Екс-гравець "Динамо" поділився причинами, чому вирішив закінчити свою кар'єру у 29-річному віці.
Тренерський шлях Зураба Очігави розпочався у США
Вихованець київського футболу Зураб Очігава, відомий вітчизняним вболівальникам завдяки виступам за п'ять команд в Українській Прем'єр-лізі - Іллічівець, Динамо, Олімпік, Дніпро-1 та Ворсклу, з 2020 року перебуває за межами України. За цей час він встиг пограти в Естонії та Азербайджані, а восени минулого року переїхав до США, де втілився у новій ролі - став тренером.
Кореспондент Sport.ua зміг знайти Очігаву в "світоцентр", як часто називають Нью-Йорк. Попри свій графік, він виділив момент, щоб поділитися своїми враженнями про життя за океаном.
Вам лише 29 років. Чи не вважаєте ви, що це ще занадто рано для переходу на тренерську діяльність?
Звичайно, я усвідомлюю, що це може бути передчасний кінець, а також ранній старт у кар'єрі тренера. Проте, давайте подивимось, як розвиватимуться події і до яких результатів це призведе. Мені, безумовно, приносить радість грати на полі, але іноді потрібно робити непрості вибори.
Які події стали початком вашого американського етапу?
- Як тільки я приїхав до США, то так все склалось, що я почав працювати тренером академії BridgeView, але зараз я вступив в партнерські відносини з академією Metro Brooklyn Soccer, де відповідаю за футбольну частину проєкту, у якому ми плануємо розвиватися у найкращих проявах для місцевих дітей.
Чи не бажаєте ви відновити свою кар'єру гравця в США?
Я б із задоволенням погодився на це, якби з'явився дійсно цікавий варіант. Мені надходили телефонні дзвінки з різними пропозиціями, але вони не виглядали серйозно або не були достатньо амбітними. Також проводилися переговори з місцевими командами (не з MLS), але до угоди так і не дійшло. Я підтримую свою фізичну форму і залишаюсь у тонусі, але це не те саме, що щоденна практика з командою на полі.
- Когось із людей, хто раніше входив до футбольного осередку України у США зустрічали?
- Так, зустрічав таких. Але не сказав би, що тут їх дуже багато.
В Україні ви виступали за п'ять різних клубів. Який з цих етапів вам сподобався найбільше?
Безумовно, кожен період моєї кар'єри приніс мені цінний досвід, проте виступи за "Динамо" завжди були моєю дитячою мрією, як і для багатьох інших хлопців, які виросли в Україні. Саме тому це стало для мене незабутнім моментом.
П'ять років тому ви зробили вибір спробувати легіонерський хліб, почавши свою подорож з Естонії, а згодом вирушивши до Азербайджану. Як ви оцінюєте переходи до "Левадії" та "Сабах"?
З того часу я відчував сильну нестачу у спілкуванні з рідними та друзями, але така вже доля багатьох, хто обирає шлях футболіста. Час, проведений у "Сабаху", безсумнівно, став найяскравішим у моїй кар'єрі легіонера. Цей клуб дав мені багато можливостей, за що я безмежно вдячний. Щодо ж періоду в "Левадії", тут ситуація зовсім інша. Це був складний час, пов'язаний з пандемією, коли чемпіонати призупинялися, а тренування відбувалися онлайн.
З ким із ваших тренерів або колишніх товаришів по команді ви досі підтримуєте контакт?
Переважна більшість моїх друзів пов'язана з футболом. Найчастіше я спілкуюсь із Микитою Кравченком, Шабановим, Бурдою та Коломойцем. Завдяки моєму перебуванню в Баку, я завів чудові стосунки з Кулачем та Нурієвим. Загалом, моє футбольне життя відкрило мені двері до багатьох чудових дружніх зв'язків.
Чи відчуваєте ностальгію за Україною та рідним Києвом?
Звісно! Київ є для мене найпрекраснішим містом на планеті. Справді, важко підібрати слова, щоб описати, як сильно я його ностальгую.
Які у вас наміри на найближчий час?
На цьому етапі моїм прагненням є розвиватися у сфері, яку я обрав. Зокрема, я мрію створити чудову академію Metro Brooklyn Soccer у Нью-Йорку, де діти зможуть насолоджуватися футболом і добиватися значних успіхів у спортивній кар'єрі.
Нещодавно ми інформували, що Ігор Суркіс, президент клубу Динамо, прийняв фінальне рішення щодо переходу Володимира Бражка.
