Знищуючи Баварію, він відмовлявся виступати за Динамо через російську мову: український Пеле Олександр Скоцень.
Його охрестили "Ніццянським експресом" і навіть "українським Пеле". Олександр Скоцень — це захоплююча фігура в історії світового футболу, яка, на жаль, залишається маловідомою в Україні через свою емігрантську долю.
На щастя, Олександр Скоцень мав чудову кар'єру спортивного журналіста, залишивши нам у спадок дві книги спогадів: "З футболом у світ", яка побачила світ у 1985 році в Торонто та була перевидана в Україні у 2012 році, а також "Львівський 'батяр' у київському 'Динамо'", що також вийшла в Україні у 2012 році.
Ці книги стали джерелом детальної інформації про футболіста, на їхній базі в українських ЗМІ вийшло декілька розлогих матеріалів. Подивимось на Скоценя і ми.
22 червня 1941 року у Києві на новозбудованому Республіканському стадіоні мав пройти поєдинок чемпіонату СРСР між місцевим клубом "Динамо" та московським "ЦДКА". У складі київської команди значилися троє нападників зі Львова, які приєдналися до "Динамо" після того, як Західну Україну захопив Радянський Союз: Казімеж Гурський, Михайло Матіас та Олександр Скоцень. Проте через початок німецько-радянської війни поєдинок було скасовано.
Після закінчення війни поляки Гурський та Матіас обрали шлях у польському футболі, тоді як українцю Скоценю судилося подорожувати через Європу, щоб зрештою опинитися в Канаді.
Олександр Скоцень був одним з двох близнюків, що народились 28 липня 1918 року у Львові на Левандівці в родині Антона та Катерини Скоценів. Один з братів не вижив, а другому дали подвійне ім'я Олександр-Богдан.
У перші місяці свого життя майбутня футбольна зірка здебільшого проводила час у сні. Коли його будили, жартуючи, говорили: "Прокидайся, ледарю". Так, з самого раннього віку, він отримав своє відоме прізвисько - Ледар.
Коли Олександр був дитиною, його батько подарував йому невеличкий м'ячик, який став його вірним супутником. Згодом з'ясувалося, що хлопець має великий талант до футболу. У свої молоді роки він також був активним учасником організації "Пласт".
У футбол Леньо почав грати у львівській юнацькій команді Українського спортивного клубу "Богун". Після того, як клуб було закрито польською владою (1930), Леньо перейшов у львівський УСК "Тризуб", за який грав у юнацькому та молодіжному складах.
З шістнадцяти років Скоцень вже грав за дорослу команду УСК "Тризуб". Завдяки своїм виступам молодий нападник привернув увагу більш потужного львівського клубу "Україна", який запросив його до своїх лав. У своєму дебютному матчі за "Україну" Скоцень вразив всіх, забивши два голи у ворота команди "Креси" з Тернополя.
В Україні Олександр провів чотири сезони в період з 1935 по 1939 рік. У 1938 році він виступав за збірну Львова, яка стала переможцем Кубка президента Польщі. Варто зазначити, що Скоцень не брав участі у фінальному матчі проти Кракова, де його команда здобула перемогу з рахунком 5:1. На цьому турнірі Олександр забив три голи, проте не став кращим бомбардиром — цю нагороду отримав Клеменс Швенцький з Варшави, який відзначився сімома голами. Олександра неодноразово запрошували до польських клубів, зокрема львівського "Погоня", але він відмовлявся покинути свою команду, підкреслюючи: "Я українець, і моє місце лише в 'Україні'".
У вересні 1939 року почалася Друга світова війна і Галичина увійшла до складу УРСР. Окупаційна радянська влада заборонила спортивні товариства, зокрема "Україну", але 26 жовтня 1939-го у Львові на вимогу з Києва організували матч між київським "Динамо" та збірною Львова, яку в авральному порядку доручили зібрати Скоценю, улюбленцю місцевої публіки. Динамівці обіграли львівських аматорів - 6:2, обидва голи господарів забив Леньо.
Увечері того ж дня на банкеті в ресторані "Бристоль" динамівці переконували Скоценя перейти до них. Але він був неприємно вражений тим, що всі київські гравці спілкувались виключно російською мовою, та відмовився.
