Ребров входить до п’ятірки найкращих тренерів національної збірної України. Якою ж стала команда під його управлінням у цьому році?
Цей рік збірна України провела під проводом Сергія Реброва, який став вже 18-м тренером у історії команди. Враження вболівальників від виступів футболістів виявилися дуже неоднозначними. Хоча результати викликають певні питання, все ж були й позитивні моменти. Як можна підсумувати цей етап нашої футбольної історії? Детальніше аналізує OBOZ.UA.
Ребров - ветеран тренерської діяльності в Україні.
Матчем Ліги націй проти Албанії Сергій Ребров досяг позначки у 22 поєдинки біля керма збірної, чим увірвався в топ-5 тренерів за кількістю матчів, посунувши Михайличенка. За 2024-й він залишив позаду Буряка, Лобановського, Петракова та Базилевича. Попереду - 4 іменитих коучі, у яких 30+ ігор.
Протягом цього року команда провела 11 офіційних зустрічей у трьох турнірах: відбірковому етапі на Євро, фінальному турнірі Євро та новій Лізі націй. Виявилася цікава тенденція – рахунок у матчах завжди був вельми напруженим. Наприклад, ми здобули перемогу чотири рази з однаковим рахунком 2:1! У всіх цих міжнародних баталіях Україна лише раз зазнала серйозної поразки з великою різницею м'ячів – це сталося у матчі з Румунією. Лише в двох поєдинках нам вдалося зіграти на нуль: проти Бельгії на Євро (0:0) та з Грузією цієї осені (1:0). Під керівництвом Реброва команда перебуває в складній ситуації і намагається подолати її своїми силами. Тренер в кінці грудня дав інтерв'ю "Трибуні", в якому зазначив, що продовжить працювати за звичними схемами. Що ж зробив Ребров?
Україна опустилася в рейтингу ФІФА.
Це основний результат року під керівництвом Реброва, який наглядно продемонстрував справжній стан українського національного футболу. На початку 2024 року наша команда займала 22-гу позицію в рейтингу ФІФА, і не було жодних ознак можливого падіння. Але, на жаль, ситуація змінилася. Південна Корея та Еквадор випередили нас, і тепер Україна опинилася на 25-му місці.
У зоні УЄФА ситуація теж невесела. Події розвивалися за схожим сценарієм: жовто-сині займали 22-у позицію серед збірних континенту, але протягом одного року та двох великих турнірів знизилися на три сходинки. Цей процес підкріплений, мабуть, найгіршими виступами клубів на європейській арені, де асоціація також зазнала падіння. Загальна тенденція повторює враження: коли здається, що дно вже близько, нам вказують на ще нижчі горизонти.
Гра команди викликала плутанину навіть у тренера.
Коли виникає бажання зрозуміти, чому ми опинилися на нижчих позиціях у рейтингах і стали асоціюватися з невдачами, варто проаналізувати основні підсумки року. Ми виокремили три головні моменти:
Висновок 1. Гравці вичерпали себе після успіхів. До літа український футбол виглядав досить яскраво. У Прем'єр-лізі "Динамо" та "Шахтар" вели захоплюючу боротьбу до самого завершення сезону. На європейській арені Довбик здобув трофей Пічічі, Циганков із "Жироною" пробився до Ліги чемпіонів, Зінченко майже виграв АПЛ, а воротарі стали справжніми стовпами своїх команд. Здається, що така кількість успіхів і визнання як найкращого покоління від шанувальників і медіа призвела до зниження бойового духу. Тепер ми всі усвідомлюємо, що не слід поспішати з визнанням, поки результати не перетворяться на реальні досягнення. Перша ж проблема не виникла через травми або низьку якість гри окремих гравців; вона закралася на ментальному рівні.
