"Ніколи не займався баскетболом або тенісом, але тепер вирішив спробувати." Історія штурмовика з позивним "Ворон" - Життєві розповіді | Експрес онлайн

Він отримав поранення в ногу під час бою, але не втратив бойового духу. Зайнявся спортом і мріє повернутися до служби.

Михайло Тернавський, уродженець міста Ромни в Сумській області, виріс у великій родині. З ранніх років він захоплювався різними видами спорту, зокрема бігом, футболом та змішаними єдиноборствами. Його дитячою мрією було стати військовим. Проте, зрештою, він обрав професію муляра-штукатура та плиточника. Коли настав час призову, Михайло вирушив на строкову службу, яку проходив на Харківщині. Лише через одинадцять місяців після його служби розпочалося повномасштабне вторгнення.

Російські війська увійшли до Балаклії, де дислокувалася наша частина. Вибратися звідти було непросто, але врешті-решт ми змогли дістатися до іншої тилової одиниці, де продовжили службу. Після завершення строкового контракту я вирішив підписати новий, -- розповідає Михайло Тернавський. -- На початку минулого року я звертався з проханням перевести мене в бойову частину. Мав можливість потрапити в будь-яку бригаду, але мріяв приєднатися до Третьої окремої штурмової. Тож, коли дізнався про переведення саме в "Трійку", був надзвичайно щасливий". Він обрав собі позивний "Ворон".

Спершу разом із піхотинцями Третьої ОШБ брав участь у боях на Луганщині. "По наших позиціях гатили з мінометів, а під час штурмів бої були на відстані до 50 метрів. Багато разів мене могло не стати, -- ділиться "Ворон". -- Кулі пролітали за кілька сантиметрів, а якось біля мене "лягла" міна, то зазнав лише контузії, розірвало барабанні перетинки. Певно, ангел-охоронець добре мене оберігав".

Через дев'ять місяців старший солдат Тернавський отримав переведення до роти вогневої підготовки, де став стрільцем-снайпером. У цей час військові зайняли позиції поблизу Новоєгорівки. "Спочатку ситуація була мирною, проте коли супротивник дізнався, що неподалік знаходиться Третя штурмова, до якої відчуває особливу ненависть, почав обстрілювати нас практично з усіх можливих видів озброєння", -- ділиться спогадами боєць.

У ніч на 18 січня він вирушив на нову точку, аби зарядити EcoFlow, який був необхідний для живлення радіостанцій та старлінків. Темрява була настільки глибокою, що нічого не можна було побачити на відстані метра, але це, зрештою, допомагало йому залишатися непоміченим. Крім того, боєць був одягнений у термопончо, що ускладнювало ворожим дронам можливість зафіксувати його силует. "Пробіг через посадку і почав перетинати поле. Раптом -- спалах. Я впав і відчув, як права нога пече, немов обпікана окропом. Спершу подумав, що на мене скинули щось ворожі, і мене поранило осколками, -- ділиться своїми спогадами Михайло. -- Я наклав турнікет. На адреналіні підвівся, спробував стати на праву ногу, але знову впав". Тоді він усвідомив, що наступив на "пелюстку" (протипіхотну міну), а в результаті вибуху частина його стопи була відірвана, залишилася лише п'ята.

"Я вирішив повернутися до своїх. Почав повзти, але термопончо заважало. Хотів його зняти, однак це могло б видати мене ворожим дронам, які літали над полем, -- пояснює 'Ворон'. -- Коли я досяг посадки, усвідомив, що далі повзти неможливо, адже турнікет міг зачепитися за гілки і ослабнути, і тоді я міг би втратити багато крові."

Воїн знайшов міцну палицю, сперся на неї й, стрибаючи на лівій нозі, рушив до позиції. Там побратими затягнули його в бліндаж і надали першу допомогу.

"У мене почала дуже боліти нога, а знеболювального не виявилося. Через годину хлопці почали виносити мене до місця евакуації. Це було непросте завдання, адже над нами постійно літали ворожі дрони, -- розповідає Михайло. -- Під час транспортування в медичну евакуацію стало зовсім погано. У стабпункті мені зробили першу операцію, після чого терміново перевезли до Харкова. Там я змушений був чекати на оперативне втручання — кількість поранених була великою, і я лежав на кушетці в коридорі. Нога сильно боліла, тому мені зробили блокаду. Коли я прокинувся після операції і підняв простирадло, побачив, що ногу ампутували. Проте я зрадів, що збереглося коліно — з ним буде легше ходити на протезі."

"Коли дізнався, що Михайло втратив ногу, просив його триматися, -- згадує двоюрідний брат воїна Сергій, який воював з ворогами в 2015 році. -- Головне, що -- живий". "Ворон" спершу заборонив казати мамі про ампутацію. Його мучили фантомні болі. "Не раз відчував, наче судоми стискали пальці на правій нозі, яких немає. Проте намагався їх розігнути", -- розповідає боєць. Зрештою таки подзвонив найріднішій, запевнив, що все буде добре.

Невдовзі Михайла перевезли до Хмельницького, де під час чергової медичної процедури йому вмонтували ВАК-систему для очищення рани. Після цього він переніс ще кілька операцій. Протягом усього періоду після травми на зв'язку з "Вороном" була патронатна служба Третьої ОШБ, яка забезпечувала його всім необхідним та надавала підтримку. Пізніше вони запитали, де саме Михайло бажає пройти реабілітацію. Так він потрапив до НРЦ "Незламні" у Львові. Тут він почав працювати з психологом, а також займався з фізичним терапевтом для зміцнення м'язів здорової ноги і виконував вправи для відновлення рівноваги. Окрім того, він захопився різними спортивними активностями. "Раніше я ніколи не грав у баскетбол чи теніс на двох ногах, а тепер почав! Я зайнявся ампфутболом і хокеєм. Це чудово допомагає відволіктися від важких думок," -- говорить Михайло. "Поряд зі мною є бійці з серйозними ампутаціями, зокрема Микола, який втратив всі чотири кінцівки, але все ще радується життю! А у мене відсутня лише одна нога, це не є великою проблемою."

Місяць тому "Ворон" отримав протез. Але забув про застереження лікарів -- не перевантажувати ногу. Ходив увесь день. "Тоді мені казали: таке враження, наче вже давно ходжу на протезі, -- ділиться з усмішкою. -- Та через перевантаження кукси довелось відкласти протез. А якось, коли виходив з аптеки, милиці ковзнули на плитці, я розпластався на сходах, ушкодив пальці на руці і куксу".

Після реабілітації воїн сподівається повернутись до рідної бригади. "Дуже скучив за побратимами -- вони стали мені другою сім'єю", -- запевняє 22-річний Михайло Тернавський.