У пам'ять про сержанта Івана Фесенюка, відомого під позивним "Бонус".
Помер, рятуючи пораненого товариша.
Протягом всього свого життя Іван Фесенюк був палким захисником України — він активно підтримував вболівальницький рух, займався спортом, працював тренером і брав участь у боротьбі проти російських агресорів на фронті.
Він з'явився на світ 28 березня 1993 року в столиці України, Києві, ставши шостим чадом у своїй родині. Як найменший у сім'ї, він часто отримував поблажливість від старших. Пройшов навчання в школі №156, а потім продовжив освіту в кулінарному училищі, де здобув спеціальність кулінара-кондитера. Пізніше він вирішив вступити до Київського політехнічного інституту імені Ігоря Сікорського, де здобув диплом спеціаліста на факультеті приладобудування. Завершив свою освіту в магістратурі на факультеті фізичної культури, спорту і здоров'я в університеті Григорія Сковороди в Переяславі.
Світогляд Івана формувався під впливом національної ідеї та культурних цінностей. Разом із батьком, який був учасником хору "Дніпро", він щороку вшановував пам'ять Тараса Шевченка біля пам'ятника в Києві на день його народження. Іван також активно долучався до святкування важливих дат, пов'язаних з українським визвольним рухом, таким як ОУН та УПА. Хлопець з захопленням ставився до свого дядька, дисидента, автора самвидаву та Героя України Євгена Пронюка.
Ще одним захопленням хлопця у шкільні роки став спорт, особливо футбол. Грав у дитячій команді, мріяв виступати за "Динамо". Разом із батьком дивився матчі по телебаченню. А у 12 років Іван вперше зі старшим братом пішов вболівати на стадіон. Він занурився у фанатський рух клубу "Динамо" - надихав інших, приводив нових людей. Іван стояв на початку руху "Kids of Capitals", учасники якого також були футбольними фанатами, серед них було багато спортсменів та патріотично налаштованої молоді. За спогадами близьких, хлопець примудрявся їздити на матчі улюбленої команди безкоштовно. Говорив, що "їздив у бонус". І друзі почали називати його "Бонусом".
"У житті кожного чоловіка є особи, які впливають на його формування як особистості. Для мене такою людиною став Ваня Бонус – він не просто друг, а справжній брат по духу, за якого я вдячний за багато в своєму житті. Саме він колись привів мене до "Capitals", де я не лише знайшов своє місце, а й відчув справжню школу характеру, дисципліни та братерства," – розповів друг Роджер.
У віці 15 років Іван розпочав тренування з кікбоксингу під керівництвом Олександра Попова. Цей спорт став важливим етапом у його особистісному розвитку.
"Мені, як молодому тренеру, виділили зал у не надто хорошому стані. Але я вирішив, що хочу проводити безоплатні заняття для молоді із багатодітних, малозабезпечених родин, аби вони ставали на правильних шлях у житті. Так до мене потрапив Ваня, але не сам, за собою він привів компанію друзів. Серед інших він вирізнявся лідерськими якостями, гуртував навколо себе хлопців. Якщо потрібно було щось поремонтувати у залі, завжди долучався і заохочував інших", - розповідає пан Олександр.
Під час навчання в університеті Іван почав брати участь у змаганнях, представляючи команду Київського політехнічного інституту. Він здобув титул чемпіона свого навчального закладу, а згодом також завоював звання чемпіона Києва з кікбоксингу серед студентів.
У 2017 році він заснував тренерський клуб Bonus Team. Спершу Іван тренував тільки друзів, для яких став справжнім братом по духу. Хлопець доєднався і до громадського об'єднання "Центурія" - теж як тренер з кікбоксингу. Попри молодість, він уособлював ідеал справжнього чоловіка: мужній, сильний, ідейний, рішучий, завзятий.
