Дитячі садочки відкривають свої двері з 06:00, де малюків виховують в атмосфері свободи, а за позитивну поведінку дарують солодощі. Інтерв'ю з українською жінкою про систему дошкільної освіти в Чехії.
Дар'я Коляда ніколи не мріяла про переїзд з України й навіть не уявляла життя за її межами. Проте доля склалася так, що вже майже чотири роки жінка разом із сином мешкає в невеликому чеському містечку Богумін на кордоні з Польщею. Шестирічний Євген спершу відвідував там дитячий садок, а нині навчається в першому класі.
У розмові з OBOZ.UA Дар'я поділилася своїми спостереженнями про ставлення чеського суспільства до українських біженців, а також відверто розповіла про найбільші труднощі, з якими стикалася в перші місяці життя в новій країні. Вона пояснила, чому адаптація її сина до дитячого садка зайняла три роки, а також поділилася коментарями місцевих психологів щодо цього процесу. Дар'я також розповіла про те, що її вразило в чеській системі дошкільної освіти, а також про найдорожчий дитячий гурток у Чехії. Ці та інші цікаві аспекти обговорюються у першій частині нашої бесіди.
Дар'є, скільки років ти вже мешкаєш у Чехії? Яким чином ти туди потрапила?
Ми з сином оселилися в Чехії з квітня 2022 року, втікаючи від повномасштабної війни. На початку конфлікту ми вирушили з Києва до моїх батьків у Дніпро. Це рішення було зумовлене прагненням бути поруч із близькими, адже їхня присутність додавала мені впевненості. Крім того, у разі необхідності ми могли б швидко виїхати далі на захід країни.
Ми провели більше місяця у родичів. Це був приватний будинок, поблизу не було укриттів, а над нами постійно кружляли різні літаючі об'єкти. Відчуття страху було дуже сильним, особливо за дитину. Тим не менш, потрібно було знайти спосіб продовжувати працювати.
Невдовзі мені написала подруга зі студентських часів, яка вже багато років проживає в Чехії. Вона запропонувала мені та моєму сину приїхати "трохи відпочити". Хоча раніше я не планувала виїжджати і навіть не розглядала Чехію ані як місце для життя, ані як туристичний напрям, я все ж вирішила погодитися. У мене виник план: якщо в Україні ситуація не покращиться, я з Чехії вирушу до Польщі. Я колись вивчала польську мову, тому думала, що зможу там пожити, а потім повернутися додому.
Ми виїхали до моєї подруги й оселилися в них удома. Вони з родиною живуть у дуже маленькому містечку - за моїми мірками, це радше велике село. Було непросто, бо в нас різні підходи до життя, в обох маленькі діти, не хотілося бути тягарем. Водночас я вдячна подрузі, що завжди мене супроводжувала, перекладала, всюди з нами їздила: чи на вакцинацію дитини, чи оформити тимчасовий захист, адже ні страховки, ні документів на перебування в чужій країні в мене не було.
Коли наблизився термін мого перебування у друзів, я почала активний пошук нового житла. Я зверталася до сусідніх міст і муніципалітетів, запитуючи про можливі варіанти для мами з дитиною. Ми були готові оплатити житло. Багато місцевих мешканців важко усвідомлюють, що українці приїхали сюди не з-за поганих умов життя або бідності. Коли розпочалася масштабна війна, у мене було своє житло, стабільна робота з гідною зарплатою і перспективами кар'єрного зростання. Моя дитина відвідувала чудовий державний садок, і я абсолютно не прагнула цього змінювати...
Якою мовою ти користувалася під час спілкування? Адже при пошуку житла необхідно багато взаємодіяти з людьми...
