Лондонізація українського футболу: вирішення проблем чи помилковий курс?

Блогер Sport.ua Олексій Рижков ділиться своїми думками про те, як футбольна культура концентрується в столиці України.

Після першого туру нинішнього чемпіонату України один з фанатів, під впливом або, скоріше, розчарування від лідерства "Кудрівки", запропонував термін "кудрівкізація" для опису процесів у нашому футболі. Признаюся, що ця ідея також виникала в моїй голові, незалежно від того, хто вперше її озвучив. Однак, проаналізувавши результати стартових турів УПЛ (з шести клубів, які не пережили поразки в перших двох матчах, чотири знаходяться в столиці), я прийшов до висновку, що більш влучним терміном для опису ситуації в нашому футболі буде "лондонізація" (власне, сама "Кудрівка" це також підтверджує).

Колись московські футбольні експерти активно обговорювали високу професійність вболівальників з білокам'яної, стверджуючи, що вони мають унікальну можливість відвідувати кілька матчів на стадіонах безпосередньо. Цей безперервний досвід, на їхню думку, сприяє глибшому розумінню футбольних тонкощів. Чи відчували ми, кияни, заздрість до такої привілеї? Це питання не має однозначної відповіді. З одного боку, футбольна культура в столиці радянської імперії дійсно надає можливість глибшого занурення у світ футболу. Проте саме в Києві зароджувалися і реалізовувалися новаторські футбольні концепції 1970-х і 1980-х років. Наповнені трибуни на матчах дублю "Динамо" (що зовсім не було дивиною в той час!) та численна аудиторія на зустрічах київських армійців, де глядачі захоплювалися грою Віктора Насташевського (чому ж цей відомий бомбардир не поспішав покидати маловідомий, але все ж київський клуб?) — це свідчення того, що знання київських фанатів були чималими. Один з давніх власників абонемента на матчі "Динамо" та постійний глядач поєдинків дублю, згадуючи про свої враження, зазначив, що у грі молодих динамівців можна було спостерігати більше тактичних інновацій, ніж у середньому матчі вищої ліги на московських стадіонах. Це твердження викликає дискусії, але в ньому є своя логіка та певна частка київського футбольного снобізму.

Свого часу я придумав і мірою сил втілював у життя рубрику "Футбольний мегаполіс" в одному з українських спортивних тижневиків. Розворот на опис футбольного життя в тому чи іншому місті, зазвичай, був часово прив'язаний до якогось локального дербі. Так от, коли надумав написати про Лондон, то був цілком свідомий того, що розвороту для цього справжнього футбольного мегаполісу буде замало. Що казати, коли такий важливий аспект футбольного (чи, радше, довколафутбольного) життя столиці Великої Британії, як протистояння фанатських угруповань брати Дугі та Едді Брімсони розглядають на більш як 360-ти сторінках літературної праці під назвою "Вища міра"! Мапи місць дислокації лондонських клубів являють собою густотно помережану відповідними позначками схему, за якою не одразу збагнеш, хто з якої частини мегаполісу, а для декого буде достоту відкриттям лондонська приналежність того чи іншого клубу.

Війна на Донбасі запустила, а повномасштабна війна розігнала до шаленої швидкості такий собі процес лондонізації у нашому футболі, коли чимало клубів змінило прописку (чи то пак, місце реєстрації, хоча не завжди) на столичну. До того ж, і в самому Києві накреслилася тенденція до професіоналізації клубів, які до пори, до часу брали участь лише в першостях столиці, а то й суто в юнацьких змаганнях.

Отже, що ми маємо на увазі? "Динамо", "Шахтар", "Зоря", "Оболонь", "Кудрівка", "Лівий берег", "Локомотив", "Ребел", "Атлет" – ці команди стали відомими завдяки старту нинішнього розіграшу Кубка України, який, наприклад, дозволив дізнатися про "Легію". Серед цих команд міг би бути й "Металіст 1925", якби не їхня провокаційна поведінка: гравці в клубній формі дозволяли собі образи на адресу "Лівого берега", який спочатку прийняв харків'ян на своєму стадіоні. Є й безліч клубів, гравці яких мешкають у столиці, але проводять свої домашні матчі в київських околицях. Попри це, медіа все ще вперто називають гравців "Шахтаря" донеччанами, хоча серед тих, хто увійшов до стартового складу "гірників" у матчі проти "Панатінаїкоса", лише кілька можуть похвалитися тим, що колись були в Донецьку. І, незважаючи на заяви представників "Шахтаря", більшість футболістів у помаранчево-чорних футболках не прагнуть повертатися до рідного міста.

Вогні великого міста ваблять і футбольних менеджерів. Маючи столичне місце проживання, легше агітувати гравців перейти до свого клубу (під час повномасштабної війни з цим може, щоправда, посперечатися Західна Україна), де їм забезпечать комфортні умови проживання. Крім того, власне, столичний ринок футбольної юні чималенький, більший, ніж деінде в Україні. Й ти можеш переглядати сотні й сотні хлопчаків, обираючи серед них найкращих і даючи їм дорогу у футбольне життя. Конкуренція за вболівальника? Не бачу в цьому нічого поганого. Коли ситуація дасть змогу збирати більші вболівальницькі авдиторії на трибунах, то різноманітні приманки для глядачів практикуватимуться зашироко. "Динамо" в цьому контексті завше стоятиме окремішньо. Як там зазначали брати Брімсони, "серед усіх столичних клубів лише один найяскравіше уособлює в собі... головні відмітні риси типового лондонця. Цим клубом, звичайно, є "Челсі". Змінимо "лондонця" на "киянина", а "Челсі" на "Динамо", й картина вийде подібна.

Україна прагне справедливого миру та нормалізації життя, мирного розвитку в усіх сферах, зокрема й у спортивній. Прогнози досвідчених політичних аналітиків щодо того, коли це справдиться, вже неоднораз були спростовані жорстокою реальністю. І той, хто впевнено каже про щось таке, що буде з війною найближчим часом, або видає жадане за дійсне, або переймається необґрунтованим песимізмом, або хайпує, послуговуючись клікбейтними заголовками та галасливими твердженнями-фантомами на кшталт: "От і все, путін виводить війська". Хай там як, а рано чи пізно, гармати-дрони занімують. А от чи стишиться лондонізація нашого футболу за мирних умов? Чи можна уявити собі картину, що згодом команди відкинуть попередні внутрішньодужкові назви міст свого походження та офіційно затвердять саме столичне місце базування? Зовсім цього не виключаю. А от щодо питання, чи спонукає це неокиян до зведення бодай невеличких, але власних стадіонів у столиці, в мене немає однозначної відповіді. Якщо такий процес (саме процес, а не поодинока акція і не використання зведеного до них) розпочнеться, то можна буде сміливо стверджувати: лондонізація втілилася в життя і на наших теренах. Із поправкою на можливості клубів, звісно.