Беньямінас Зелькявічус - видатний діяч литовського футболу.
Вшановуємо видатного учителя.
Сумна звістка з Литви, де у 81-річному віці пішов із життя Беньямінас Зелькявічус, спонукає помандрувати по закамарках пам'яті. Тим паче, що про гуру футбольної Литви, гарного психолога, який ніколи не принижував футболістів, є що згадати серед іншого й в українському контексті.
Його прізвиська у вболівальницькому середовищі - "Беня" та "Зеля" - спричиняють посмішку в сучасних українців. У Зелькявічуса-гравця не такий уже й багатий досвід виступів у найсильнішому радянському дивізіоні, однак та, безперечно, найяскравіша сторінка його гравецької біографії має український акцент. Сезон-1968 він провів у складі донецького "Шахтаря", і на зорі того футбольного року відзначився в столиці України в матчі з київським "Динамо". Литовець тоді зрівняв рахунок на початку 2-го тайму (а відкрив рахунок у половині 1-го тайму Анатолій Бишовець, використавши передачу Володимира Мунтяна). Забиваючи, Беньямінас вчасно зреагував на відскок м'яча від штанги після чи то удару, чи то зрізки Євгена Короля та не надто вдалої гри голкіпера киян Віктора Баннікова. Зазначу, що у біографії аж ніяк не кожного гравця є засмучення 80-тисячної глядацької авдиторії. Саме стільки вболівальників зібралося на оновленому й збільшеному Центральному стадіоні на українське протистояння, що посеред квітня знаменувало собою відкриття сезону в Києві. Зауважу, що в стартовому складі гірників тоді разом із Зелькявічусом вийшов інший литовець Пятрас Глодяніс (він того сезону проводив уже свій 2-й рік у шахтарській столиці), а в нападі з ним партнерствували Валерій Лобановський та Олег Базилевич. І, за свідченнями очевидців, саме помаранчево-чорні були ближчими до перемоги, адже вже за рахунку 1:1 Антанас Станкявічус (розпочав четвертий для себе сезон у складі гірників), який замінив Зелькявічуса, й той таки Глодяніс мали по кілька чудових нагод кожний.
У складі "Шахтаря" Беньямінас у тому сезоні ще двічі відзначився голами (проти ростовчан і кіровабадців), однак виявити свої найкращі якості в українському клубі йому не вдалося, і зрештою він повернувся до рідної країни, приєднавшись до "Жальгіріса". У знайомому домашньому середовищі, граючи на позиції нападника, він почав забивати значно більше, хоча й суперники "Жальгіріса" в ті часи були менш потужними. Незважаючи на це, у 1971 та 1972 роках Зелькявічус двічі поспіль отримував титул найкращого футболіста Литви. Варто зазначити, що його попередником на цьому почесному місці був майбутній відомий арбітр Ромуальдас Юшка, а наступником - його товариш по "Шахтарю" Пятрас Глодяніс.
Однак, на мою думку, найбільший внесок у розвиток литовського футболу Зелькявічус зробив саме в якості тренера. Перш ніж перейти до його досягнень з "Жальгірісом" в елітному дивізіоні радянського футболу, варто згадати про його перший рік роботи у рідному клубі (так, він родом з Каунаса, але по-справжньому його серце належало вільнюському "Жальгірісу"). Вступивши на посаду тренера команди, що виступала у 2-й радянській лізі, молодий фахівець одразу ж окреслив амбітну мету — вивести команду у вищий дивізіон. І вже в сезоні 1977 року йому вдалося підняти біло-зелених з 2-ї ліги до 1-ї. Литовські футболісти демонстрували вражаючі результати у Вільнюсі: з 20 матчів — лише 2 нічиї, решта — перемоги. Вражає також, що команда пропустила всього 6 м'ячів вдома під час тривалого турніру 2-ї ліги! В кінці сезону успішна гра підопічних Зелькявічуса також сприяла підвищенню національної самосвідомості серед литовців. Постфутбольні антирадянські акції відбулися 7 і 10 жовтня 1977 року після матчів "Жальгірісу" з "Двіною" з Вітебська та "Іскрою" зі Смоленська.
У двох випадках під час матчів у залі було більше ніж 50% глядачів від загальної кількості 15 000 осіб, які відвідали ці події. Основна частина присутніх складалася з молодих чоловіків і представників середнього віку — робітників, службовців та технічних спеціалістів, хоча були й жінки, а також люди з інших соціальних груп і вікових категорій. Після гри з "Іскрою" (яка, до речі, була основним суперником литовської команди протягом сезону, незважаючи на те, що зрештою фінішувала другою, досить далеко позаду) та перемоги підопічних Зелькявічуса з рахунком 2:1, емоції (назвемо їх так) були значно інтенсивнішими. Варто зазначити, що тодішній тренер смоленської команди Лев Платонов згодом стане активним членом ЛДПР, депутатом Смоленської думи, і, в підсумку, розпочне політичну кар'єру в умовах тоталітарного режиму.
