"Взяли під руки і вивели з роздягальні. Двоє міліціонерів!": у 25 він працював учителем у школі, а згодом став справжньою легендою Житомира.

Любомир Кузьмяк провів бесіду з Юрієм Романовим, який був захисником славнозвісного шепетівського Темпу з 90-х років, а також гравцем житомирського Хіміка, що передував Поліссю.

Іноді доля підносить нам неймовірні сюрпризи, в які важко повірити. Юрій Романов, у віці 25 років, став вчителем фізкультури в одній із шкіл Хмельниччини, навіть не мріючи про великий футбол. Але зовсім скоро він зустрів Джумбера Нішніанідзе, ще одного мрійника, який реалізовував амбітний проект у Шепетівці. Разом із командою "Темп" вони пройшли шлях від змагань серед колективів фізкультури до Вищої ліги.

Попри те, що яскравий футбольний талант Джумбера поступово згас разом із його проектом, Романов після виступу в Темпі продемонстрував хорошу гру у Запоріжжі, а згодом залишив вагомий слід у Житомирі. У інтерв'ю для Футбол 24 Юрій Романов розповів про димові шашки в роздягальні в Мукачевому, образу Джумбера і своє відновлення після промови Секеча.

"Брав участь у охороні таємного місця, з якого Гагарін здійснив свій космічний політ."

- Працюю дитячим тренером з 2001 року, - каже Юрій Володимирович. - Фактично одразу після завершення кар'єри обрав цей фах. 1998-го я зазнав травми хрестоподібних зв'язок, зробив операцію. Намагався ще повернутися у футбол, але наступного року вирішив закінчити.

Чи мали ви бажання стати тренером для дітей?

- Так, я мав таку мету. Трохи селекціонером попрацював у Поліссі, але потім став тренером.

Ваша репутація, безумовно, пов'язана з підтримкою Данила Сікана, якому ви відкрили шлях у професійний футбол. Чи є ще якісь ваші вихованці, які могли б повторити його успіх?

Ніхто більше не проявляв себе на такому рівні, хоча було чимало цікавих гравців. Данило вирушив з Житомира до Карпат, і його кар'єра почала розвиватися у правильному напрямку. Я дуже радий, що Сікан обрав саме цей шлях, адже карпатський стиль йому дуже підходив. Ще в мене був один хлопець з великими перспективами - Андрій Островський. На жаль, його кар'єра закінчилася раніше, і він почав працювати тренером у ДЮСШ Полісся. З початку повномасштабної війни Андрій вирішив захищати свою країну. Також хочу згадати Дениса Бланка, який зараз грає у футзалі за кордоном. Він також мав великий потенціал.

Сікан і Романов

Коли ви думаєте про свій початок у футболі, усвідомлюєте, що вам не вистачало необхідної підготовки?

- Я й не мріяв стати футболістом. Народився у Новограді-Волинському, невеличкому містечку, яке нині Звягелем називається. У 10-му класі я почав їздити в Житомир, брав участь у футбольних турнірах, але все змінила армія. Мене обіцяли відправити у спортроту в Бердичеві, проте я опинився на Байконурі, де ракети запускають.

- Футбольного м'яча взагалі не бачили?

Охороняв таємний об'єкт неподалік місця, звідки Гагарін вирушив у космос. Два роки без жодних згадок про футбол. Повернувшись з армії, планував вступати до політехнічного інституту в Києві. Мій перший тренер почав відмовляти: "Який політех? Чому б не піти до педінституту в Кам'янець-Подільський? Ти зможеш грати у команді фізкультури". І він мене переконав. У серйознішу команду потрапити було практично неможливо. В найближчій команді — хмельницькому Поділлю — грали такі легенди, як Степан Юрчишин та Анатолій Саулевич. Куди мені до них?

Ви ж навіть не намагалися спробувати свої сили в цій сфері?

Микола Шершун, батько Богдана, організував для мене перегляд у команді Мирона Маркевича. Проте, я не зміг пробитися до "Поділля" і, до того ж, захворів, тому повернувся до навчання, будучи студентом четвертого курсу. Пізніше мені влаштували ще один перегляд — цього разу в Теофіполі. Туди мого друга Євгена Рибака запросив Леонід Ковалець, старший брат Сергія.

