Інший Постекоглу та неефективний стиль гри. 19 спостережень після фіналу Ліги Європи.
Цікаво, а ось як би все склалося, якби Кейн не пішов з "Тоттенгема"? Імовірно, тоді б "Баварія" виступала у минулому сезоні ще гірше (хоча ніби куди вже гірше після фінішу поза топ-2 Б1?), бо не змогла б підписати круту та результативну "дев'ятку" на заміну Левандовському. Але важливіше інше: Кейн та "Тоттенгем" залишились би без трофея ЛЄ. І ні, тут нема жодних натяків на якесь прокляття Гаррі, просто минулого сезону "шпори" недобрали 2 бали для того, щоб зіграти у ЛЧ. Неважко припустити, що з Кейном були б хоча б трохи успішніші в АПЛ - і просто виступали б у ЛЧ замість ЛЄ цього сезону. Але все вийшло якнайкраще, так? Англійський форвард виграв свій перший титул у кар'єрі у Мюнхені, а його попередня команда - перший за 17 років у Більбао. І все тому, що вони розійшлись. Інколи навіть розставання - це на краще та початок чогось нового, не менш прекрасного. Якщо колись будете у цьому сумніватись - згадайте "Тоттенгем".
У цьому тексті акцент робиться на самому матчі, а не на алегоричних роздумах про життя. Спойлер: на мій погляд, фінал ЛЄ вийшов вдалим і дійсно захоплюючим. Я не відчуваю розчарування, тому не буду надто скаржитися на рівень гри.
1. Перед поєдинком були дуже низькі очікування. "Тоттенгем" мав 6-матчеву серію без перемог в АПЛ, "МЮ" - 8-матчеву, тобто ще довшу. В останньому турі жодна з команд не забила, а на двох вони завдали 7 ударів по воротах своїх суперників. І це не у площину, а взагалі. Одна так позорилася запасними (однак навіть вони не знайшли мотивації грати у футбол), інша - основою (виконавці чесно спробували нав'язати конкуренцію, але не вийшло). Я навіть не знаю, що гірше. Зараз можу, звісно, притягнути за вуха, що Аморім не поберіг виконавців на фінал, але було 4 дні відпочинку - цілком достатньо, це як зіграти поєдинок чемпіонату у неділю, а наступний - у п'ятницю. Втім, головне не це: через жахливу форму команд я чекав на жахливий фінал. Або без моментів взагалі, або з привозами. Але вийшло трохи краще - тому я більш ніж задоволений грою. У порівнянні з моїми очікуваннями вийшло не те що непогано - навіть добре. Інколи бути готовим до гіршого корисно.
Протягом перших 15 хвилин м'яч, здавалося, взагалі не затримувався на полі більше 15 секунд. Постійні зупинки: фоли, кутові, аут, штрафні - футболу практично не було. Статистика може вас трохи налякати. За цей час команди виконали 3 кутових проти 2, а за фолами - 4 проти 2. А ще ж були аути... Якщо хтось не дивився матч, то за такими цифрами можна подумати, що старт був насиченим подіями. Але це буде помилкою, адже лише за кутовими та фолами ми маємо 11 зупинок, а з урахуванням аутів (які, впевнений, перевищили десяток) - щонайменше 20 пауз. Це означає, що на кожну хвилину припадало більше однієї зупинки. Для порівняння, за наступні 75 хвилин і додатковий час фолів стало вже 26 (багато, але якщо б продовжували в такому ж дусі, їх могло б бути близько 35), а кутових - всього 4. Тобто гра покращилася. Проте стартовий відрізок виправдав навіть найпесимістичніші прогнози: команди більше боролися, ніж демонстрували справжній футбол.
Подій було так мало, що в якийсь момент я усвідомив, що встигаю не лише робити нотатки про матч у своєму блокноті, а фактично пишу цілі абзаци. І при цьому я нічого не пропускав, адже вдало заповнював постійні паузи. Ось я пишу одне речення, перед кутовим — подача — ще один кутовий, знову записую речення — подача — фол, і ми вже біжимо в зворотному напрямку, знову пишу... Якщо чесно, це дуже зручно. Як блогер, у мене немає чого скаржитися. Але як глядач, я відчував певне розчарування.