Що ж, уже на перехідний двобій із нальчицьким "Спартаком" безпосередньо за право виходу до 1-ї ліги систему продажу квитків було реформовано: заповітні пропуски розподілили по підприємствах серед членів партії. Щоправда, деякі байдужі до футболу партійці продавали (а то й просто віддавали) квиточки справжнім фанатам. Ледь не в кожному трибунному ряді було кілька суворих наглядачів, які забороняли вияв емоцій, ба навіть здіймання з місць.
Безлади, які радянська міліція охрестила, розпочалися 7 жовтня 1977 року після футбольного матчу. Декілька сотень учасників, переважно молоді, вийшли на вулиці, виголошуючи гасла: "Геть окупантську конституцію!", "Свобода Литві!", "Росіяни, ідіть геть!". Протестувальники зриваали плакати, приурочені до 60-річчя Жовтневої революції, та розбивали вітрини, на яких розташовувалися ці самі плакати.
10 жовтня антирадянські вигуки почалися ще під час матчу. Влада, настрашена подіями 7 жовтня, забезпечила надзвичайну охорону стадіону (стягнули війська, більшість солдатів були із середньоазіатських республік). Публіка виходила зі стадіону між шеренгами солдатів. Вийшовши за ці шеренги, натовп рушив у центр міста. Надалі до вболівальників приєдналися ще 500 чоловік, не зі стадіону. Й додалися такі заклики: "Свободу політв'язням!", "Йдемо до КДБ!". Демонстранти прорвали заслін із міліціонерів і кегебістів, що щільно взялися за руки, й вийшли на проспект Леніна. Лише другий заслін зупинив їх. Кілька міліціонерів потрапили до лікарень. Було вибито скло в будівлі ЦК КПЛ і знову розбито вітрини з плакатами до 60-річчя Жовтневої революції. Вони, а також численні гасла, що звеличували щойно ухвалену нову радянську конституцію (в якій ішлося зокрема й про те, що кожна з 15-ти республік має право добровільного виходу зі складу СРСР, але на практиці... самі знаєте, як це було), послугували чимось на кшталт червоної ганчірки для вболівальників.
Сімнадцять осіб затримали 7 жовтня, а 44 – 10-го числа. У вищих навчальних закладах відбувалися виключення; деяких студентів усунули лише з комсомолу. Значна кількість студентів була виключена з Інженерно-будівельного інституту. Також були застосовані репресивні заходи на ряді промислових підприємств.
Прикметно, що на стадіоні чути було лише антирадянські вигуки, а вже в місті після приєднання до демонстрантів пів тисячі осіб "із вулиці" гасла набули політичного звучання ("Геть конституцію!", "Свободу політв'язням!"). Дослідники історії радянського періоду згодом виокремлювали серед учасників демонстрації "авангард" - людей, чиї національні почуття були виховані та розвинені литовським самвидавом. А почалося то все з успішного сезону команди під орудою Беньямінаса Зелькявічуса - о тій порі тренера-початківця.
Ну а тепер - ласкаво просимо у литовські футбольні 80-ті. Саме Зелькявічус створив той неповторний зухвалий "Жальгіріс", який справжнім метеором увірвався до вищої союзної ліги в 1983 р. Й одразу ж у запалі зухвалий новачок виграв 1-ше коло союзного чемпіонату вже у вищій лізі. Подібних новачків еліти в історії радянського футболу можна було перелічити на пальцях однієї руки. Та в литовського тренера вийшло об'єднати гравців своїми тактичними ідеями. Попервах литовський клуб грав від оборони. Й у перших трьох своїх матчах у вищому дивізіоні відіграв нульові нічиї у Ташкенті й Ленінграді, а також удома з нещодавнім володарем європейського Кубка кубків тбіліським "Динамо". Як писав тоді "Футбол-Хокей", "Жальгіріс" попервах забавляв усіх нульовими нічиїми". Й у 4-му турі литовці змогли залишити свої ворота в недоторканності, мінімально перегравши вдома "Нефтчі". Тільки в 5-му турі новачок пропустив уперше - в Єревані від "Арарата". Той гол виявився єдиним у матчі. Опісля була нульова нічия з киянами, яких того сезону очолював Юрій Морозов. Удома литовці у багатогольовій перестрілці здолали інше відкриття того часу - харківський "Металіст" - 3:2. Хет-триком тоді відзначився Сігітас Якубаускас. І той самий "Футбол-Хокей" уже написав, що "Жальгіріс" - одна з приємних прикмет сезону". А під завісу 1-го кола "Жальгіріс" удома переграв українські команди "Шахтар" і "Дніпро" (майбутнього чемпіона, до слова) з однаковим рахунком 2:1 й прийшов 1-м на проміжний фініш, завоювавши приз великого футболу під назвою "Перша висота". Однак перемоги над українськими колективами, як, власне, й загальний успіх у 1-му колі біло-зелені святкували вже без Зелькявічуса, адже в травні він покинув команду через трабли з гравцями. Подейкували тоді, що йшлося про конфлікт інтересів під час розподілу матеріальних благ.