Чи лише у футбол ви займалися у Теофіполі?

Я та мій товариш Женя виступали на КФК, і одночасно нам випала нагода підробляти вчителями фізкультури у вільний час - так тривало півтора року. Це була звичайна школа в Теофіполі. На той момент мені було 25 років, і я вже не мріяв про професійний футбол.

"Бажаєш, замість готівки я запропоную тобі "Запорожець"?" - висловив свою ідею Джумбер.

А після цього слідувала Шепетівка?

- Мені про цей варіант розповів той таки друг Євген: "У моїй рідній Шепетівці з'явився цікавий чоловік на ім'я Джумбер, власник будівельного кооперативу. Поїхали, нехай подивляться на нас".

Чи їхали вони до Шепетівки без жодних очікувань?

- Там організували виставкову гру, де переглядали футболістів ледь не зі всієї Хмельницької області. Я відіграв непогано, тож мені запропонували залишитися. Я познайомився з Джумбером Нішніанідзе і зрозумів, що це людина, яка любить футбол. А його брат Шота дуже прихильно ставився до мене, тож у Темпі я почував себе максимально комфортно.

Джумбер Нішніанідзе (зліва)

Джумбер - це особистість, яка заслуговує на те, щоб про неї було написано цілу книгу. Які моменти з його життя ви б хотіли увічнити в цьому творі?

Він був дуже порядною людиною на посаді керівника, щедрим та надійним у своїх обіцянках. Пам’ятаю, як він привіз десять іномарок до Шепетівки, серед яких був і "Опель", подарований мені. Також він надав мені однокімнатну квартиру. Одного разу, Джумбер пообіцяв виплатити мені певну суму, приблизно 25 тисяч купонів. "Якщо хочеш, можу замість грошей запропонувати тобі "Запорожець", адже його вартість вища", - сказав Нішніанідзе. Я отримав цю машину, але не планував їздити на ній. Мій друг Євген вирішив купити "Запорожця". На виручені гроші я придбав холодильник. Залишив його на стадіоні на кілька днів, а коли повернувся забрати, виявив, що його вже вкрали. (Сміється)

Реваз Дзодзуашвілі: У Шепетівці Маркевич мене "підвів". Через це "блатні" майже не відрізали йому вуха.

Яким чином ви завершили стосунки з Джумбером?

Ситуація була не з найкращих. Коли Леонід Ткаченко став новим тренером, я втратив своє місце в основному складі. До цього моменту я вважався одним з найкращих гравців ліги за версією газети "Український Футбол". Проте новий наставник привіз із собою групу своїх улюбленців, що не завадило йому позбавити мене, капітана команди, місця в стартовому складі. Під час зборів я змушений був сидіти на лавці запасних, спостерігаючи за матчами. Наприкінці зборів Джумбер звернувся до Ткаченка з питанням, чому я не виходжу на поле. Тренер вирішив дати мені шанс у першій грі сезону 1993/94 проти Таврії. З того часу я почав стабільно грати у складі Ткаченка, але відчуття, що все може змінитися після першої помилки, постійно переслідувало мене.

- Де ви провалилися?

У Донецьку під час матчу з Шахтарем я грав на позиції останнього захисника. В результаті невдалого пасу, який я віддав, ми пропустили гол. Хоча після цієї помилки було ще кілька передач, саме мене можна було звинуватити у програші. Незабаром я втратив своє місце в основному складі команди. Я зрозумів, що прийшов час змін. Тим більше, що Арсен Аваков поїхав до запорізького Торпедо і сказав: "Надєїн чекає на тебе, приїжджай". Я підійшов до Джумбера, отримав свою останню зарплату і висловив йому своє бажання залишити команду.

- Президенту стало обідно?

Я роз'яснив свої причини для виходу з команди, але, здається, Джумбер не зовсім зрозумів мене.

- Ви не зустрічалися з ним з часу його смерті?

- У Житомирі якось перетнулися. Потиснули руки одне одному та й усе.

"Якщо вирушиш туди - загинеш. Якщо залишишся тут - не зможеш дихати."