Найбільша складність полягала в тому, що всі навколо спілкувалися чеською і очікували, що я буду відповідати так само. Проте я не могла говорити цією мовою. Я щиро вдячна своїй подрузі за неймовірну підтримку у той непростий час, і чесно кажучи, не впевнена, чи змогла б самостійно впоратися з усім цим. У невеликих містечках відсутність знання чеської мови стає серйозною перешкодою. Мене раніше попереджали, що у людей старшого віку англійська рідко використовується - вони спілкуються чеською або німецькою. Російську мову іноді розуміють, оскільки вчили її в школі, але я не користуюсь нею.
У травні я дізналася про програму Airbnb для підтримки біженців. Вони надавали фінансову допомогу - тисячу євро, за яку можна було орендувати житло на певний час. Я подумала, що за ці гроші можу тиждень пожити в Празі або місяць - у невеликому місті. Вибрала другий варіант.
Отже, ми переїхали до сусіднього міста Богумін, яке розташоване на кордоні з Польщею. Це містечко з населенням приблизно 20 тисяч осіб, але воно є великим залізничним вузлом, звідки можна дістатися майже в будь-яке місце. Я провела місяць у квартирі, одночасно звертаючись до муніципалітетів сусідніх міст у пошуках постійного житла з офіційним статусом. Зрештою, мені відповіла співробітниця нашого муніципалітету, яка познайомила мене з волонтерами, що допомагають українцям з житлом. Завдяки їм ми отримали маленьку квартиру в центрі міста. Перші місяці ми не сплачували нічого, але згодом нас перевели на оплату комунальних послуг і оренди. І зараз ми живемо тут.
У скільки років Женя почав відвідувати дитячий садок? Яким чином ти обирала заклад для нього?
- Женя пішов до садочка у три роки. Українців тоді приймали за окремою процедурою, і я дізналася про це майже випадково. У перші місяці в Чехії я взагалі не думала про освіту дитини, мене цікавило одне - як вижити і витримати все це психологічно. Син постійно влаштовував істерики, адже був відірваний від усього звичного. Євген високочутливий і дуже гостро все переживав. Я теж була на межі, нервувалась, а він зчитував мій стан. Це був дуже важкий період.
Несподівано натрапила на електронний лист від представниці міської ради, котра підтримувала нас у питаннях з волонтерами та житлом. У повідомленні зазначалося, що "сьогодні о 15:00 завершується термін подачі документів для українських дітей до дитячих садків і шкіл". Це був додатковий набір, спеціально для українських дітей. Наскільки мені відомо, тепер усі вступають на загальних умовах.
На той час я не знала чеської мови, не орієнтувалася в місті й була знайома лише з двома дитячими садками, хоча їх насправді було значно більше. Один із них знаходився на шляху до супермаркету, а інший - коли йшла до парку. Я вирішила завітати до того, що розташований ближче до нашої квартири. Спробувала на пальцях пояснити, що мені потрібно. Мені відповіли, що директорки немає на місці, вручили мені документи й попросили повернутися наступного дня. Я взяла ці папери і одразу ж вирушила до другого садочка.
Врешті-решт, ми потрапили до дитячого садка, який злитий з початковою школою. Обидва заклади розташовані в окремих будівлях, але мають спільне подвір'я. Я прийшла до школи за 15 хвилин до закінчення прийому документів. Мене зустрів доброзичливий чоловік, який намагався спілкуватися зі мною російською. Я ж, у свою чергу, відповідала чеською. Лише через рік я зрозуміла, що розмовляла з директором! Це був складний, але водночас захопливий досвід. В результаті він прийняв мої документи і повідомив, що потрібно чекати на рішення — нас проінформують поштою або через сайт.
Система подачі документів була анонімізована. Кожній дитині надавався унікальний код, за допомогою якого можна було відстежувати статус заявки. Імена не використовувалися на жодному етапі. Згодом виявилося, що Женя – єдиний український хлопчик у всьому дитячому садочку. Нас прийняли.
Будь ласка, поділися більш докладною інформацією про систему дошкільної освіти в Чехії. Чи є відвідування дитячих садків обов'язковим? Як легко можна туди влаштувати дитину? В Україні ми звикли записувати дітей у чергу вже наступного дня після їх народження.