Незважаючи на все, у другому колі змагань суперники почали серйозніше ставитися до новачка, і "Жальгіріс" трохи сповільнив свій турнірний ритм. На мою думку, відсутність вже досвідченого тренера позначилася на результатах команди. Проте це не завадило "Жальгірісу" здобути перемогу вдома над московським "Спартаком" з рахунком 1:0. У команді почали з'являтися поразки з великим рахунком, зокрема, у Києві, де вони поступилися "Динамо" 1:4, а голи забивали неочікувані гравці, такі як Ярослав Думанський та Валерій Черніков. У Донецьку команда зазнала поразки 0:3, де хет-трик оформив Михайло Соколовський. В підсумку "Жальгіріс" зайняв 5-е місце, але найголовніше, що команда змусила всіх говорити про себе як про унікальний колектив із впізнаваним стилем гри, основу якого заклав саме Зелькявічус.
Втім, по закінченні сезону-1984, в якому "Жальгіріс" без Зелькявічуса зробив кілька кроків униз (9-те місце), гравці вирішили піти на мирову з наставником. Справжня чоловіча розмова (й не одна) - й сторони зрозуміли одне одного. Вже після початку сезону-1985 (не найвдалішого, до речі, початку) біло-зелених знову очолив Зелькявічус.
4-4-2 - тактична схема того "Жальгіріса". Пара нападників в особі Сігітаса Якубаускаса та Армінаса Нарбековаса могла змусити капітулювати навіть найнепрохідніші мури старожилів вищої союзної ліги. Прикметно, що тоді в складі литовського клубу було найбільше майстрів спорту порівняно з іншими командами вищої ліги. Чому? Річ у тім, що почесне звання більшість гравців дістали за перемогу у футбольному турнірі Спартакіади народів СРСР. Й хоча безпосередньо Зелькявічус не керував командою в тому змаганні, однак ту плеяду литовських гравців виховав, безперечно, він. Пам'ятаю реакцію мого батька на пізньосінню домашню поразку київського "Динамо" від вільнюсців у сезоні-1986 (1986, Карле!) з рахунком 0:3: "Удар під самий дих!". А кияни ж тоді мчали до чергового чемпіонства й узагалі були чи не кращим "Динамо" в своїй історії...
Бронзовий злет "Жальгіріса" Зелькявічуса припав на 1987 р. Й саме тоді литовці в домашньому матчі просто пошматували захист майбутнього чемпіона в червоно-білих футболках із російської столиці - 5:2! Станіслав Черчесов та оборона москвичів напомилялися на кілька матчів уперед: воротар зчаста не втримував м'яч у руках, а захисники безперешкодно давали гравцям команди господарів пробивати по воротах мало не з воротарського майданчику. Відзначу якесь замежне налаштування литовців на у гру й палке бажання потішити свою експансивну торсиду. Ну, й газетярі без якихось ноток оригінальності гру, сповідувану литовським футбольним маестро, називали просто: Futbolas. І що цікаво, коли прочитаєш це слово, одразу розумієш, про якого тренера йшлося.
