Бунт проти Москви: 35 років тому Литва першою зробила крок у бік незалежності, відмовившись від участі в СРСР, тоді як Україні знадобилося ще півтора року для того, щоб зробити подібний крок.
35 років тому Литва стала першою з союзних республік, яка підняла бунт проти Москви, офіційно відмовившись брати участь у спортивних чемпіонатах СРСР та делегувати своїх атлетів до збірних Радянського Союзу для міжнародних змагань. Це рішення Вільнюс оголосив 14 березня 1990 року на фоні політичної нестабільності в Союзі. В Україні ж про подібні дії у сфері спорту почали говорити лише через рік.
Використавши певні ослаблення контролю Кремля під час "перебудови", литовці спочатку проголосили незалежність своєї країни від СРСР, до якої вони так прагнули, а згодом – і незалежність у сфері спорту.
Усе розпочалося з парламентських виборів 1990 року, на яких перемогу здобули прихильники незалежності Литви. Вже на своєму першому засіданні 11 березня вони ухвалили рішення про вихід республіки з СРСР. Литва, під керівництвом Вітаутаса Ландсбергіса, проголосила свою незалежність і відновила дію литовської конституції 1938 року.
14 березня 1990 року було опубліковано офіційне комюніке, яке поширили Держкомспорт і Національний олімпійський комітет Литви. У ньому йшлося про те, що литовські спортсмени більше не братимуть участі в чемпіонатах СРСР і відмовляються виступати під червоним прапором на міжнародних змаганнях. Це рішення стало наслідком ухвалення Акту про незалежність Верховною Радою республіки.
Москва відмовлялася відпустити бунтівницю, внаслідок чого спочатку запровадила економічну блокаду Литви, скоротивши постачання нафти та газу, а також матеріалів для кількох великих промислових заводів.
Коли методи економічного тиску не дали очікуваних результатів, в Москві вирішили вдатися до сили для придушення повстання. 11-12 січня 1991 року радянські війська, використовуючи бронетехніку, розпочали захоплення стратегічних об'єктів у Вільнюсі, які захищалися мирними громадянами.
Згідно з офіційними відомостями, під час зіткнень загинуло 15 осіб, а загальна кількість постраждалих оцінюється в близько 1000. Світова спільнота відреагувала з обуренням на таку жорстокість, подібно до жителів інших республік СРСР, які, надихнувшись подіями у Вільнюсі, також почали заявляти про своє прагнення до суверенітету, зокрема й Україна.
Тож Литва стала першою із союзних республік, яка проголосила незалежність і організувала власну збірну для участі у Олімпіаді. Вже на Ігри 1992 року в Барселоні, куди Україна приїхала у складі збірної СНД, литовці виступили своєю командою та вибороли дві медалі - "золото" Ромаса Убартаса у метанні диску та "бронза" чоловічої збірної з баскетболу.
Український спорт почав рухатися до незалежності вже в 1991 році. Як згадував відомий футбольний діяч Євген Котельников, у серпні того ж року до відділу футболу Спорткомітету, де працював і майбутній президент ФФУ Віктор Банніков, звернулися представники впливової на той час партії "Рух". Вони поставили ультиматум, вимагаючи виходу зі складу союзної федерації.
"Особливо наполягав на цьому Ярослав Кендзьор, який потім був народним депутатом. Ми спробували пояснити, що в серпні це зробити неможливо, адже у розпалі чемпіонат СРСР та першість України, що проводилася в одній із зон другої ліги. Ми запропонували інший варіант: дограти сезон до кінця, а потім уже порушувати питання про вихід", - згадував Котельников.
Чемпіонат СРСР розігрувався за системою весна - осінь, і в грудні 1991 року було оголошено про створення громадської організації "Федерація футболу України" та вихід її зі складу союзної федерації.
"Ми організували всі необхідні документи для подачі заявки до УЄФА, забезпечили фінансування і відправили делегацію до Швейцарії. У складі делегації були Віктор Банніков, Віктор Медведчук і Григорій Суркіс. Чітко підготовлений пакет документів значно полегшив наш вступ до УЄФА, і нас прийняли без зайвих затримок," - поділився Котельников.
Серед перших у Україні самоорганізувалися любителі волейболу. Наприкінці 1980-х та на початку 1990-х років основні змагання відбувалися в українських містах. Наприклад, з 22 по 30 березня 1991 року Київ став господарем Х Спартакіади народів СРСР, де перемогу здобула чоловіча збірна України. Саме тоді вперше заговорили про необхідність створення незалежної федерації, відокремленої від Москви.
16 червня 1991 року відбулася перша установча конференція Федерації волейболу України. Після проголошення незалежності країни постала необхідність формалізувати діяльність федерації у нових умовах. В результаті, 16 листопада 1991 року пройшла нова конференція ФВУ, на якій було обрано керівний склад організації, головою якого став Ходєєв.
І зараз виглядає символічно, що першим чемпіоном країни з волейболу серед чоловіків став клуб з окупованого Росією Донецька - "Шахтар", який у 1991-му ще виборов срібні медалі чемпіонату СРСР.
Раніше OBOZ.UA повідомляв, що легенда СРСР копав могили, а чемпіон Олімпіади з України скінчив самогубством. Ми зібрали історії відомих спортсменів Союзу, життя яких занапастив алкоголь.
