Борисовича Маслова. Навіть у мемуарній літературі іноді помилково вказують його ім'я як Валерій. Постать відомого тренера часто затінює досягнення Віктора Олександровича. Проте Віктор Борисович зробив свій внесок у перемогу динамівців у Кубку Кубків 1975 року, зігравши близько тридцяти хвилин у стартовому матчі киян цього турніру проти софійського ЦСКА на домашньому стадіоні. Він вийшов на поле в другому таймі замість Володимира Трошкіна та продемонстрував гідний рівень гри.
Не лише в фіналі проявив себе дублем нападник київської команди Володимир Онищенко. Його також можна похвалити за два забиті м’ячі у ворота франкфуртського "Айнтрахта" під час матч-відповіді 1/8 фіналу, що проходив у Києві. Перший гол Володимир Іванович забив вже на стартовій хвилині зустрічі, скориставшись помилкою голкіпера Гюнтера Вінхольда. Другий м’яч став наслідком кутового, виконаного Володимиром Веремєєвим, після якого Віктор Колотов виграв боротьбу у повітрі, а Онищенко потужно пробив лівою. І, звісно, його дубль у фіналі варто згадати: вражаючі індивідуальні дії, два точні удари з лівої ноги, а особливо другий гол справді вразив!
Можливо, моя думка викличе дискусії, але я вважаю, що виїзний матч проти "Айнтрахта" був найважчим для "Динамо" у цьому турнірі (півфінал в Ейндховені після домашньої перемоги 3:0 видався значно легшим). Основними факторами цієї складності стали швидкий пропущений гол, наполегливість суперника та деяка тривожність гравців "Динамо", що призвело до численних жовтих карток. Під жовту карточку в тій грі потрапили Михайло Фоменко, Валерій Зуєв, Володимир Веремєєв і Віктор Матвієнко. Причини покарань були різноманітні: від грубих фолів до затягування часу. Проте, незважаючи на всі труднощі, кияни змогли здобути виїзну перемогу з рахунком 3:2.
Перед виїзним чвертьфінальним матчем проти "Бурсаспора" команда з Києва проходила підготовку в Югославії, Бельгії та Франції. Подорож на сам матч розпочалася з Ліона. Цей факт, за словами деяких футбольних істориків, став предметом обговорення навіть через роки після тріумфу в фіналі Кубка кубків у Ліоні в сезоні 1985/86: мовляв, "від Ліона до Ліона". Подорож включала переліт з Ліона до Парижа, потім до Софії, Дамаска та Стамбула, на що пішло майже доба! Після цього команда здійснила автобусний переїзд до Бурси, який становив близько 200 км. Проте тут історики не можуть дійти згоди: відстань варіюється від 155 до 250 км, можливо, турецький водій-уболівальник навмисно обрав складніший маршрут, хто знає.
Не дати гравцям команди-суперниці виспатися перед грою - це підступна, але нині доволі часта практика для фанатів різних клубів. Скажімо, напередодні недавнього півфіналу Ліги Європи між "Буде Глімт" і "Тоттенгемом" гарячі вболівальники норвезького клубу (угруповання Glimt i Steigen, Glimt i Sør, а також J-feltet) о 2.37 ночі (навіть час точно зафіксовано) почали влаштовувати феєрверки перед готелем, де зупинилися "шпори". В 1975 р. подібна практика виглядала екзотично, однак у Бурсі динамівці з цим зіткнулися. Свій норов продемонструвало тоді ще доволі молоде (якраз навесні 1975-го виповнювалося 8 років) угруповання Teksas. Ця назва стала узвичаєною після заворушень у Зонгулдаку, коли преса писала, що, мовляв, уболівальники "перетворили поле на Техас", а місцева поліція присоромила фанатів "крокодилів", які подорожували автобусом: "Ви більше схожі на техаський конвой, ніж на фанатський автобус".
