"Моя мама прагнула, щоб я зайнявся плаванням". Захисник Кривбаса ділиться своїми думками про футбол.
Захисник криворізького клубу "Кривбас" Олександр Драмбаєв поділився історією свого потрапляння у світ футболу та розповів про тих, хто вплинув на його професійний шлях.
- Олександре, ти - вихованець запорізького футболу. Як розпочав займатись футболом? Чи подобались в дитинстві інші види спорту?
- У мене велика родина, в якій і батько, і мати працювали, тож через сімейні обставини певний період життя я жив в селі з моїм старшим двоюрідним братом, який займався футболом. Звичайно, я все за ним повторював. Врешті-решт його любов до футболу передалася мені. Коли вже я повернувся до Запоріжжя мама хотіла віддати мене на плавання, і я погодився. Вона купила мені все необхідне для цього виду спорту, але наступного дня я передумав. Авжеж, мамі було не дуже приємно, адже вона витратила кошти на все це знаряддя.
Невдовзі ми проходили повз запорізьку школу "Торпедо", коли я помітив тренувальний процес через невелику щілину. Раптом тренер звернув на мене увагу і запросив приєднатися до тренування, щоб випробувати свої здібності. Моя мама підтримала моє бажання, і я вирушив туди. З того моменту все почалося.
- Хто є твоїм першим тренером? Кому ти завдячуєш тому, що зараз виступаєш на професійному рівні?
На жаль, ім'я мого першого тренера втікає з пам'яті. Мені було близько 5-6 років, коли він помітив мене і почав навчати. Проте я добре пам'ятаю, як після кожного тренування він запрошував мене до себе, ділився знаннями і порадами. Навіть зберігся його зошит, в якому були записані футбольні рекомендації. Коли я перейшов до ФК "Металург", моїм тренером став Іван Олександрович Богатир. Він зробив для мене дуже багато в світі футболу. З першого дня він залишив мене в основній групі, за що я йому безмежно вдячний.
Тепер ти вступаєш у нову главу своєї кар'єри з "Кривбасом". Яка інформація про наш клуб була відома тобі до того, як ти прийняв рішення перейти до нас?
Я завжди знав про величезну історію Клубу, його амбіції та потужного тренера. Найважливіше для мене — це те, що тепер я маю повноцінний контракт, і я дуже ціную цю стабільність. Після періоду оренди, який був нелегким, я нарешті відчуваю себе впевнено. Також я прагнув повернутися до України, адже провів за межами рідної землі 2,5 роки. Коли я вперше ступив на українську землю, не зміг стримати сліз. Я їхав повільно, зі швидкістю 60 км/г, щоб насолодитися кожним моментом, кожною травинкою, повітрям і деревами. Це все відчувалося таким близьким і рідним.