У сезоні 1988 року, спостерігаючи за матчем між динамівцями та командою Зелькявічуса на трибунах у Києві, я зрозумів, що епоха "Жальгіріса" підходить до свого завершення. Хоча біло-зелені продовжували дотримуватись своєї тактики і іноді вражали контратаками, мене не покидало відчуття, можливо, зумовлене моєю подорожжю до Литви навесні того року (я відвідав багато місць, включаючи Тракай, Паневежис, Клайпеду, Куршську косу, Шяуляй, Радвілішкіс, Кретингу, а також Вільнюс і Каунас), що скоро "Жальгіріс" не буде асоціюватись із радянським футболом. Я запам’ятав слова з програмки до матчу "Жальгіріс" - "Динамо" (Київ): "Київське "Динамо" - це справжнє київське "Динамо". Команда... одна з найвідоміших та найулюбленіших не лише в нашій країні, а й у всьому світі". Існували чутки, що тексти програмок "Жальгіріса" узгоджували з Зелькявічусом. Вільнюс тоді збирав аншлаги, що стало своєрідним символом команди під керівництвом Беньямінаса. Лотереї на футбольних матчах вже стали звичними, проте у Вільнюсі (де розігрували "Жигулі", футбольні м’ячі, туристичний намет, мопед, велосипед, радіоприймач "Уфа" тощо) це не було вирішальним фактором, аби пробитися на стадіон через величезну кількість глядачів.
На мою думку, ключовою особливістю "Жальгіріса" в ті часи був їх незламний характер, який часто залишав без відповіді аргументи звичних грандів радянського футболу.
Ще одне важливе досягнення тренера Беньямінаса Зелькявічуса - це перемога його підопічних на Універсіаді-87 у складі студентської збірної СРСР. Варто зазначити, що ця "збірна" фактично складалася переважно з гравців клубу "Жальгіріс", за винятком кількох досвідчених футболістів, таких як Вацловас Юркус, Сігітас Якубаускас та Альгімантас Мацкявічус, які вже мали достатньо років та вищу освіту. Фінал проти команди з Південної Кореї запам’ятався вражаючими голами, а перемога з рахунком 5:0 стала рекордною в історії Універсіад! Щодо сумнівів у силі суперників, варто зазначити, що південнокорейці є одними з провідних команд у студентському футболі. Вони поступаються за кількістю фіналів лише японцям і італійцям. Також важливо підкреслити, що студентська збірна СРСР виступала на Універсіаді-87 в формі "Жальгіріса". Отже, це чемпіонство безумовно слід зарахувати до досягнень литовського футболу загалом, а Беньямінаса Зелькявічуса - зокрема, адже традиційно чемпіони в момент тріумфу вшановують свого наставника! Цей успіх став важливою частиною "золотої ери" литовського футболу в 1980-х роках. Як зазначає литовська преса, "це свідчить про те, що це був не просто вдалий сезон, а результат гармонійно працюючої системи".
На мою думку, найзначнішим досягненням Зелькявічуса, харизматичного тренера, який завжди випромінював впевненість і мав безмежні знання про футбол, стало те, що він створив справжню конкуренцію для баскетболу, котрий у Литві сприймається мало не як релігія. Його старанна робота протягом багатьох років не лише не поставила під сумнів популярність баскетболу в країні, але й дійсно посилила боротьбу з помаранчевим м'ячем. Футбол у Литві зрештою став більш популярним, ніж гандбол, що також має своїх шанувальників. Як зазначали футбольні аналітики в 1980-х, у литовському футболі з'явилися нові елементи та унікальний стиль. І це, безумовно, стало можливим завдяки Зелькявічусу. Він успішно трансформував радянську систему підготовки у більш сучасну, яка базується не на страху та криках, а на знаннях і аргументах. Важливою рисою його підходу було вміння визнавати власні помилки. Наприклад, під час перерви в матчі 1-ї ліги проти "Таврії", коли рахунок був 1:0 на користь його команди, він закликав гравців ще більше активізувати атаки. Але "Таврія" скористалася цією агресивною тактикою вільнюсців після перерви і забила три голи. Після матчу, під час розмови в роздягальні, Зелькявічус визнав, що його заклики до атак були помилковими.
Після феєрії 1980-х він ще працював в Австрії та по різних російських застумах. Проте це вже було не те. Вирваний зі свого середовища Беньямінас за великим рахунком почувався незатишно.
По закінченні тріумфального для біло-зелених сезону-1982 в 1-й союзній лізі воротар команди Вацловас Юркус в інтерв'ю московській пресі (пригадую ще мемну за нинішніми мірками його назву "Футбол Литви на підйомі") сказав, що за тактичний зразок, мовляв, було взято гру московського ж "Спартака". Не знаю, принаймні вже у вищій лізі "Жальгіріс" мені нагадував не технарів зі стіночками за умов обмеженого простору, а фізично міцних киян, ласих до стрімких контратак, безкомпромісної боротьби на 2-му поверсі та неухильного пресингу.
Він не був жорстким, натомість умів спілкуватися й знаходити індивідуальний підхід до кожного гравця. Як там кажуть, спочатку бачив ситуацію, а надалі обирав тон. Світла пам'ять литовській футбольній легенді!
