У вшанування пам'яті гранатометника Едуарда Олійника, відомого під позивним "Вікінг".

Захиснику з Переяслава, який залишиться в пам'яті назавжди, виповнилося 28 років.

Едуард з'явився на світ 5 жовтня 1996 року в Переяславі, що на Київщині.

З раннього віку я активно займався спортом і обіймав посаду капітана футбольної команди.

"У школі ми були спортивними та активними, їздили на футбол, баскетбол та різні спортивні змагання", - згадує брат Назар.

Після закінчення школи Едуард вирішив стати кухарем-кондитером, обравши для цього місцеве училище, адже його мрія полягала в тому, щоб працювати шеф-кухарем на кораблі. Пізніше він продовжив освіту в Київському національному університеті культури і мистецтв, де вивчав готельно-ресторанний бізнес.

Молодий чоловік проявляв інтерес до стародавніх вірувань та скандинавських міфів, захоплюючись відвагою вікінгів і філософією, що прославляє гідну загибель на полі бою. Він активно займався змішаними бойовими мистецтвами. У професійному житті обіймав посаду керівника служби безпеки.

На свій 27-й день народження, 5 жовтня 2023 року, Едуард свідомо вирішив звернутися до ТЦК. Офіційно він став частиною Збройних сил 2 листопада, приєднавшись до 38-ї окремої бригади морської піхоти імені гетьмана Петра Сагайдачного та отримав позивний "Вікінг". Його служба розпочалася як матрос, гранатометник 1-го взводу розвідувального підрозділу 1-го батальйону морської піхоти військової частини А4765.

"Вікінг" брав участь у бойових діях на території Херсонської та Донецької областей: захищав село Кринки, Краматорськ та Покровськ.

За успішні дії на Покровському напрямку військовослужбця відзначили орденом "За мужність" ІІІ ступеня. На жаль, він не мав можливості особисто отримати цю нагороду.

Едуард Олійник завершив своє життя в бою 27 липня 2025 року, недалеко від міста Родинське в Покровському районі Донецької області. У той день три бійці розвідувальної групи опинилися під вогнем ворога. Незважаючи на важке поранення, Едуард не здався. Він продовжував відстрілюватись, намагаючись дістатися до рації, щоб попередити своїх товаришів про засідку. "Вікінг" загинув, тримаючи зброю в руках до останнього подиху.

"Це була залізна людина. Він був вірним побратимом, який захищав, боронив нашу землю, дуже хвилювався за рідних та близьких. Таких людей мало. Йдуть, на жаль, найкращі. У наших серцях він із нами назавжди. Ми його любимо і пам'ятаємо", - каже побратим Анатолій Кулик, який був із "Вікінгом" в останньому бою та вижив тоді єдиний із групи.

Дівчина Едуарда Анастасія назвала його найкращим чоловіком. "Мій коханий, я назавжди запам'ятаю тебе таким усміхненим, хоробрим, радісним, сповненим амбіцій і планів на майбутнє..." - написала вона у соцмережі.

Класна керівниця Едуарда, Валентина Одинець, ділиться спогадами про те, як Володимир Винниченко описував її учня: "Він був справжнім непосидою, безтурботним мандрівником. Спокій для нього був ворогом, з яким він вів боротьбу на кожному кроці".

"Однокласники перш за все пригадують його веселий характер, жартівливу натуру та вміння дружити. Для мене він завжди буде тим маленьким хлопчиком з курчавим чубчиком, модною тоді зачіскою-хвостиком і величезною мрією стати кухарем на далекому кораблі", - ділиться пані Валентина.

Похоронна церемонія Едуарда Олійника відбулася 6 серпня 2025 року в місті Переяслав. Він знайшов вічний спочинок на Заальтицькому кладовищі.

"Едуард виріс у вільній та незалежній Україні. Він не уявляв собі іншої країни і не прагнув цього. І коли настали важкі часи, коли агресивний сусід вирішив, що українцям немає місця на цій благословенній землі, що наша мова, культура і народ не мають права на існування, він не вагаючись став на захист України та всіх нас", - зазначив представник РТЦК Олександр Молоткін.

Указом Президента України від 28 жовтня 2025 року "За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі" Едуарда Олійника нагородили орденом "За мужність" ІІ ступеня (посмертно).

26 грудня 2025 року на стіні гімназії №2 в Переяславі, де він навчався, встановили меморіальну дошку на його честь. На урочистостях були присутні найближчі родичі загиблого героя: мама Юлія, брат Назар і тітка Руслана.

Зображення з соціальних мереж, Переяславської міської громади та Переяслав.City.

На основі інформації Переяславської міської територіальної громади.