Спільно з Темпом ви здійснили вражаючу подорож від обласної команди до Вищої ліги, де завершили сезон на 9-му місці. Який гравець шепетівської команди справив на вас найбільше враження?

У команді Темп у різні часи грали чимало талановитих гравців: білоруси Георгій Кондратьєв і Сергій Гомонов, грузинські брати Капанадзе, а також Сергій Скаченко і Арсен Аваков.

"Україна і Росія - на ножах": конкуренція з Леоненком, зламана рука, Хіросіма і Сабо, крутіший від Блохіна

Яка, на вашу думку, особливість Капанадзе робить його неповторним?

- Фантастична робота з м'ячем, удари з обох ніг, класна психологія: спокійні, врівноважені. Пригадую, як їх тільки-но привезли, відпрацьовуємо удари на тренуваннях. Джумбер стежить за процесом з трибун і тільки вигукує: "Давайте на найкрасивіший гол! 100 доларів переможцю". Автанділ і Таріел таке витворяли! Ловили м'ячі у повітрі та били і правою, і лівою. Я не міг повірити - що за футбольори приїхали?

Хто з тренерів найбільше вплинув на розвиток Темпу?

- Іштван Секеч. Неймовірний мотиватор, великий авторитет. Одного разу я відчув біль у пахових кільцях. Джумбер повіз мене у Москву, в ЦІТО. Там запропонували зробити операцію. Проте існував ризик супутніх проблем для здоров'я. Я відмовився, вирішив терпіти біль, хоча це доволі складно - ні кашляти, ні чхати спокійно не можеш. У такому стані готуюся до першого матчу з Приладистом, нашим конкурентом за вихід у Другу лігу. "Називаю тебе у складі, а ти після розминки скажеш мені, як почуваєшся. Якщо буде погано, внесемо корективи", - запропонував Секеч.

- І як?

Іштван Йожефович виголосив промову на установці, яка допомогла мені забути про біль. Він говорив про те, що "танки повинні літати", і про те, що "це наш останній бій". Він вмів підбирати слова так, що вони справді надихали. Коли я вийшов на поле, руки тремтіли від хвилювання, але біль просто зник, немов його й не було. Відтоді мені більше не завдавали клопоту пахові кільця, і я досі не можу зрозуміти, як таке сталося. Хочу також згадати ще одного тренера Темпу – Сергія Доценка, колишнього гравця Динамо 70-х років. Він, мабуть, став першим тренером у моїй кар'єрі, який детально роз'яснював тактику. Зараз усі малюють схеми на дошках, але в 1993 році про це лише можна було мріяти. Доценко забороняв бити по горобцях і навчив мене правильно розпочинати атаки.

Чи залишили у вас якісь незабутні враження виступи Темпа на аматорській арені?

Найбільш захоплюючим моментом стало те, коли ми з Приладистом зустрілися на футбольному полі. Ми вирушили до Мукачево для вирішального матчу. На стадіоні - аншлаг, але Роман Григорчук забиває єдиний переможний гол, і Темп перемагає 1:0. Я в захваті, дякую суддям за гру, вітаю капітана Приладиста Віктора Мокрицького, який також є моїм земляком зі Звягеля. Раптом помічаю, як мої товариші по команді пробігають через коридор, оточені фанатами мукачівської команди, які починають нападати на них. А я ж виявляюся останнім на цьому шляху. "Все, тепер мені не уникнути неприємностей", - подумав я.

- Як рятувалися?

Неймовірним чином мені вдалося проникнути в роздягальню. Ніхто не святкував, але ми відчували радість, що всі залишилися живими. "Відійдіть від вікна!" - раптом вигукнув Секеч. Ця команда була вкрай доречною, адже невдовзі в наше приміщення влетів камінь, за яким послідувала димова шашка. Хтось із хлопців встиг її викинути, але за мить прилетіла ще одна. Кімната була тісною, а нас було багато. За дверима лунав гучний натовп. Якщо підеш туди - загинеш. Якщо залишишся тут - задихнешся. Кілька людей сховалися в душовій. Хтось намагався вирватися в коридор. Я нічого не могла розглянути, сльози застилали очі. Лише чула, як хтось намагається підтримати мене і витягнути з роздягальні.

- Хто це?