- У Чехії дошкільна освіта має трохи іншу логіку, ніж в Україні - вона більш гнучка і водночас добре врегульована державою. Малюки можуть не відвідувати садок у ранньому віці, проте останній рік перед початковою школою - обов'язковий. Діти повинні отримати базову підготовку - соціалізацію, мовний розвиток, навички навчання.
Женя розпочав своє навчання в державному дитячому садку. З 5 років відвідування садка є безкоштовним, а до цього батькам потрібно сплачувати školné - внесок за навчання. Харчування оплачується окремо. Коли Євген тільки починав відвідувати садок, вартість обіду становила приблизно 36-38 крон (72-76 грн), а на сьогоднішній день вона зросла до 51 крони (102 грн), якщо я не помиляюся. Щомісячний внесок варіюється залежно від того, чи відвідує дитина садок на півдня чи на цілий день. У випадку південної програми оплата за обід не потрібна, тоді як при повному дні батьки сплачують за обід, але не в повному обсязі — частину витрат покриває місто, держава або край.
Якщо дитина не з'являється в садочку, і батьки не повідомили про це заздалегідь, необхідно оплатити повну вартість обіду. Однак, якщо дитина захворіла, і заклад знає про її відсутність на певний період, додаткові витрати не стягуються.
Дитячих садочків у місті з населенням 20 тисяч осіб відносно багато, проте місць не вистачає. Наприклад, у групі Жені спочатку було 16-18 дітей, а з п'ятирічного віку, коли дошкільне навчання вже обов'язкове і мають брати всіх охочих, доходило й до 20.
Окрім державних дитячих садків, існує кілька приватних закладів та садочків при релігійних громадах. Колись я намагалася зв'язатися з приватними садками, щоб взяти Женю на кілька місяців за оплату, щоб він мав можливість спілкуватися з іншими дітьми. Проте мені відповіли, що для цього потрібно підтвердити зв'язок із чеським ринком праці. Знову ж таки, я не впевнена, чи це загальне правило, чи просто виняткова ситуація.
Дітям з місцевості важче потрапити до дитячого садка, оскільки вони повинні конкурувати на загальних умовах. Моя знайома з сусіднього міста розповідала про систему оцінок: дитина заробляє бали за різні показники. Наприклад, якщо сім'я проживає в місті, це додає +20 балів, додаткові +20 балів можуть нараховуватися за інші умови, а якщо в родині є брат чи сестра, які вже відвідують садок, це також приносить додаткові бали. В підсумку, на основі загальної кількості балів ухвалюється рішення про прийом дітей.
Діти починають відвідувати садочок у п'ятирічному віці, і в цей час їх приймають без жодних додаткових вимог.
Яким чином проходила адаптація Жені?
- Женя ходив у садочок і в Києві. Він пішов туди в один рік і адаптувався близько трьох місяців. Загалом усе було добре, хоча він не дуже їв, не хотів залишатися без мене. Пів року я ходила із ним, сиділа під садочком, то на годину залишала, то на дві. І треба ж було це якось поєднувати з роботою (сміється)
Інша адаптація в Чехії виявилася ще складнішою. Протягом майже всіх трьох років (з 2022 по 2025) Євген безперервно адаптувався до нових умов. Його відразу ж прийняли на повний робочий день, без поступового знайомства, як це було в Києві. Син відчував шок і не міг зрозуміти, чого від нього вимагають, тому часто виявляв гіперактивність. Він не міг зосередитися на тому, що відбувалося на заняттях, і постійно стрибав. І навіть казав: "Мамо, я веду себе погано, бо не розумію".