Проте в грудні 1939 року його залучили до складу делегації західноукраїнських спортивних організаторів, яка спочатку вирушила до Києва, а потім - до Москви. Варто зазначити, що в Києві вони мали можливість ознайомитися з будівництвом Республіканського стадіону, на якому Скоценю так і не довелося зіграти 22 червня 1941 року, і більше ніколи.
У Москві Олександра, не запитуючи його згоди, зарахували до складу "Динамо". Він пройшов підготовчі збори з командою в Гагрі, але згодом повернувся до Львова, посилаючись на призов до армії. У рідному місті наш герой став граючим тренером у червоноармійському клубі (за іншими відомостями, у клубі "Динамо"), з яким дістався до фіналу Всеукраїнської армійської спартакіади в Києві. В цей час він також одружився з дівчиною на ім'я Емілія.
Літнього сезону 1940 року Скоценя без попереднього запиту викликали до Києва, де, відповідно до особистого розпорядження наркома НКВС України Івана Серова, його зарахували до складу "Динамо".
З вересня 1940 року до червня 1941 року Олександр взяв участь у 13 матчах київського "Динамо" в чемпіонаті СРСР, де відзначився п'ятьма забитими голами. Його останні м'ячі за команду він провів 24 травня 1941 року, зробивши дубль у грі вдома проти тбіліського "Динамо", яка завершилася з рахунком 3:0.
З початком війни, наприкінці червня 1941 року, Олександр Скоцень потрапив під арешт НКВС. Його звинуватили у націоналізмі, оскільки він був єдиним у своїй команді, хто спілкувався українською мовою. Однак, керівник київської міліції Лев Ворновицький, котрий нещодавно отримав реабілітацію після тюремного ув'язнення за часів Єжова, вирішив звільнити футболіста. Він зробив запис у справі Скоценя: "Відпустіть молодого дурня додому!"
Разом із командою польських атлетів Скоцень прибув до Дніпропетровська на баржі, де залишався до приходу німецьких військ. Восени він повернувся до Львова, де продовжив виступати за футбольний клуб "Україна". У період німецької окупації Галичини спорт, зокрема футбол, активно розвивався. Було засновано Українську футбольну лігу, до складу якої увійшли 8 команд у класі "А" та 6 команд у класі "Б".
21 вересня 1941 у своєму першому матчі за "Україну" Скоцень забив клубу "Гарбарня" (Краків) 8 голів.
Газета "Краківські вісті" надрукувала статтю під промовистою назвою "Знаменитий копун вернувся". У складі "України" Леньо разом з братом Осипом виступав майже весь період німецької окупації. Він виграв чемпіонат УФЛ Галичини 1942 р. У 1943 році Скоцень був граючим тренером клубів "Довбуш" (Коломия) та "Лемко" (Санок).
Напередодні повернення до Львова радянського режиму (липень 1944) Скоцень емігрував разом зі сім'єю на Захід. Спершу він мешкав у Словаччині, де грав за команду МСК "Жиліна", також був її граючим тренером.
Після завершення Другої світової війни Леньо разом із братом Осипом вирушили до Австрії. У липні 1945 року вони заснували в Зальцбурзі український емігрантський футбольний клуб "Україна". У березні 1946 року клуб перемістився до американської окупаційної зони в німецькому місті Ульм (земля Баден-Вюртемберг). Команда переважно змагалася з колективами першої німецької ліги (південної Оберліги). 5 червня 1946 року в Ульмі "Україна" здобула вражаючу перемогу над мюнхенською "Баварією", розгромивши її з рахунком 5:0 перед 15 тисячами глядачів.
У подальшому ситуація стала гіршою, і гравці розподілилися по клубах Оберліги. Більшість з них, серед яких і брати Скоцені, підписали контракти з "Феніксом" (Карлсруе). Протягом двох сезонів у Карлсруе Леньо провів 25 поєдинків і відзначився 16 голами.
Після того, як команда з Карлсруе вибула до другої ліги, брати вирішили переїхати до Бельгії, де виступали за клуб "Олімпік Шарлеруа". У 1948 році Олександра запросили до Франції в "Ніццу", яка щойно піднялася у вищу лігу та потребувала нових гравців для посилення складу. Його технічні навички на полі привернули увагу скаутів "Ніцци".