Висновок 2. Україна не вміє тиснути. Чи згадаєте ви за 11 матчів два рівноцінні тайми? Ні, бо такого не було. Жовто-сині обирали якийсь один, де або віддавалися на повну та відбували номер після перерви, або отримували по голові за перші 45 хвилин і починали реабілітацію за них у другому таймі. Чому так? Футболісти приїжджали відпочити під камерами. В них вірять, на них все одно дивляться, а критика - ну є і є, нащо грати на повну? Це болючий момент, який став характеристикою України. Важливою перевіркою, чи прибрали ми його, стане березнева двоматчева кампанія проти Бельгії в Лізі націй. Якщо і там не дотиснемо до кінця - то чи не привід це замислитися про зміну тренера?
Висновок 3. Цього року відсутні яскраві моменти. Внаслідок усього вищезгаданого, спостерігати за грою збірної з футболу стало важко. Замість того, щоб бачити підбірку найсильніших представників українського спорту, восени на передній план вийшов лише Мудрик. Він став єдиним гравцем атаки, який вносив креативність та ініціативу, в той час як інші лише прагнули бігти. Як тільки суперники починали накривати Михайла, збірна опинялася в скрутному становищі. Тепер існує ризик, що він надовго залишиться поза грою через проблеми з допінгом – Україна може залишитися без свого лідера. Важливу роль також відіграв воротар Трубіна, який керував захистом і рятував команду в багатьох критичних моментах. Проте, як відомо, голкіпери не можуть забивати голи, і це варто пам'ятати. Що стосується Реброва, то він не висловлювався з цього приводу. Його прес-конференції після матчів були складні для сприйняття, а згодом він, у вигляді кульмінації, закликав не критикувати гравців та тренерський склад. Хоча він зазначив, що команда молода і їй бракує взаєморозуміння. Іноді футболісти опиняються в одній зоні, оскільки так їм легше грати у своїй клубній команді, або ж намагаються бігти туди, куди пас ніколи не планувався. Це зауваження підкреслює проблему, що викладена в третьому висновку, і її необхідно вирішити до матчу з Бельгією.
Проте, незважаючи на все, в команді є багато видатних особистостей, які надихають.
Навіть у рік, який важко назвати футбольним, ми зуміли зібрати чимало позитивних моментів. Цілком заслужено, Калюжний отримав титул "Дебютанта року". Бражка відзначили як гравця, що найбільше розвинувся в головній команді країни. А в цілому, у 2024-му році під керівництвом Реброва в національній збірній дебютували одразу вісім нових гравців: Олексій Гуцуляк, Максим Таловєров, Олексій Сич, Іван Калюжний, Володимир Бражко, Олександр Назаренко, Владислав Кабаєв та Дмитро Криськів.
Розглянули ще одну номінацію. Нападник "Олімпіакоса" Роман Яремчук отримав титул "Джокера року". У тому ж опитуванні, організованому УАФ, він здобув перемогу з вражаючим відривом у 85%, випередивши Максима Таловєрова та Олександра Зубкова. Особлива подяка Реброву за підтримку Калюжного. Довіра до Супер-Івана виправдала себе завдяки стабільному захисту в матчах проти Грузії та Албанії. Тепер він став потужним оплотом в опорній зоні; хоча й не надто технічний, але має відмінне поле зору та розуміння своєї ролі в організації оборони. Хоча іноді допускає імпульсивні помилки через нервозність. Схоже, ми отримали гідну заміну Степаненку.
Футбольний рік в Україні підійшов до завершення. Національна команда отримала інформацію про суперників у кваліфікації Ліги націй та відборі на чемпіонат світу-2026. Сказати, що "рік був складним", буде банально. Цього року нам не вдалося відчути багато позитивних емоцій від українського футболу на всіх його рівнях. З огляду на нові виклики, майбутні виступи також викликають занепокоєння. Як вболівальники, ми щиро сподіваємося, що збірна України поверне свій характерний стиль гри, а тренер Ребров зможе налаштувати команду на боротьбу та максимальну самовіддачу. І, врешті-решт, на стабільні перемоги.