3. Поєдинок розпочався в напруженій атмосфері. Обидві команди по одному разу невдало вибили м'яч з власного штрафного (один захисник не зумів потрапити по м'ячу, а інший влучив у свого), "Манчестер Юнайтед" втратив м'яч на власній половині поля, а Онана невдало вийшов з воріт під час подачі — проте його підстрахували, не давши супернику завдати удару. У той момент я подумав, що переможе той, хто виявиться більш морально стійким. І я міг би стверджувати, що вже тоді зрозумів, що "Тоттенгем" виграє кубок... Але ні. Я пам'ятав безвольну гру "шпорів" у чемпіонаті та камбеки "МЮ" в Лізі Європи, тож у такій ситуації я б, напевно, поставив на "червоних дияволів". Однак я помилився. Моральна стійкість не стала вирішальним фактором. Приблизно через 20-25 хвилин після початку матчу команди почали допускати значно менше помилок. Саме тоді і почався справжній футбол. Якщо зібралися дивитися запис, можете почати саме з цього моменту.
4. "Манчестер Юнайтед" свідомо піддавався пресингу з боку "Тоттенгема", намагаючись вийти з-під нього і влаштувати швидку контратаку. Принаймні, так мені здалося, адже "дияволи" інколи самі потрапляли в складні ситуації, коли до пресингу залучалося багато гравців "шпорів". Чи спрацювала ця тактика? Ні, м'яч не просувався центром поля, а найефективнішим способом передачі вперед виявилися довгі паси на фланги, здебільшого на Дорга. Він отримував м'яч і починав навісити. І навісував ще раз. А далі хтось підбирав м'яч і виконував простріл. Про навіси "МЮ" я згадаю пізніше, оскільки це важливо, а наразі зафіксую: план "дияволів" з м'ячем у першій половині гри не спрацював.
5. Єдиний момент "МЮ" у таймі - наслідок нестандартної дії Діалло. Уявіть: всі на полі помиляються, нервують, поспішають, а тут після кутового м'яч відскакує до тебе, молодого гравця. Твої дії? Я впевнений, з 22-х футболістів на полі 21 бив би одразу в дотик. Що зробив Діалло? Прокинув м'яч собі вперед та пробив тільки після цього. Так, не влучив, але ніби знайшов спосіб створити момент для "МЮ" - це сміливе та навіть дещо нахабне рішення. Можливо, Амад був єдиним футболістом команди (або навіть команд), який не нервував. Або скривав свої емоції. Ментальний лідер колективу. Майбутню лінію атаки треба будувати навколо нього.
6. "Тоттенгем" мав доволі агресивний план на матч. Вже на 1-й хвилині футболіст "МЮ" забіг в офсайд по центральній лінії поля - отакою високою була оборона "шпорів" на старті поєдинку. Плюс, вони високо пресингували, навіть декілька разів відібрали та перехопили на чужій третині поля. Але у більшості випадків "Тоттенгем" починав зустрічати суперника трохи вище центру поля. Це працювало, а якщо раптом ні - команда фолила. Але, що важливо, робила це без грубощів. Рахунок за фолами - 22:10, за жовтими - 3:4. Тобто тактичний фол став справжньою зброєю "Тоттенгема". І навпаки: "МЮ" постраждав, адже не так часто порушував задля зриву атаки, але якщо робив це - майже завжди на жовту. Зловили себе на думці, що я описую стартовий план на фінал для великої команди? "Ман Сіті" так регулярно виходить.
