Бойкот арабських країн та вбиті кури в Тегерані: як ізраїльський футбол залишив Азію і знайшов притулок у Європі.

Вже в четвер Динамо Київ зіграє у Лізі Європи проти Маккабі Тель-Авів, який за географічною ознакою мав би виступати в азійських кубках.

Крім того, існували моменти, коли він виступав на тому полі - завойовуючи нагороди, в той час як ізраїльська команда боролася за участь у Мундіалі.

Чемпіон ділиться трагічною оповіддю про футбол у Землі обітованій, яка потрапила в залежність від політичних інтриг.

Of course! Please provide the text you'd like me to make unique.

У це нині складно повірити, але Маккабі Тель-Авів - дворазовий чемпіон континенту.

Вони вигравали найпрестижніший клубний турнір у 1969 та 1971 роках.

Звісно, не європейський.

Східний.

Те, що сталося після цього, досі є тінню на репутації футболу і слугує нагадуванням про те, що він не стирає кордони та не приносить мир - це всього лише популярна західна пропаганда.

Зробіть собі зручніше, якщо ви ще не знайомі з цією розповіддю.

Of course! Please provide the text you'd like me to make unique.

Отже, в самому початку існувала Ерец-Ісраель, відома також як Палестина, де проживали євреї та араби, а влада належала британцям.

Ще в тридцятих роках минулого століття була створена перша футбольна команда, яка, за задумом, мала об'єднати представників обох народів. Проте насправді вони вже настільки ворогували між собою, що про спільну команду не могло бути й мови.

Тому грали одні євреї - і не сильно добре.

Під час кваліфікації до чемпіонату світу 1934 року українська команда поступилася британському Єгипту з рахунком 7:1 і 4:1. А в 1938 році шлях до світової першості перетворила на недосяжну мету збірна Греції, здобувши перемоги 3:1 та 1:0.

Помітили прогрес за 4 роки? Це тому, що потік євреїв з Європи посилювався. Адольф Гітлер вже очолив Німеччину - отже, настав час гетто, жовтих зірок на одязі й вогнищ із книг.

Євреї втікали до Палестини, залишаючи позаду своє майно, багатства – все без винятку.

А потім, коли нацистів нарешті перемогли, до Землі Обітованої вирушили також і ті, хто пережив Голокост, і їх виявилося навіть більше.

Араби від цього збожеволіли.

Вони відкинули рішення ООН щодо розподілу Палестини на єврейську та арабську держави. Вже наступного дня після проголошення незалежності Ізраїлю 14 травня 1948 року, армії п'яти країн - Єгипту, Сирії, Іраку, Лівану та Трансйорданії - здійснили напад на новостворену державу, прагнучи покласти край її існуванню.

"В світі 40 млн арабів та 400 тисяч євреїв. Мільйони переможуть тисячі. Ми маємо бути на тій стороні, де нафта", - так говорив президенту США Гаррі Трумену його міністр оборони Джеймс Форрестол.

Він абсолютно не розумів ані ситуації на Близькому Сході, ані прогнозів.

Менше ніж за рік Ізраїль здобув значну перемогу, досягнувши берегів Червоного моря, в той час як палестинські араби змушені були залишати свої оселі. Ці події й досі відомі серед них як "Аль-Накба", що в перекладі означає "Катастрофа".

Тим часом Ізраїль утвердився, добився визнання світових держав, а в 1956-му став одним зі співзасновників Азійської конфедерації футболу (АФК).

Of course! Please provide the text you'd like me to make unique.

Більше того, це один з великих гравців!

Вже на Кубку Азії-1956 Ізраїль здобув срібло, поступившись Південній Кореї.

Однак є один цікавий момент: окрім цих команд, на турнірі виступали лише Південний В'єтнам і Гонконг. Інші учасники не з'явилися.

Арабські країни відмовилися брати участь у всіх змаганнях, де представлявся Ізраїль, до них також приєдналися комуністичні держави, такі як Китай та Північна Корея. У процесі відбору на чемпіонат світу 1958 року Туреччина, Судан, Єгипет і Індонезія по черзі відмовлялися грати проти Ізраїлю. ФІФА змушена була терміново організувати матчі з Вельсом, щоб зберегти свою репутацію.

Це виглядає досить іронічно, адже Ізраїль, здається, зовсім не звертав уваги на старання своїх сусідів.

Євреї невпинно вдосконалювалися та готувалися до домашнього Кубка Азії 1964 року, створивши свою найсильнішу команду. І не має значення, що на змагання зголосилися лише Індія, Південна Корея та Гонконг.

"Ми багато чули про футбол, але не мали справжнього зв'язку з ним. Ми чули його хіба по радіо. Ми знали, що є важливіші справи, ніж грати. Це не було професією", - каже вожак тієї команди Мордехай Шпіглер, що народився на Уралі.

"Важкий був час. Сім'я жила в одній кімнатці - батьки і четверо братів", - вторив йому нащадок сіоністів з Польщі Гідеон Тіш.

"За наші досягнення нам винагороджували подарунками. Наприклад, вечерею в ресторані," - розповідав з усмішкою біженець з Болгарії Моше Леон.

Їхній фланг випалював Йохай Ахероні, що родом з Ємена, а тренував Йосеф Меримович, який народився й виріс на Кіпрі - ось яка це була команда.

І коли вона нарешті перемогла корейців 2:1 на очах у 50,000 уболівальників, здобувши Кубок, для арабського світу це був удар нищівної сили - перший з багатьох.

Of course! Please provide the text you'd like me to make unique.

