Чи це лише початок? Які висновки можна зробити з масових протестів в Україні, що переживає війну?
Невдовзі після того, як Верховна Рада ухвалила закон, що де-факто підпорядковує НАБУ та САП Офісу генерального прокурора, в Україні почалися масштабні протести. У статті FOR-UA ми розглянемо, що саме викликало обурення серед населення, як ця вулична активність вплинула на репутацію держави і які рішення пропонує новий президентський законопроект.
Після того, як президент Зеленський підписав суперечливий закон, який фактично підпорядковує Національне антикорупційне бюро та Спеціальну антикорупційну прокуратуру Офісу генерального прокурора, в Україні спалахнули масові акції протесту. У багатьох містах тисячі людей вийшли на вулиці, висловлюючи обурення щодо дій центральної влади, які, на їхню думку, призводять до згортання реформ та посилення контролю над антикорупційними інститутами.
Принагідно нагадаємо, що не далі як 22 липня депутатський корпус ВР ухвалив, а вже ввечері того ж дня президент підписав законопроєкт №12414. Документ передбачає, що наразі всі ключові процесуальні дії НАБУ та САП - від погодження підозр до дозволів на негласні слідчі дії мають відбуватися через відповідне "добро" генерального прокурора. Тобто через посадову особу, яка призначається безпосередньо главою держави.
Офіційно спірний закон намагається привести нормативні положення у відповідність із Конституцією, проте насправді він є прямим кроком до зменшення незалежності установ, які були засновані після Євромайдану як механізми захисту від політичного втручання в антикорупційну діяльність.
Увечері 22 липня в українській столиці зібралися тисячі людей. Серед них активісти, студенти, ветерани, волонтери, представники громадського сектору, тощо. Протести пройшли також у Львові, Харкові, Одесі, Миколаєві, Житомирі, Дніпрі, Запоріжжі та ще щонайменше у 17 містах України. У Житомирі вийшли понад 200 осіб, у Миколаєві - близько 30, у Львові - кілька сотень.
Однак, особливість та історичне значення цих подій полягає в тому, що вперше з моменту початку повномасштабної війни, яка розпочалася в лютому 2022 року, українці вийшли на вулиці, щоб продемонструвати своє незадоволення діями уряду.
Закон викликав гранично оперативну реакцію і міжнародного співтовариства. Представництво ЄС в Україні оприлюднило заяву, в якій наголошує, що ухвалення закону - "відхід від зобов'язань у сфері верховенства права". Посли країн G7 висловили "серйозне занепокоєння", а організації Transparency International та ОЕСР прямо заявили про загрозу незалежності антикорупційних інституцій.
У світлі поточної ситуації Банкова вирішила взяти паузу та дещо змінити фокус. Зокрема, у своєму нещодавньому відеозверненні президент Володимир Зеленський запевнив, що "всі правоохоронні органи залишаються під контролем держави" і "ніхто не зможе використати свої повноваження для тиску на незалежність НАБУ та САП". Глава держави також пообіцяв розробити новий законопроект, який, по-перше, чітко визначить статус цих органів, а по-друге, забезпечить їхню автономність.
Протягом півтора року українська політична сцена функціонує в контексті виборного процесу. З точки зору політичної науки, масові протестні акції слід розглядати як продовження цієї виборчої динаміки. Неможливо постійно діяти в умовах виборів, не враховуючи їхні особливості. Це не є ані позитивним, ані негативним явищем — це просто реалії сучасності. Хоча багато протестувальників можуть стверджувати, що їхня участь не пов'язана з виборами, але рік і півтора в умовах виборчої логіки вимагають активних дій. Це властивість людської природи. Зібралися люди з різними поглядами, але їх об'єднує, насамперед, недовіра до влади. Водночас спектр ідей, з якими виходять на вулиці, дуже широкий. Варто зазначити, що НАБУ та САП стали каталізаторами цих протестів, часто без усвідомлення їхньої ролі. На цей момент головним об'єднавчим гаслом виглядає продовження боротьби з корупцією, що є ключовим елементом на шляху до Європейського Союзу. Чи зміниться ця ідея в майбутньому — складно сказати, але особисто я вважаю, що трансформація можливе, особливо в найбільш радикальних групах протесту, - ділиться своїми думками політолог Вадим Денисенко.
Відзначивши, що основою виступів є прихильники партії "Голос", яких часто називають борцями з корупцією, експерт підкреслив: "Незважаючи на скоординовані дії, наразі говорити про формування політичного альянсу ще передчасно. Однак можна з великою ймовірністю припустити, що в цьому напрямку відбудуться певні кроки. Щодо великої кількості молоді, слід зауважити, що в 2004 та 2013-14 роках молоді було також дуже багато. Зараз спостерігається значний дисбаланс, оскільки, з зрозумілих причин, на протестах бракує чоловіків середнього віку від 35 до 55 років."