7. Передачі "Тоттенгема" виглядали набагато небезпечнішими. Візьмемо дані на 30-й хвилині, коли до голу ще було далеко. Статистика передач виглядає так: 81 проти 130, але якщо говорити про передачі вперед, то 61 на 78. У відсотках це 75 до 60. Це непогано, але ще вражаючіша цифра - кількість пасів у фінальній третині, де "Тоттенгем" виграв 42 на 32. Більше ніж половина їхніх передач йшла не просто вперед, а безпосередньо в атаку. Це вражає. І ви ще стверджуєте, що команда грає лише на утримання м'яча в нецікавих матчах. Це справжня вертикальність гри. Додатково, це наслідок ефективного пресингу. Якщо ти відбираєш м'яч у власній третині, то, щоб дійти до воріт, доводиться виконувати чимало передач. Але "Тоттенгем" не витрачав часу на довгі переходи, адже він забирає м’яч неподалік від воріт суперника. Так, вони не створювали багато моментів, і я з цим згоден, але статистика говорить сама за себе: команда ефективніше перетворювала своє володіння м’ячем на загрозу для воріт.
На 35-й хвилині Фол Діалло, який отримав жовту картку за те, що тримав суперника за футболку, став сигналом про те, що "МЮ" відчуває труднощі. Хоча "Тоттенгем" не був явним лідером, команда впевнено контролювала хід матчу. Фоли "шпорів" здебільшого відбувалися далеко від їхніх воріт, тому не призводили до жовтих карток, тоді як фол Діалло стався у власній третині, що призвело до зриву потенційно небезпечної атаки. У підсумку, статистика порушень склала 7:3 на користь "шпор", а перший "гірчичник" отримали "дияволи". Не можу стверджувати, що гол був неминучим, але були чіткі вказівки на те, що загроза може виникнути лише у воріт "МЮ".
9. Аморім зіткнувся з серйозними викликами у розробці стартового плану для гри, адже всі його варіанти виявилися компромісними. Здавалося, що є бажання контролювати гру, але натомість команда опинилася під тиском суперника. Існувала спокуса відступити у низький блок, але це загрожувало численними подачами в штрафний майданчик (під час матчу Порро міг виконати кілька небезпечних навісів). Хоча відбирати м’яч на чужій половині поля здавалося б доцільним, команда не мала відповідних навичок. Навіть з наявністю талановитого Фернандеша у центрі, ситуація у "шпорів" ускладнювалася через трьох "шісток"/"вісімок", що робило важким створення моментів у цій зоні (цікаво, що "МЮ" лише 21% своїх атак проводив через центр - дуже низький показник). Тому необхідно було знайти компроміс: застосувати пресинг на певній ділянці поля, чергувати відступи до низького блоку і переміщати Фернандеша на фланг. Це, звісно, могло не спрацювати, але альтернативи не було. Варто зазначити, що "Тоттенгем" також не мав чіткого плану дій - і приймав напівзаходи ("хочу домінувати, але не можу ефективно контролювати м’яч, тому активую лише пресинг"). І, дивлячись на результат, це спрацювало. "Шпори" витиснули максимум зі своїх можливостей. Анге вдалося досягти успіху.
10. Під час перерви Постекоглу порадив своїй команді пережити перші моменти другого тайму. І, здається, він мав рацію, адже "Тоттенгем" на початку другого тайму навіть не намагався організувати контратаку. Вони просто не хотіли цього робити, хоча мали можливість: я не міг стримати сміх, коли Порро після невдалої передачі в бік суперника просто вибив м'яч далеко вперед, хоча поруч не було нікого, і він міг спокійно прийняти його та розпочати атаку. Мені навіть закрадалася думка, що "Тоттенгем" грав на захист, але, переглянувши середні позиції гравців обох команд, я зрозумів, що у "шпорів" аж троє футболістів були вище середньої лінії поля, тоді як у "МЮ", який, як здавалося, тиснув і контролював м'яч, їх лише п'ятеро. То в чому ж тоді полягала гра "на відбій"? В останні хвилини - так, але там уже була справжня навала, і інших варіантів не залишалося.