Садочок зі свого боку постійно намагався нам допомогти. Спершу мені казали: "Спілкуйся з дитиною вдома чеською". А як це робити, якщо сама чеською не розмовляю? Тим паче, що син проводить у чеськомовному середовищі в садочку 8 годин на день. Для мене було важливо зберегти українську. Тому нам роздрукували спеціальні картки, де пояснюються різні дії чеською мовою у зрозумілій формі. Картки були потрібні, щоб Женя міг сказати, коли щось болить чи трапилося щось важливе. Наприклад, повідомити виховательці, якщо йому потрібно в туалет. Ми активно працювали над цим вдома.
Одного разу мені запропонували провести цілий день у садочку разом з Євгеном, щоб я мала змогу ознайомитися з їхніми заняттями. Вихователі постійно запрошували мене до участі, а я паралельно вивчала чеську мову, щоб краще розуміти освітню систему, підтримувати дитину і на власному прикладі демонструвати, що мама також навчається, і ми разом здатні подолати будь-які труднощі.
Цей час був справді важким, проте освітня система в Чехії виявилася надзвичайно вражаючою. Ми мешкаємо в невеликому містечку, і це наш індивідуальний досвід. Можливо, ситуація у Празі чи в інших великих містах виглядає по-іншому.
- Який режим дня був у дитсадку? Можливо, були якісь цікаві факти, що тебе здивували? Українка, яка кілька років прожила в Англії, розповідала нам, що в місцевих садочках немає денного сну. Дитина може прилягти, де гралась, чи відпочити на мʼяких подушках або матрацах, може просто полежати з книгою.
Мене справді вразили кілька аспектів:
Особливо хочу звернути увагу на важливість збереження традицій. У лютому, наприклад, завжди відзначають карнавальне свято, коли діти приходять до садочка та школи у різноманітних костюмах. У свій перший рік моя дитина обрала образ вікінга, що виглядало досить кумедно серед інших персонажів, таких як спайдермени, поліцейські та пожежники. Я досі з гордістю згадую цей костюм!
Діти також активно беруть участь у благодійних заходах. Наприклад, в день, присвячений підтримці людей з онкологічними захворюваннями, встановлюють спеціальні скриньки для збору пожертв. Малюки вносять свої внески і отримують за це жовту квітку. Подібні акції відбуваються по всій Україні.
Ще є святкові ранки - вони тривають лише 30-40 хвилин, але всі діти беруть у них участь. Їх водять на різні заходи. Наприклад, у садочку Женя відвідував музичну школу, знайомився з інструментами і міг записатися на заняття.
Пам'ятаю, був один момент, який справив на мене велике враження: за кілька днів до старту навчального року в дитячому садку нам вручили лист із детальними вказівками щодо того, що потрібно принести для дитини. У кожного була своя індивідуальна мітка. Нам надіслали друкований малюнок будиночка, який ми повинні були наклеїти на чашку Жені. Це так зворушило мене, що я не змогла стримати сліз.
У садочку дітей вчать бути активними, турбуватися про природу, роблять годівнички для птахів, ходять у парк, вивчають правила дорожнього руху, беруть участь у концертах.
Існує цікаве явище, відоме як školká v přírodě - дитячий садок просто неба. Шестирічних малюків саджають у автобус і вивозять на тиждень у незнайомі місця. Уявіть собі: вихователі беруть із собою 15 дітей і вирушають у далекий похід до гір, залишаючи батьків вдома! Таким чином, чехи прагнуть виховати незалежність у своїх дітей.
Знаєш, що мені в усій системі освіти дуже подобається? Тут гідність дитини справді має велике значення. Це не означає, що на дітей ніколи не кричать, ні. Можуть і підвищити голос, і бути дуже суворими, інколи навіть трохи непедагогічними, як на мене. Ми часто уявляємо себе дуже свідомими й просвітленими дорослими, які знають, як правильно поводитися з дітьми, особливо з чужими.
Тут яскраво видно основне - дітей виховують незалежними. Вони не відчувають страху перед дорослими. Мені важко це передати словами. У дитячому садочку в Дніпрі в мене була чудова вихователька на ім'я Ніна Миколаївна. Я досі її пам'ятаю, і навіть одного разу, вже будучи дорослою, впізнала її. Проте тут є щось інше. Я не можу точно це сформулювати, але бачу на прикладі Жені - він виростає справжньою вільною особистістю.