Ви, певно, чули про Шестиденну війну - у 1967-му Ізраїль вдарив по усіх сусідах одразу, захопивши сектор Гази, Західний берег Йордану, Голанські висоти й навіть Синайський півострів.

Одночасно тель-авівські команди Хапоель і Маккабі домінували в азійському клубному чемпіонаті. З 1967 по 1971 рік вони здобули перемогу в трьох з чотирьох турнірів.

Араби продовжували бойкотувати матчі проти євреїв; у 1971 році іракський клуб Аль-Шорта навіть відмовився від участі у фіналі, за що отримав лише технічну поразку з рахунком 0:2.

Справжній потенціал ізраїльської команди виявився на чемпіонаті світу 1970 року, де вони зазнали поразки від Уругваю (0:2), але змогли здобути дві нічиї – з Швецією (1:1) та Італією (0:0).

Уявіть собі, що команда під керівництвом Сандро Маццоли та Луїджи Ріви не змогла відзначитися голом проти збірної, очолюваної Мордехаєм Шпіглером! Це й досі залишається вершиною ізраїльського футболу.

Уже за чотири роки, після того як відбулася ще одна кривава Війна Судного дня, яку євреї знову здобули перемогу, Шпіглер став коментатором на Азійських іграх, що проходили в Тегерані.

Зараз у таке складно повірити, але шах Реза Пехлеві дружив зі США - отже, і з його союзниками теж. Ізраїльтян добре прийняла влада, організувала зустріч з єврейською діаспорою Тегерана.

А вулиця вже повільно наповнювалася енергією, неначе натякаючи на наближення революційних змін.

"Захоплення спортом поступово зменшується, тоді як висока інфляція продовжує залишатися серйозною проблемою для іранців. Уряд вживає заходів проти постачальників шкільного приладдя, однак видання зазначають, що контроль цін може бути вже запізнілим, адже школи мають відкритися за тиждень", - повідомила New York Times з місця подій.

У той же час капітан збірної Ізраїлю Шиє Фейгенбаум згадував про набагато серйозніші ситуації:

Іранські євреї тепло нас зустріли та дарували подарунки, але напередодні фіналу вони попередили, що не зможуть відвідати гру. Декому з них позначили будинки.

По всій дорозі до стадіону нам накидали мертві кури та безліч інших різноманітних речей. Нашу безпеку забезпечували командос. Коли ми нарешті прибули на стадіон, кожному з 120 тисяч глядачів видали свисток. У певний момент я відчула, як у мене підкосилися ноги. Це було неймовірно страшно.

Шпіглер і Яїр Штерн у коментаторській кімнаті стали блідими, коли глядачі під час матчу почали вигукувати "Смерть Голді Меїр!"

Це вже не виглядало як звичайний спорт — вони справді ставили на кон своє життя. І оскільки іранські голи ніяк не вдавалося забити, Іцхаку Шуму довелося взяти на себе ініціативу і діяти за суперників. Його автогол зустріли з обіймами, неначе він забив у чужі ворота.

"Ми зазнали поразки у матчі, але вберегли своє життя," - підсумував тренер Давід Швейцер.

Of course! Please provide the text you'd like me to make unique.

Далі так тривати не могло, інакше одного дня різанина б точно відбулася.

На наступному конгресі АФК Кувейт виступив з ініціативою виключити Ізраїль, і, незважаючи на великий резонанс, це рішення було ухвалене простим голосуванням. Серед тих, хто підтримав цю пропозицію, виявилися Саудівська Аравія, Сирія, КНДР, Китай, Пакистан, ОАЕ, Кувейт, Бахрейн, Бруней, Ірак, Ліван, Непал та Афганістан.

Так-от Ізраїль і став по-футбольному бездомним.

Блукання - не нова історія для народу Мойсея, та все ж той конгрес сильно прибив їхній розвиток. Якщо у 70-х Шпіглер був зіркою ПСЖ з 10 голами в 13 матчах, а догравав у Нью-Йорк Космос із Пеле, то у наступному поколінні нікого хоч трохи схожого не було.

Ізраїль брав участь у відборі до Чемпіонату світу 1978 року в рамках східноазійської групи, де знову зазнав поразки від команди Кореї.

Перед ЧС-1982 євреїв разово приютив УЄФА; далі вони двічі грали відбори у Океанії. Паралельно ізраїльські клуби роками не виходили взагалі нікуди - аж до 1991-го, коли розпався СРСР, і вони змогли вже спокійно виступати в Європі.

У 1994 році Ізраїль офіційно став членом УЄФА, незабаром після того, як Ронні Розенталь вразив Францію під час відбіркових матчів до Чемпіонату світу.

З одного боку, здається, це абсолютно логічно — євреї завжди мали зв'язок з європейським футболом. Наприклад, Арпад Вейс, який був тренером Інтера і видатним теоретиком гри у 30-х роках, tragically загинув в Освенцимі. А Арно Ербштейн, що вижив у будапештському гетто, створив легендарний клуб Гранде Торіно, з яким зустрів свою загибель на пагорбах Суперги в 1949 році.

З іншого - якось не по собі, коли АФК, святкуючи річницю організації у 2015-му, просто вирізала Ізраїль з числа переможців Кубка, не показала його голи, ніби й не було такого.

Але ж це було!

Незважаючи на всі бойкоти та конфлікти, ще до появи Бенаюна, Гранта та Захаві - це вже сталося!

Мордехай Шпіглер досі живий і все пам'ятає, хоча й зізнається, що ніхто з тієї збірної не святкував 50-ту річницю головної перемоги ізраїльського футболу:

"Футбол в Азії більше не належить нам. Цей момент радості та визнання ми збережемо в своїй пам'яті назавжди."