Двоє правоохоронців! Вони почали тягнути мене до світла. Врешті-решт, після запеклої боротьби, нам удалося вирватися, але місцеві попередили, що чекають на нас на дорозі. Сказали, що ми не вийдемо з Закарпаття і нас перехоплять на перевалі. Нам довелося зупинитися і сховатися. На трасі натрапили на якийсь заклад, і Джумбер приніс туди два ящики вина, щоб ми могли перечекати цю бурю.

"У мене було два поєдинки, в яких усе йшло не так, як треба - зазнали поразки з рахунком 0:6."

- Ви згадували про Авакова, який на ваших очах у Торпедо став найкращим бомбардиром чемпіонату. Як щодо суперників - хто був найкращим нападником Вищої ліги 90-х?

Віктор Леоненко. Мені приємно, що в одному з випусків програми "Український Футбол" він відзначив мене серед найкращих захисників національного чемпіонату. Я був приємно здивований, коли Леоненко згадав моє ім'я в інтерв'ю. Ще один видатний нападник – Сергій Ребров. Хоча він нижчий за мене, його стрибки були вражаючими! Він міг зловити м'яч із вертикальної подачі на максимально можливій висоті. Я жодного разу не зміг виграти у нього боротьбу за м'яч у повітрі. Третім форвардом був Олег Таран, який завершував кар'єру в Запоріжжі. Хоча він був вже у віці, його майстерність вражала.

"Ребров парив у повітрі, немов Джордан": вражаючий виступ Лівого Берега в УПЛ, забивши Шахтарю під керівництвом Невіо Скали, грав до 39 років.

- Наприкінці кар'єри ви переїхали у житомирський Хімік, який потім називався Поліссям, та встигли стати клубною легендою.

У мене з'явився син, а мої батьки проживали на Житомирщині. Я зрозумів, що пора повертатися додому. З 1995 року я провів близько 150 матчів у складі Полісся.

А ще в Житомирі ви відзначилися своїм першим і єдиним голом на професійному рівні. Чи пригадуєте цей момент?

Звісно! Ось унікальна версія вашого тексту: - О, звичайно. У Луцькій Волині під керівництвом Віталія Кварцяного. Руслан Соболевський подавав з флангу, я злетів в повітря і влучив у ціль - забив головою, падаючи. Завжди грав у командах, де були талановиті нападники, тому моя основна роль не полягала в забиванні голів. У Житомирі я мав можливість грати з багатьма видатними футболістами. Наприклад, Ігор Якубовський - справжній майстер! Я знав його ще з часів Шепетівки. Або ж Валерій Софілканич - також дуже здібний гравець. Таких справжніх майстрів було чимало.

У вашій кар'єрі були матчі, коли атака значно переважала захист під вашим керівництвом. У першому турі чемпіонату "Темп" несподівано здобув перемогу над "Таврією" з рахунком 1:0, але в другій частині сезону майбутній чемпіон розгромив вашу команду з рахунком 6:0.

- Трапляються такі матчі, коли все залітає. У мене було таких два матчі в житті. Наче непогано граєш, але сюди все залітає, а туди - нічого. Таврія забила усе, що могла.

Який матч буде наступним?

Житомирський Хімік зазнав поразки у Охтирці з рахунком 0:6. Проте саме завдяки таким результатам футбол залишається непередбачуваним та захоплюючим.

Якщо подумати про те, що ви розпочали свою професійну діяльність у 27 років, чи відчуваєте ви задоволення від своєї кар'єри?

Я встиг провести 300 матчів на полі. Мене майже не замінювали — зазвичай я грав по 90 хвилин. Одного разу натрапив на дані про свої зіграні хвилини. Виявилося, що більшість ігор я відіграв від першого до останнього свистка. Хоча розпочав свою кар'єру пізно, але зміг тривало залишатися в грі.

- І ви жодного разу не отримали червоної картки?

Так, лише кілька жовтих карток. Для останнього захисника це не зовсім звично. Я ж ніколи не відрізнявся грубістю в грі. У нашій команді "Темп" цю функцію виконував Сергій Сечин. Він міг жорстко збити суперника і з криком звертатися до судді: "Цього не було!" (усміхається). Справжній воїн!