Мою дитину відразу включили у світ пісень і танців. У садочку ми ніколи не відчували себе "чужими". Євгена прийняли з відкритими обіймами. Пам’ятаю, як діти разом створювали різні вироби, і Женя намалював прапор України. Це стало для нас важливим і символічним моментом.
- А яка взагалі ситуація з гуртками? Вони платні чи безкоштовні?
- У нашому місті є багато різних активностей для дітей. Працює Центр дітей і молоді з величезною кількістю секцій. Є гандбол, хокей, ковзани, флорбол, кераміка, вивчення мов, танці, фотографія, плавання, акторський гурток, футбол - та що завгодно; для малюків - різноманітні ігри з м'ячами. Я віддавала туди Женю тільки для того, щоб він соціалізувався і бігав. За все ти сплачуєш сама: або один платіж на рік, або можеш заплатити на пів року, а потім доплатити за друге півріччя.
Найдорожча секція в місті - це теніс. Пригадую, минулого року цей гурток коштував 1000 крон (2000 грн) на місяць. Для порівняння - інші секції для дітей обійдуться в 3-4 рази дешевше.
Розповім детальніше про гуртки на прикладі Жені. Він ходить до музичної школи. Я за рік заплатила 3200 крон (6400 гривень). Плюс нам дали в оренду барабани, щоб ми не купували. Барабани - це ще 1200 крон (2400 грн). Тому рік навчання в музичній школі мені обійшовся в 4400 крон (8800 гривень).
Вартість басейну складає приблизно 2500 крон (5000 грн) на рік. Однак, якщо мова йде про спортивні заняття, ти можеш скористатися квитанцією, яку видає секція, віднести її до страхової компанії і попросити повернення частини витрат. Хоча сума не буде великою – до тисячі крон (2000 грн), проте це вже приємна підтримка. Це вважається програмою профілактики захворювань. Але за все потрібно платити. Наприклад, раніше Женя займався дзюдо, і нам розповідали про програми допомоги для малозабезпечених сімей. Можна було звернутися до них – можливо, щось вдалося б компенсувати.
Хочу поділитися ще одним цікавим фактом: реєстрація на гуртки, здається, стартує онлайн у серпні. Хто встиг – той і встиг (сміється). Минулого року особливо популярними виявилися танці. Пам’ятаю, як я зайшла на сайт о третій годині ночі (через три години після відкриття реєстрації) і залишилося лише два вільних місця.
- Як у дитячому садку відбувається комунікація з батьками? Чи треба за щось платити, крім щомісячного внеску за відвідування та харчування?
- Адміністрація та вихователі садочка спілкувалися з нами або персонально, коли ми забирали дітей, або через спеціальну програму, де кожен батько мав свій обліковий запис і пароль. Там можна побачити, чим займаються діти в дошкільному закладі, які активності відбуваються, фотозвіти тощо.
Усі мої витрати складалися з щомісячної плати за відвідування дитячого садка, кількох внесків до культурного фонду, що фінансував театральні вистави та інші культурні заходи, а також часткових витрат на харчування.
У нас практично не було батьківських чатів. Вони з'явилися лише перед випускним, коли батьки почали активно готуватися до свята. Це був чудовий досвід!
Як організовували харчування в дитячих садках? Чи є у чехів якісь специфічні звичаї чи традиції, пов'язані з меню для дітей?
У дитячому садку, де навчався Женя, не було власної їдальні, тому що щодня їжу постачала кейтерингова служба. Готові страви підігрівали на кухні, а потім порціонували для малюків.