11. Матч не був багатим на моменти. На 66-й хвилині один з коментаторів сказав: "Є сон". Ну, я подумки погодився. Враховуючи майже повну відсутність на полі якихось подій, альтернатива мала місце. Пізніше коментатори сказали, що сон вийшов на поле, і не збрехали: моментів у "Тоттенгема" забити після цього вже не було, лягати спати можна було ще до фінального свистка. Авжеж, я жартую та взагалі радію за Сона, але якщо я встигаю придумати жарт прямо під час того, як "МЮ" проводить атаку за атакою на ворота суперника у фіналі, то щось з цими атаками не так...
12. Найяскравіший момент "Манчестер Юнайтед" у матчі виник завдяки боротьбі Соланке. Боротьбі з власним голкіпером. Я починаю розуміти тих небагатьох тренерів, які забороняють своїм нападникам заходити у власний штрафний майданчик. Справа в тому, що форварди не звикли підтримувати команду в цій зоні, і тому ймовірність помилки зростає. "МЮ" виконав штрафний удар практично з центру поля, м'яч летів у руки Вікаріо, а Соланке, намагаючись дістати м'яч, створив тиск на воротаря. Вікаріо не зумів зафіксувати м'яч, і "Юнайтед" отримав шанс на удар - втім, ван де Вен встиг вивести м'яч з лінії воріт. Чи пощастило "Тоттенгему" в цьому епізоді? Безумовно. Чи було б справедливо, якби "Юнайтед" забив? Ні, адже не так вже й часто ми бачимо, щоб нападаючий сам собі забирав гол у свої ворота у вирішальних матчах. Це справжній форс-мажор. "МЮ" мав можливість забити під час гри, де не зміг створити гідні моменти, і його план не спрацював. Але те, що команда не змогла реалізувати свої шанси в таких умовах, абсолютно зрозуміло. Ван де Вен став героєм цього епізоду, але він врятував команду не від удару суперника, а від помилки Соланке.
13. Аморім затримався із внесенням змін. Чесно кажучи, ця фраза стала вже звичною і використовується практично завжди. Я не прихильник такого висловлювання, але в даному випадку вважаю, що тренер мав реагувати набагато раніше. Перший тайм виявився провальним? Ну, нічого страшного, можна нічого не змінювати під час перерви, лише надати гравцям індивідуальні настанови. Але на початку другого тайму яка ситуація? "Тоттенгем" просто вибиває м'яч. Як тільки Порро в уже згаданій мною ситуації вирішив просто відправити м'яч подалі, замість того, щоб контролювати його, Аморім повинен був зрозуміти, що щось не так. У такому випадку він міг би зробити перші заміни вже на 56-й хвилині, а ще краще – раніше. На полі грає Хойлунд, стиль якого передбачає забігання за спини захисників. Але куди йому бігти, якщо "Тоттенгем" не може перейти центр поля? На лавці є Зіркзе, якого придбали з "Болоньї" Мотти – команди, що грала лише позиційно. Хоча він не біжить за спини, але володіє відмінним рухом.
Як тільки він вийшов на поле, вже на першій хвилині зумів створити єдиний момент для "МЮ" у матчі (!) під час позиційної атаки: отримав пас, повернувся, але захисник встиг вислизнути за ним – Фернандеш пробіг у вільну зону і ударив головою. Ось, бачите, як можна! Зіркзе також міг би отримати 15-20 хвилин для подібних дій, якби Аморім випустив його раніше. Так само і з Маунтом: він здатен приносити користь, але якщо не включився в гру, то фактично -1 на полі. Гарначо варто було випустити раніше. У певний момент можна було замість Каземіро випустити Майн, адже боротьби за центр поля не було, а свіжий гравець з першим пасом був би доречним. Також варто відзначити, що Далот добре виконує навіси, тому, якщо команда почала на них грати, слід було дати португальцю більше часу. Але Аморім цього не зробив. Не певен, що заміни суттєво змінили б гру "МЮ", однак після перерви нічого не спрацьовувало, тому залишати все, як є, не мало сенсу. Треба було спробувати щось нове. Аморім до цієї думки йшов занадто довго.