Незліченні фанати заполонили територію біля готелю, розмахуючи тисячами рук і вигукуючи щось неймовірне. В їхніх криках поєднувалися елементи молитви та заклику до дії, а звуки тріскачок і бубнів, разом із какофонією автомобільних сирен, проникали крізь стіни будівлі. Вікна, здавалося, ось-ось витримають тиск і розіб'ються на шматочки. Навіть дощ, який раптово обрушився на веселі голови турецьких хлопців, не зміг загасити їхню пристрасть до "Бурсаспора". Ніч пройшла в жахливому напівсні, залишаючи по собі незабутні враження, - згадував Олег Блохін у літературному опрацюванні Ігоря Заседи в книзі "Гол, який я не забив".
У нас якось заведено підкреслювати свою 100-тисячну ексклюзивність: мовляв, які ще команди в тогочасся могли зібрати 100 000 глядачів на домашньому стадіоні! Справді, київський півфінал "Динамо" - ПСВ, крім іншого, запам'ятався і 100-тисячним аншлагом на головному стадіоні столиці України. Та по ходу того розіграшу 6-значна глядацька авдиторія спостерігала й за матчем "Црвена Звезда" - "Реал" (феєрична чвертьфінальна гра-відповідь, долю виходу в півфінал вирішила, зрештою, серія пенальті: краще били белградці). На півфінальну гру-відповідь "Црвена Звезда" - "Ференцварош" заявилося взагалі 110 000 глядачів. Та в Мадриді було ще більше народу на матчі проти белградського клубу: 125 000!
Єдиний програний матч "Динамо" в цьому турнірі відбувся в Ейндговені, де місцева команда святкувала перемогу з рахунком 2:1. Проте ця перемога виявилася пірровою для клубу Philips, оскільки всього два тижні тому в Києві ПСВ зазнав поразки з набагато більш вражаючим рахунком - 0:3. Цей матч також запам'ятався єдиним вилученням гравця "Динамо" в цьому розіграші. Володимир Веремєєв отримав дві жовті картки під час другого тайму: спочатку за гру рукою, а потім за грубу гру. Варто зазначити, що наш півзахисник був видалений з поля незадовго після того, як зробив асист, подавши м'яч з правого флангу на Леоніда Буряка.
Варто зазначити, що нашого футболіста з поля вилучив іспанський арбітр Пабло Санчес Ібаньєс. Цікаво, що саме він судив матч-відповідь 1/8 фіналу між "Ліверпулем" та "Ференцварошем", де не показав жодної жовтої картки, незважаючи на велику напругу в грі. Після виїзної нічиєї ліверпудліанці тривалий час лідирували в рахунку завдяки голу Кевіна Кігана, але на останніх хвилинах пропустили м’яч і, в підсумку, вибули зі змагання.
Відзначу й таку особливість, свого роду фірмовий стиль тієї команди Лобановського - Базилевича: чимало матчів у тому розіграші Кубка кубків було проведено без замін! Зокрема йдеться про виїзну гру із софійськими армійцями, матч во Франкфурті-на-Майні проти тамтешнього "Айнтрахта", двобій у Бурсі, гру-відповідь проти західнонімецького клубу та фінал проти "Ференцвароша". Нині складно таке уявити, щоб команда - володар євротрофею - відіграла б чималу частку (заледве чи не половину!) матчів переможного турніру лише водинадцятьох.
Аналогів цьому ляпу в офіційних програмках фінальних матчів єврокубків (а нагромадив їх у своїй колекції багацько) я не знаю. Справді, посеред центрального розвороту, поміж рекламою годинників і складом суддівської бригади є склади команд. Й укладачі програмки серед гравців "Динамо" між Сергієм Кузнецовим та Олександром Даміним розташували Олега Базилевича. Водночас про тренерів на цьому розвороті не йдеться взагалі, наче вони до команд жодного стосунку не мають.
Вітаємо з ювілеєм 50-річчя тієї славної перемоги ветеранів київського "Динамо", які золотими літерами вписали її в історію нашого футболу. Не забудемо також про тих, хто вже пішов з нами, будь то гравці чи тренери. Футбол не стоїть на місці; стратегічні підходи, які домінували на смарагдових полях Європи півстоліття тому (максимальна інтенсифікація та тотальність гри, як я б сказав, динамізація), залишаються актуальними й сьогодні.
