"Футбол для сина — це мов лікування". Історія кулеметника на прізвисько "Рама" - Життєві розповіді.
Він позбувся ноги на полі бою, але тепер займається ампфутболом і мріє про нові досягнення.
Отримавши повістку, Мар'ян Трач з міста Самбір, що на Львівщині, пройшов курс підготовки на військовому полігоні та став частиною 71-ї окремої єгерської бригади, де обійняв посаду заступника командира групи. Його товариші по службі прозвали його "Рама" через його значні фізичні дані.
На початку 2023 року наша рота була направлена в Донеччину. Спочатку ми утримували позиції неподалік села Андріївка. Потім вирушили до Бахмута, щоб підтримати товаришів, які опинилися в оточенні, -- згадує Мар'ян Трач. -- Після цього наш шлях проліг через Мар'їнку. Пересуватися по території, що була замінована, було надзвичайно складно. До того ж ворог вів активний вогонь з усієї наявної зброї... Це сталося 5 березня. Мій товариш наступив на міну, і в результаті втратив ногу вище коліна. Поки інші хлопці прикривали його, я кинувся надавати допомогу. І в одну мить сам потрапив на іншу міну. В очах потемніло, я впав на спину і відчув, що правої ноги в мене вже немає. Тіло охопило тепло, проте болю ще не відчував — це був шок. Мої побратими наклали турнікет, і тоді розпочався неймовірний біль.
Першим з поля бою вирішили евакуювати бійця з серйозною ампутацією. "Ми повернемося", – запевнили товариші "Рами". Проте він не став чекати і почав повзти. Від нашої позиції його відділяло 900 метрів, які він подолав за три з половиною години. "Мене супроводжував дрон, який вказував шлях: він пролітав вперед на кілька метрів, а потім повертався назад. Так я орієнтувався, куди йти, – розповідає солдат. – Але за мною також спостерігав ворожий дрон, який коригував вогонь, тому на мене скинули понад півсотні снарядів... Якось я зупинився в окопчику, послабив джгут і продовжив повзти, а за мить у те місце влучив великокаліберний снаряд. Це була дійсно тяжка подорож".
Внаслідок кровотечі кулеметник втратив свідомість. В останній момент він кинув димову шашку, і побратими, помітивши білий дим, кинулися на допомогу — до окопа залишалося всього сто метрів. Вони поклали його на ноші та почали тягнути під вогнем мінометів. "Рама" втратив свідомість. Медик оперативно надав першу допомогу, після чого прибула евакуаційна машина. Як тільки пораненого помістили в автомобіль, ворог почав вести прицільний вогонь. Водій натиснув на газ, а бійці підбадьорювали: "Терпи, ще трішки. Ми тебе врятуємо". Ці слова підтримки додали йому сил. У стабілізаційному пункті лікарі обробили його рану та перелили кров. Після цього його направили до лікарні імені Мечникова в Дніпрі, де хірурги здійснили реампутацію ноги.
"Того разу пані Марія, мати військовослужбовця, з нетерпінням чекала на звістку від сина. І, нарешті, вона отримала телефонний дзвінок, під час якого він повідомив, що втратив частину ноги. Ми відразу ж вирішили вирушити до Дніпра, але згодом дізналися, що Мар'яна планують перевести до військового госпіталю у Львові. Коли ми прибули, він був у складному стані, намагався приховати свій біль, але обличчя його яскраво сяяло від радості, коли він нас побачив." На його травмованій нозі лікарі виявили остеофіт і неврому, які були успішно видалені. Після цього боєць розпочав реабілітацію у Великому Любені, де працював над відновленням фізичних сил і проходив сеанси з психологом. Він почав вчитися ходити на протезі, але нова неврома змусила лікарів знову провести операцію.
"Якось звернув увагу на автобус, що забирав на тренування бійців, котрі зазнали ампутацій. Поцікавився, мене запросили поїхати й подивитись. Так і потрапив до футбольного клубу "Покрова АМП", -- ділиться Мар'ян Трач. -- Почав тренування. До поранення я грав правою ногою, був захисником. Переучуватися на ліву -- тримати м'яч під контролем, бити по воротах -- доволі важко, ще й коли спираєшся на милиці. Але тренер зауважив, що я навчився швидко бігати й керувати м'ячем, от і поставив мене на позицію бомбардира". Одного разу Мар'ян вийшов на поле на останній хвилині матчу і забив свій дебютний гол, завдяки чому команда здобула перемогу. Відтак дістав псевдо "Джокер".
У листопаді 2024 року військового звільнили зі служби, але його пристрасть до ампфутболу залишилася незмінною. "Тренуюсь двічі на тиждень по 2-2,5 години. Я вже брав участь у чемпіонатах у Швейцарії, Польщі та Україні, і всюди ми здобували нагороди. Напереду нові змагання, -- ділиться своїми планами 32-річний Мар'ян Трач. -- Я прагну вдосконалювати свої футбольні вміння, а також мрію про створення родини".
На футбольних матчах у Львові його активно підтримують близькі. "Я приїжджаю з моєю внучкою — похресницею Мар'яною. Ми завжди вболіваємо дуже голосно, — ділиться мама Марія. — Футбол для мого сина — це як лікування".