14. Захисники "Манчестер Юнайтед" вражаюче нейтралізували контратаки суперників, виконуючи підкати. Це траплялося кілька разів і справляло враження. Звісно, підкати свідчать про те, що щось не так (оскільки, якщо оборона працює ефективно, то не виникає потреби в останніх зусиллях). Але якщо гравці можуть так діяти, чому б не спробувати грати з високою лінією оборони? Команда зазнала поразки через подачу в штрафний майданчик, але непогано справлялася з швидкими контрвипадами на свої ворота. Складіть два і два і зрозумійте, яких ситуацій варто уникати. Я не стверджую, що Аморім мав би діяти інакше; тут не йдеться про критику, а про ідеї на наступний сезон. Якщо команда здатна грати так, чому б не використати цю стратегію? Якщо не в вирішальних матчах, то в усіх інших. На мою думку, це може бути корисно.
15. Я не заперечую проти кросів, але кроси "Манчестер Юнайтед" - це справжня катастрофа. По-перше, їх було 30! Так, 30, уявіть собі! По-друге, точних - лише 6. Дивіться, я ніколи не був противником "Реала" під керівництвом Зідана чи "Севільї" під управлінням Менділібара, хоча там було чимало навісів. Але перший тренер мав варіанти, а команда другого була просто створена для кросів. А як же "МЮ"? Вражаючі 73% володіння м'ячем. І що з того? Немає жодної ідеї для атак. Тож чому б не виконувати більше кросів? Чому тягнути? Виконуй по одному кожну хвилину, а не раз на три. Справді, десь захисник ненароком не влучить в м'яч - і от тобі гол. Ван де Вен не виносив м'яч з лінії воріт після кросу, а після закидання в штрафний майданчик, коли небезпека навіть не ставилась під питання. Виконуй крос. Ще один. І ще. Навіть з конверсією у 20% у тебе все ще є шанси. Можна виконати 40-50 навісів за матч. Гра на кросах може бути непоганою тактикою, але виконувати їх спонтанно після невдалої позиційної атаки - це, напевно, не найкраща ідея.
Можна зменшити обсяги роботи, але зосередитися на якісній подачі: залучити більше футболістів до флангу, розіграти комбінацію та вивести гравця у зручну позицію для виконання кросу. Або ж обрати кілька виконавців, які дійсно можуть це зробити на високом рівні. Чому "Барселона" у матчі з "Інтером" віддала м'яч Ямалю, щоб той проявив креативність, а "МЮ" не довірив Діалло у другому таймі фіналу? Він ментально готовий та має непогану статистику подач. Наприклад, цього сезону він входить до топ-3 за кількістю точних кросів у команді, хоча і грав не так багато. Його точність наближається до 50%, тоді як у Фернандеша вона навіть не досягає 25%. А на лаві запасних був Еріксен, який зайняв друге місце в АПЛ за точними подачами у складі "дияволів". Так, він не відрізняється швидкістю, але це не завжди критично. Чому ж Мазрауі виконав лише дві подачі, якщо його найкраща - це асист на Фернандеша головою? Потрібно залучати найбільш продуктивних виконавців для подач. "МЮ" навіть не спробував грати на навіс.
16. В якийсь момент я почав підтримувати "Тоттенгем". Спочатку ж я сідав дивитися матч з надією на перемогу "Манчестер Юнайтед". Мені здавалося, що "дияволи" можуть підписати когось зіркового для Ліги Чемпіонів, тоді як "шпори" навряд чи зможуть на це розраховувати. Хотілося, щоб одна з цих команд змогла суттєво зміцнити свій склад влітку. Але під час гри я зрозумів, що один з клубів просто демонструє очевидну перевагу над іншим. По-перше, в них була значно краща стратегія, а по-друге... А навіщо "по-друге", якщо суперник навіть не має "по-перше"? "Манчестер" не створив жодного серйозного виклику для своїх опонентів. І в той момент, десь приблизно в середині другого тайму, я задумався: "Чому я маю підтримувати команду, яка в фіналі виглядає настільки безсила?" Відтак я почав вболівати за те, щоб "Тоттенгем" вистояв. Це стало яскравим показником: у нинішньому стані "МЮ" навіть нейтральному фанату важко підтримувати їх. І причина криється не лише в результатах.