Політолог влучно підкреслює парадоксальну ситуацію: хоча приблизно 70% населення вважає корупцію найсерйознішою проблемою, антикорупційні органи, що стали каталізаторами протестів, викликають недовіру у 62-64% українців.
Виглядає, що уряд готовий піти на деякі поступки. Ймовірно, протестна активність з часом зменшиться, але основна проблема – це недовіра українців до серйозності намірів боротися з корупцією – залишиться важливим політичним фактором у майбутньому. Ці акції протесту, на жаль, можуть стати лише початком політичної нестабільності в післявоєнний період. Це може призвести до виникнення "чорних конячок" в політиці. У нас є можливість провести аналіз нашої корупційної системи та зрозуміти, чому антикорупційні ініціативи не працюють. Між іншим, міжнародні партнери можуть надати підтримку та допомогу у впровадженні нових заходів. Проте ми продовжуємо існувати в атмосфері футбольних уболівальників, для яких важливіше боротися з опонентами, ніж визнати, що їхня команда не справляється. В результаті цього ми можемо знову опинитись у ситуації масових протестів, — підсумовує Вадим Денисенко.
Водночас українська дипломатка Лана Зеркаль, яка була заступницею міністра закордонних справ України з питань європейської інтеграції, акцентує увагу на тому, що існує небагато успішних демократичних країн, які активно розвиваються, і всі вони мають три спільні риси. По-перше, еліти формують закони виключно для себе, але вони поширюють ці правила на всіх без винятку. По-друге, стабільність інститутів не залежить від зміни їхніх керівників, адже політичні партії та організації створюються не для однієї особи. І, нарешті, третій і найважливіший пункт – це колективний контроль еліт над механізмами насильства. Яскравий приклад цього ми нещодавно спостерігали у справі президента Південної Кореї Юн Сок Йоля, який намагався запровадити воєнний стан під приводом "захисту від антидержавних сил", прагнучи зосередити контроль над армією та силовими структурами у своїх руках, а також зменшити вплив парламенту. Це призвело до імпічменту та звинувачення експрезидента в державній зраді. Таким чином, судова система і верховенство права функціонують, коли політичні еліти дотримуються принципу єдиних правил для всіх і колективного контролю над силовими структурами. У такій ситуації навіть статус глави держави не звільняє від юридичної відповідальності.
Нам може не подобатися продуктивність роботи НАБУ та САП, підкреслює пані Зеркаль, їхні підходи до ведення розслідувань чи кадрової політики, але позбавлення цих органів незалежності не вирішує цих проблем. "Ефективність антикорупційних або будь-яких інших правоохоронних органів, контроль над якими зосереджений в одних руках, має лише один сенс: працювати саме на ці руки. І тоді це вже не про європейські цінності, а про нові українські цінники", - резюмує вона.
Щодо нового законопроєкту, що стосується НАБУ-САП, фахівці висловлюють певні сумніви. Зокрема, Центр законодавчих ініціатив підкреслює, що в оновленому антикорупційному законодавстві залишаться прогалини, які можуть бути вигідні владі, хоча в деяких аспектах уряд все ж таки вирішив зробити крок назад.
Законопроєкт, представлений Президентом України, є компромісним рішенням, яке стосується збереження процесуальної незалежності Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП) та інших прокурорів, з винятком деяких негативних аспектів. Цей документ скасовує всі раніше введені обмеження на процесуальну незалежність САП, що були запроваджені Законом № 4555-ІХ. Водночас, він має наслідки для інституційної незалежності НАБУ та САП, оскільки передбачає запровадження регулярних перевірок на поліграфі, які можуть здійснюватися Службою безпеки України або за її методологією. Ці перевірки стосуються всіх правоохоронних органів та прокуратури в цілому.
Підстави для здійснення термінових обшуків (без рішення слідчого судді) повертаються до початкової версії положення Кримінального процесуального кодексу України.
При цьому негативні аспекти, пов'язані з кадровими питаннями в прокуратурі, залишаються в силі. Зокрема, й надалі буде можливість приймати на роботу співробітників без проведення конкурсного відбору, що суперечить європейським стандартам. Крім того, існує ризик звільнення працівників у випадках ліквідації або реорганізації прокуратури, що також не відповідає Рішенню Конституційного Суду України №-р11(ІІ)/2024, - підкреслює Центр законодавчих ініціатив у своїх висновках.
