Вшануймо пам'ять. 12-разовий чемпіон світу пішов з життя, втративши ногу на полі бою.
Два роки минуло з того часу, як світ залишив Сергій Лисюк.
Щодня о 9:00 українці вшановують пам'ять тих, чиї життя забрала війна між Росією та Україною. Сьогодні Sport.ua згадує Сергія Лисюка, 12-разового чемпіона світу з кікбоксингу, який з першого дня повномасштабного вторгнення став на захист своєї країни. Він пішов з життя два роки тому, 22 листопада 2023 року, у лікарні, після отриманих травм під час виконання бойового завдання. Воїну було лише 38 років.
Сергій Лисюк народився в 1985 році в селищі Короп Новгород-Сіверського району на Чернігівщині. У 2011-му Сергій закінчив аспірантуру Національного університету "Чернігівський колегіум" імені Тараса Шевченка, писав і публікував у наукових виданнях статті про особливості підготовки кікбоксерів, розвиток єдиноборств тощо.
Лисюк мав справжню пристрасть до спорту, який став сенсом його життя. Протягом майже двох десятиліть він представляв Україну на міжнародній арені, здобувши титул 12-разового чемпіона світу та дворазового чемпіона Європи. Крім того, Сергій активно займався вихованням молодих кікбоксерів. У 2023 році, незадовго до своєї трагічної загибелі, двоє його учнів стали чемпіонами світу з кікбоксингу за версією WTKA.
Сергій був надзвичайно цілеспрямованим спортсменом. Протягом своєї кар'єри він зазнав безлічі травм, але продовжував невтомно рухатися до своєї мети. "На одному зап'ясті, напевно, було вісім переломів, - ділилася в інтерв'ю з Чернігівською медіа-групою його дружина Ольга. - Інколи Сергій вигравав чемпіонат світу, навіть маючи зламану руку. В одній ситуації він отримав травму, проходив у гіпсі два тижні, а потім вирушив на чемпіонат Європи: перед виходом на ринг зняв гіпс і... став чемпіоном. Ми сміялися, коли іноземці запитували: "Чому він бив тільки лівою рукою?" На останньому бою Сергій зізнається: "Я щось втратив контроль і вирішив вдарити правою!". "А чому ж він до цього не використовував праву?", - питали європейці, і були вражені, дізнавшись, що права рука була зламаною. Він взагалі не звертав на це уваги. Як казали сусіди: "Його без гіпсу можна побачити лише кілька днів на рік". Думаю, що його травматизм був наслідком того, що він не встигав повністю вилікувати свої травми."
Паралельно у 2009-2019 роках Сергій працював старшим викладачем кафедри фізичної підготовки Академії державної пенітенціарної служби, у 2020-2022-му - контролером другої категорії ТУ служби судової охорони, а також очолював відокремлені підрозділи Чернігівської обласної федерації кікбоксингу ISKA та WTKA. Останні роки перед повномасштабним вторгненням Лисюк служив у судовій охороні, зокрема, охороняв Чернігівський окружний адміністративний суд.
Дружина Сергія, Олена Бібік, також здобула успіхи у спорті. Вона родом з Прилук у Сумській області і є чемпіонкою Європи з біатлону серед спортсменів з обмеженими можливостями зору. Їхня зустріч відбулася в студентському гуртожитку, і Олена згадує, що це була любов з першого погляду. Через десять років після того, як вони познайомилися, у пари з'явився син Максим, який активно займається футболом у СДЮШОР "Десна".
З початку повномасштабного вторгнення Сергій став на захист Батьківщини, на фронті мав позивний Аспірант. Спочатку він воював у складі чернігівської територіальної оборони та відбивав наступ ворожих сил на рідне місто. Влітку 2022-го, вже після того як окупанти залишили Чернігівщину, у Сергія закінчився контракт у судовій охороні.
Й хоча служба у Чернігові могла комусь здатися відносно спокійним місцем для роботи у воєнний час, Сергій свідомо вирішив не продовжувати контракт і перейшов на службу в Збройні сили України. Не останню роль у цьому виборі зіграло те, що вихованець Сергія Лисюка, кікбоксер Анатолій Леоненко на псевдо "Буйвол" під час боїв за Маріуполь втратив ногу. Ще один вихованець Сергія Євген Звонок, якого Сергій Лисюк мав би везти на чемпіонат світу у березні того самого 2022-го, з початком вторгнення вступив до лав ТРО й загинув під час бомбардування 18-ої школи на Подусівці.
У цьому випадку чернігівське ТЦК не прагнуло мобілізувати Лисюка, стверджуючи, що він є аспірантом та спортсменом. Щоб потрапити на службу, Сергію, разом із його другом Анатолієм Шовкуном, довелося вирушити в інше місто, звідки спортсменів відправили до Сил спеціальних операцій.
Лисюк проходив службу в Окремому центрі спеціальних операцій "Захід" на честь князя Ізяслава Мстиславича, де займав позицію старшого оператора-вогнеметника. Він брав участь у навчальних заходах у Великій Британії та Литві, а також здобув спеціальність розвідника в Бердичеві, що на Житомирщині.
Пізніше Лисюк захищав східний фронт. У Бахмуті, що розташований на Донеччині, він певний час виконував обов'язки медика у своєму бойовому підрозділі.
6 листопада 2023 року в районі села Степове Покровського району на Донеччині під час штурму ворожих позицій автомобіль, в якому перебував Сергій, наїхав на протитанкову міну. Навіть отримавши надважкі травми, боєць був у свідомості і допомагав товаришам, які надавали йому та побратимам першу допомогу. Серед поранених був і Анатолій Шовкун, який у підсумку втратив ногу, але залишився живим.
У реанімації лікарні міста Дніпро хірурги виконали ампутацію ноги Сергія Лисюка. Лікарі протягом більше двох тижнів вели боротьбу за його життя. На жаль, воїн пішов з життя 22 листопада в київському медичному закладі.
Під час служби в армії Сергій мріяв про спортивне майбутнє — після перемоги України він планував востаннє відвідати чемпіонат світу та завершити свою спортивну кар'єру. Але, на жаль, ці надії були зірвані агресорами...
Поховали воїна на цвинтарі "Яцево" в Чернігові.
Сергій Лисюк був посмертно удостоєний ордена "За мужність" III ступеня.
Для вшанування пам'яті Сергія його дружина створила петицію на офіційному сайті Президента України з проханням про посмертне присвоєння титулованому кікбоксеру звання Героя України. Петиція зібрала необхідні 25 тисяч підписів.