17. Ромеро слугує зразком для Вінісіуса. Ось яким повинен бути бразилець на полі. Про що йдеться? Аргентинський захисник спровокував Магуайра в останні хвилини матчу — той скоїв фол, отримав жовту картку, втратив концентрацію, а Ромеро, після порушення, звалився на газон, затягуючи час, і залишився без "гірчичника". Вінісіус також створює напружені ситуації на полі, але робить це, щоб підняти свій моральний дух, тоді як аргентинець діє на користь команди. Крім того, Ромеро інколи вдається уникнути жовтих карток за такі витівки, на відміну від Віні. Чому я це пишу? Насправді, між "недолюбленим провокатором" та "корисним для команди провокатором" всього один крок. Футболісту просто потрібно його зробити. Особисто мені провокація Ромеро сподобалася, адже вона була виконана професійно і без зайвої агресії. Якщо Віні навчиться діяти подібним чином, він зможе досягти нового рівня і здобути популярність. Сподіваюся, він дивився фінал.
18. Цей поєдинок, а також їхнє тренерське протистояння, виявилися невдалими для Аморіма. Або, якщо хочете, перемогу здобув Постекоглу — вибір за вами. Я схиляюся до першого варіанту, адже португальський спеціаліст не продемонстрував нічого конструктивного. Ні чіткої стратегії на старті, ні помітних корективів під час перерви, ані вчасних замін. Розумію, що тренер прийшов в команду у середині сезону, тому в його розпорядженні небагато інструментів (до того ж, діючих - ще менше), але подібна ситуація спостерігається і в "Тоттенгемі". Там також є тренер, який не може реалізувати свій стиль гри. Але він знаходить виходи з ситуації та вживає нестандартні рішення, тоді як Аморім... Що ж він взагалі зробив? Його важко похвалити. Нічого не працювало від початку до кінця. Так, футболісти не підтримали його, але й він їм не допоміг. Чи варто залишати його на наступний сезон? Безумовно. Його досягнення у "Спортингу" вражають. Він заслуговує на справжній шанс, а не на обривок сезону без можливості підсилення складу. Проте досі він не зміг створити нічого суттєвого в Манчестері — це не просто засмучує, а викликає тривогу.
19. Постекоглу заслуговує на продовження роботи. І справа не лише у перемогах, а в тому, яким чином вони були досягнуті. Яким же був Анге, коли він прибув до Англії? Догматичним. Найбільш радикальним тренером у АПЛ. Його "Тоттенгем" у першому сезоні демонстрував високу оборону і використовував офсайдну пастку проти "Челсі", навіть коли залишався в меншості. Здається, він у максимальному режимі налаштував "сміливість" та "пресинг". А як же він виглядає тепер? Тепер він тренер, який у фіналі відмовляється від контролю м’яча. На останніх хвилинах він "паркує автобус" біля своїх воріт. Відмовляється від атакуючих дій заради захисту. Наполегливо просить гравців грати вертикально, а не займатися комбінаціями. Врешті-решт, він вимагає спростити гру в атаці та захисті - і завдяки цьому здобуває перемогу в ЛЄ. І все це відбувається під величезним тиском через невдачі в чемпіонаті. А він залишається спокійним і впевненим у своїх рішеннях. Чи справді варто відмовитися від такого тренера? Від Анге минулого сезону - так, бо він не проявляв гнучкості. Але цей - зовсім інший. Як інша людина. І ці зміни здійснені на благо команди.
Не можу уявити, що "Тоттенгем" вирішить змінити тренера цього літа. Але навіть якщо це станеться, я все одно підтримуватиму його у новій команді. Хоча стиль гри Постекоглу мені не зовсім до вподоби, його досягнення в цьому сезоні заслуговують на шану. І він не блефує: здобув трофей у свій другий сезон у Лондоні, як і обіцяв у серпні.