У дитячих садках і школах дітям пропонують традиційні чеські страви. Коли я мала можливість провести день із Женею в садочку, вирішила спробувати його обідню порцію — мені стало цікаво, чому він відмовляється їсти. Тоді я помітила, що їжі бракувало солі. Але ж це і є прекрасно! Дітей не навчають пересолювати їжу. Це корисна, збалансована їжа, яку вони споживатимуть і в дорослому житті.
Дітям подають перші страви, оскільки чеська кухня славиться своєю різноманітністю супів. На перекус пропонують chlebíček – це бутерброди з різними намазками, такими як часникова або сирна, а також йогурти. На друге блюдо зазвичай сервірують шматок м'яса або риби з гарніром у вигляді крупи та овочів. Дуже популярною стравою є аналог наших курячих відбивних, які подають з картопляним пюре. І, звичайно, не забувають про напої.
У багатьох дитячих садках в Чехії в роздягальні можна було знайти кошик з фруктами, де малюки мали можливість в будь-який час взяти на перекус апельсини або яблука. Таким чином, чеські діти споживають цілком звичну традиційну їжу, яка, можливо, менше гостра та солона в порівнянні з раціоном дорослих.
Як відбувається підготовка до школи в чеських дитячих садках? У якому віці діти зазвичай починають навчання в першому класі – у 6 чи 7 років? Українські психологи та логопеди вважають, що вік не є визначальним чинником. Важливо, щоб дитина була готова не лише фізично, а й інтелектуально, емоційно та соціально. Тобто, навіть якщо малюк вміє читати, рахувати та відвідує багато секцій, це не завжди свідчить про його психологічну, соціальну чи емоційну готовність до систематичного навчання в школі.
- Навчання й усі активності в садочку фактично орієнтовані на підготовку до першого класу. Дітей вчать не писати літери, а працювати з рукою: малювати кружечки, лінії, розслабляти кисть. У нас була окрема складність - дитина писала і правою, і лівою рукою. Вчителі тиснули, щоб ми визначились, якою рукою Женя писатиме далі. Я бачила очевидну схильність до лівої і, зрештою, прийняла факт, що мій син - шульга.
Нагадаю, що адаптація Жені до садка тривала три роки, і ми до останнього не знали, коли віддавати його до школи. Вчителі називали його не нормотиповим, згадували про чутливість до їжі, проте жодного офіційного діагнозу отримати не вдалось. У якийсь момент зі мною зв'язалися із садочка і сказали щось на кшталт: так, мамо, приходьте, будемо щось вирішувати, бо дитина не адаптовується. Я їх вислухала, поплакала й усвідомила: плакати, звісно, - нормально, але треба якось співпрацювати.
Врешті-решт, нам розробили навчальний план, в якому визначили проблеми та надали рекомендації. Паралельно я почала шукати українські центри, які організовані нашими співвітчизниками. Водила дитину на курси з чеської мови, хоча він і так щодня по вісім годин слухає та вивчає її в дитячому садку. На цих заняттях він був здивований, коли зустрів українських дітей, які спілкуються російською, і приносив додому деякі русизми. Якось він запитав: "Мамо, а що таке самольотік?" Я поцікавилась: "Звідки ти це почув?" А він відповідає: "На курсах".
Я також записала свого сина на заняття плавання, адже він почав відвідувати басейн у Києві з п'яти місяців. Мені здається, що це стане для нього важливою опорою, чимось стабільним і знайомим. Як я вже згадувала раніше, тут є безліч різних секцій, куди можна віддати дитину: хокей, флорбол, різноманітні ігри з м'ячами. Нас всюди приймали дуже привітно. Особисто я не стикалася з жодними проявами негативу або висловлюваннями на зразок "українці, поверніться додому". У нашій ситуації такого не траплялося, хоча я маю великі побоювання з цього приводу. Я досі почуваюся не зовсім у безпеці.