У клубі з Лазурного Берегу Скоцень провів два сезони, протягом яких став ключовим гравцем команди. Місцеві видання неодноразово висвітлювали його видатні виступи, акцентуючи увагу на черговому вражаючому матчі Великого Івана (як же інакше?).
Видатного українця можна оцінити лише за його ігровими досягненнями, а не за фізичними даними: зріст становив 172 см. У своєму дебютному сезоні в "Ніцці" українець відзначився 10 голами в 22 матчах, а в наступному сезоні – 13 голами в 26 поєдинках.
Разом з командою він досяг півфіналу Кубка Франції, а в сезоні 1949-1950 "Ніцца" фінішувала на 5-й позиції в чемпіонаті.
Коли Скоцень прибув у Ніццу, він був чудовим футболістом, але на полі діяв повільно, мов вантажний потяг, - зазначав журналіст Джон Горн. - Прийнявши це до уваги, він швидко збільшив свою швидкість. Сьогодні його вже можна назвати "експресом Ніцци".
Скоцень став першим українським гравцем у футболі, який з'явився на обкладинці журналу France Football.
Уродженець Галичини вирізнявся не лише своєю майстерністю та баченням гри, а й джентльменською поведінкою. Під час матчу проти "Сент-Етьєна" Леньо отримав пас від товариша по команді, перебуваючи при цьому у триметровому офсайді. Почавши наближатися до воротаря, він помітив, як фанати суперника почали активно реагувати на офсайд. Скоцень зупинився, поглянув на трибуни і просто залишив м'яч, відвернувшись від воріт і попрямувавши до центру поля. Цей вчинок викликав овації на трибунах, а вкінці матчу його проводжали стоячи.
Скоценю не вдалося досягти звання чемпіона Франції з "Ніццою". Команда досягла вершин у 1951 та 1952 роках. Проте, через сімейні обставини, Олександр у 1950 році вирушив за океан, оселившись у Канаді.
"Франція стала останньою зупинкою в моїй кар'єрі європейського футболу, де, подібно до біблійного мандрівника, я завершив своє футбольне мандрівництво," - зазначав Леньо у своїх спогадах.
У Канаді Скоцень виступав у відродженій українськими емігрантами команді "Україна", спочатку в Едмонтоні, а потім у Торонто. Саме там він вкотре продемонстрував свій винятковий талант: у 1951 році команда "Україна" (Торонто) здобула перемогу в чемпіонаті Національної футбольної ліги, а Леньо був визнаний найкращим гравцем у Східній Канаді, що охоплює провінції Онтаріо та Квебек, де чемпіонат проводився до 1993 року.
"Вперше в історії футбольного клубу Торонто ми вшановуємо нашого нового канадця, - зазначив президент місцевої футбольної асоціації під час церемонії нагородження. - За його майстерність на полі та джентльменську поведінку, яку він демонструє у грі."
Унаслідок конфлікту з керівництвом клубу Скоцень у 1951 році вирішив перейти до іншої команди з Торонто - "Тризуб". Як це не дивно, він знову повернувся до клубу, з якого колись у Львові розпочалася його кар'єра.
Цей трансфер виявився вирішальним. Фанати "України" не змогли пробачити Олександру його рішення і в 1954 році, під час гри між цими командами, жорстоко атакували футболіста. Внаслідок серйозних травм, зокрема ушкоджень хребта та нирок, 37-річний Скоцень був змушений покинути професійний спорт.
Протягом декількох років Леньо Скоцень очолював тренерський штаб українських команд у Торонто. Після цього він змінив напрямок своєї кар'єри і став спортивним журналістом.
У 1991 році, після майже півстолітнього життя за кордоном, він повернувся до Львова, щоб взяти участь у святкуванні 90-річного ювілею спортивного товариства "Україна".
Олександр-Богдан Скоцень відійшов у вічність 1 вересня 2003 року через пневмонію. Його останній спочинок знаходиться на українському кладовищі Святого Володимира в місті Оквілл, Онтаріо.
"Деякі прагнуть слави, інші ж шукають вигоди, а Скоцень – лише футболу", - зазначив про нього Валерій Лобановський.