Протягом 2016-2019 років Іван Фесенюк здобув призові місця на багатьох змаганнях з кікбоксингу, виступаючи на міжнародному рівні, і отримав звання майстра спорту міжнародного класу. У 2021 році він став переможцем World Cup WCFF, присвятивши свою перемогу Україні. Серед його численних спортивних досягнень варто відзначити: тріумф на WKA Kickboxing World Championship 2019 у польському місті Свідниця; перше місце на Відкритому чемпіонаті Київської області з кікбоксингу WAKO; а також другі та треті місця на чемпіонаті України та на всеукраїнських змаганнях з кікбоксингу серед дорослих і інших вікових категорій.
Іван активно долучався до подій на Майдані. За словами його близьких, він завжди привітав їх фразою "Слава Україні". Спочатку це видавалося їм трохи незвичним, але Іван залишався непохитним у своїх переконаннях. З 2014 року він став бійцем "Азову".
"Коли було засновано "Азов", він негайно став його частиною. Крім того, він активно долучався до патріотичної організації "Центурія" та очолював "Чорну сотню". До початку повномасштабного вторгнення він працював у "Азові" в ролі тренера", - згадує його сестра Тетяна.
З перших годин повномасштабного вторгнення Бонус разом із побратимами та вихованцями був на базі "Азову" в Києві. Перший свій бій прийняв на Київщині. Щодня у сімейному чаті писав короткі мотиваційні пости, щоби підтримувати дух та моральний стан рідних.
Невдовзі Іван став частиною 3-ї окремої штурмової бригади, де служив у мінометному підрозділі на Запорізькому фронті. У вересні 2022 року його призначили командиром взводу. Після цього він брав участь у боях у Бахмуті, Авдіївці та в інших населених пунктах Донеччини. Під час евакуації з Авдіївки його підрозділ, під командуванням Бонуса, забезпечив прикриття для відступу, що дозволило без втрат вивести особовий склад. Хоча Іван отримав контузію, він швидко відновився і продовжив виконувати бойові завдання.
У 2023 році Бонус був нагороджений бойовими відзнаками "За незламність духу" і "Золотий хрест".
Війна принесла Івану не лише втрати, але й нові почуття. Він мріяв про свою власну родину і уявляв, як у них буде троє дітей. Чоловік постійно підтримував зв'язок з близькими. "Ми зустрічалися рідко, він навідувався лише на кілька хвилин. Я завжди намагалася приготувати для нього щось смачне та обійняти його. Це було важливо — просто побачити одне одного, впевнитись, що з ним усе гаразд, що він цілий і неушкоджений", - згадує Тетяна.
9 березня 2024 року Іван повідомив своїй сестрі, що не зможе залишатися на зв'язку протягом кількох днів. На жаль, 13 березня 2024 року, неподалік села Орлівка в Донецькій області, на Покровському напрямку, він загинув від смертельних поранень, намагаючись врятувати свого пораненого товариша. Івану було всього 30 років.
"Іван загинув, коли на своїх плечах ніс двох - пораненого товариша та загиблого. І в той момент почався обстріл. Всі, хто залишився живим, загинули разом. Їх вдалося повернути майже через рік під час обміну," - ділиться Тетяна.
Побратими згадують Бонуса як справедливого й грамотного командира, людину честі й принципів. Завжди з прямою поставою, відкритим поглядом, з тією впевненістю переможця, що не опускає рук ні на ринзі, ні на полі бою. Для багатьох він був символом сили, відданості, гідності.
Поховали Івана Фесенюка на Алеї Слави Берковецького кладовища в Києві. У нього залишились троє братів, дві сестри, кохана, рідні, друзі.
"Масштаби його впливу стали зрозумілі лише після втрати Вані, коли ми усвідомили, скільком людям він був прикладом і наставником. На заходах, присвячених його пам'яті, завжди можна зустріти людей, які мали з ним спілкування. А молодь зі спортивного клубу та різних рухів ставилася до нього, як до батька," - ділиться спогадами про брата Тетяна.
Вічна вдячність та світла пам'ять Герою!
За матеріалами Янголи спорту, Трибуна Героїв, Завдяки, Вечірній Київ