Я мало зі шкіри не лізла, щоб дитина хоча б тимчасово призвичаїлася. Але він ніяк. Уперся - і все. Як каже садочок, не хоче. І лише після психологічної експертизи, коли ціла комісія спостерігала за поведінкою Євгена в середовищі дітей, спеціалісти винесли вердикт, що дитина нормотипова, їй просто треба дати час. Водночас мене попередили: якщо так піде далі, то Євгена залишать у садочку ще на рік. Однак що важливо - тут ніхто не робить із цього катастрофи. Ми навіть із вихователькою говорили: немає нічого страшного, комусь і справді треба більше часу. Мене це дуже здивувало, бо як нас раніше вчили? "Погано вчитимешся, залишишся на другий рік!" Тут такої напруги нема, із батьками працюють, пояснюють, що це нормальна ситуація.
Отже, повертаючись до запитання: якщо фахівці бачать, що дитина психологічно не готова до школи, її ніхто примусово в шість років туди не відправляє. Якщо є сумніви, психолог приходить із дитиною в садок, спостерігає за нею, і тільки тоді ухвалюється рішення. Ці три роки були для нас дуже важкими психологічно, хоча я можу сказати, що всі намагалися нас підтримати у свій спосіб.
Близько півроку до початку навчального року моя дитина пережила справжній ривок - вражаючий і безпрецедентний розвиток у всіх сферах діяльності в дитячому садку. Коли ж наблизився час випуску, і виникло питання, чи варто Жені йти до школи, садок однозначно підтвердив, що він готовий до нових викликів.
Ти з радістю згадуєш про свій випускний у дитячому садку. Що саме залишило у тебе такі яскраві враження?
- Почну з того, що на літній період (орієнтовно з 30 червня до 1 вересня) садочки в Чехії закриваються. На ці два місяці дитину можна віддати у приміські табори. Вони платні. Тут влаштовують тематичні тижневі табори: спортивні, танцювальні, табори Гаррі Поттера, бібліотечні - вибір дуже великий!
У різних дитячих садках також організовують змішані чергові групи: один тиждень малюки відвідують один садок, а наступного – інший. Тобто, дошкільні заклади функціонують по черзі. Але є важливий нюанс: якщо ви бажаєте, щоб ваша дитина потрапила в резервний садочок влітку, потрібно в квітні зв’язатися з кожним із закладів і записати її. На це відводиться лише тиждень.
Випускний рік був дуже складним і для нашого міста, і для дитсадка. Спочатку робили ремонт: міняли проводку, оновлювали приміщення, і певний час садочок не працював. А потім у вересні, коли його відкрили, сталася повінь, яка затопила все... До прибирання наслідків повені долучилися і батьки, також довелося знову ремонтувати те, що відновили кілька місяців тому.
Після цього разом із батьками ми вирішили створити спільну групу в WhatsApp для організації випускного. У нашому садочку є великий дворик з майданчиками. Один з батьків зміг забронювати клоуна на дві години в міському центрі, а ми всі скинулися по 200-500 крон (приблизно від 400 до 1000 грн). Хтось зібрав усі фотографії та замовив альбоми, інші взяли на себе організацію надувних гірок, приготування їжі та напоїв, а також забезпечили оформлення простору. За кілька годин до свята всі зібралися, надули кульки, підключили насоси та розетки — кожен виконував свою роль.
Цей день у дитячому садочку, напевно, став для мене найяскравішим спогадом. Він продемонстрував, як багато батьки готові зробити для своїх малюків. Святкові заходи тривали лише 2-3 години, без зайвого гулу, але були сповнені радості та чудових моментів.
Досліджуйте на OBOZ.UA інтерв'ю з українською жінкою, яка поділилася своїм досвідом про дитячі садки в Південній Кореї, виховання дітей і про Сунин – найскладніший тест у світі: "Люди сприймають мого чоловіка з жалем".
На OBOZ.UA вийшло інтерв'ю з українською жінкою, яка розповідає про систему освіти в США: діти з температурою 38° С відвідують дитячий садок, вчителі отримують невеликі зарплати, а кількість канікул і свят перевищує українські норми.
