Схилимо голови в пошані. Він прагнув жити сповна: пам'яті юнака, який загинув під Ізюмом.
Щоденно о 9:00 українці вшановують пам'ять тих, чиї життя були обірвані внаслідок російсько-української війни. Сьогодні сайт Sport.ua згадує Юрія Копчака, палкого фаната аматорського футбольного клубу "Самбір" з Львівщини. Юрій був надзвичайно активною особистістю, яка загинула у віці 27 років, три роки тому, 18 червня 2022 року, під час боїв поблизу Ізюма на Харківщині.
Юрій Копчак з'явився на світ 21 квітня 1995 року в містечку Самбір, що на Львівщині. Він отримував освіту в Самбірській гімназії та в школі №9, а після закінчення цих навчальних закладів вирішив продовжити своє навчання у Львівському медичному коледжі "Монада", де спеціалізувався на професії зубного техніка. Після завершення навчання Юрій почав працювати в стоматологічній сфері разом із батьком.
З дитинства хлопець цікавився футболом, брав участь у змаганнях вуличних команд, відвідував музичну школу, любив співати, пізніше організовував дискотеки. Особливий інтерес Юрій проявив до комп'ютера: з віком від дитячих забавок він перейшов до програм та створення сайтів, виконував роботу для окремих патріотичних партій. Хлопець брав активну участь у громадському житті міста, відвідував мітинги та масові заходи.
Юрій приєднався до фанатської трибуни основної команди свого рідного міста в 2010 році, майже відразу після створення вболівальницького руху в Самборі. Його товариші по клубу згадують, що, на відміну від багатьох своїх однолітків, він зробив цей вибір не лише для того, щоб виплеснути свою агресію на футболі, а підійшов до цього питання з розумінням і серйозністю. Ще будучи школярем, Юрій запитав одного з лідерів руху, чи їхні інтереси обмежуються лише футболом, чи вони також займаються вуличною політикою. "Він прагнув знайти спільноту однодумців, щоб змінити світ на краще. Так, як він це уявляв, так, як ми всі тоді це уявляли," - розповідає один з його товаришів по клубу.
Коли Копчак, відомий під прізвиськом Кекс, опинився на секторі, в його голові одразу застрекотіло безліч ідей: тренування, лекції, марші, акції, а також створення символіки та атрибутики клубу. Юрій прагнув діяти швидко, адже він дійсно мріяв жити на повну силу. Часто саме його ініціативи ставали рушійною силою для всього руху. Лише озвучивши ідею, він вже починав реалізовувати її, примушуючи інших хлопців підключатися до процесу. Так, наприклад, відбулася смолоскипна хода в Самборі у 2011 році, або ж створення сайту для патріотичної громади міста. Як тільки на зборах виникала нова ідея, наступного дня Юрій вже ділився доступом до адмінпанелі. Те ж саме стосувалося й прибирання небезпечних ділянок для купання на Дністрі: щойно розпочиналося обговорення, він вже активно шукав спецтехніку для роботи.
Копчак проявляв таку ж завзятість і в підтримці свого улюбленого клубу. "Якщо не зірвав голос, значить, не був на матчі," - часто повторював Юрій. Він ніколи не пропускав жодної активності фанатського руху. Коли постало питання між навчанням і футболом, завжди обирав останнє. Навесні 2013 року представників фанатів запросили до міської ради Самбора для обговорення нового сезону та налагодження комунікації між клубом, владою і фанатами. Юрій був одним із тих, хто відстоював інтереси фанатського руху на цій зустрічі. Його одноклубники тоді переживали, щоб його надмірна ініціативність не призвела до нових ризиків.
Іншою складовою підтримки команди стали зустрічі з фанатами інших клубів поза межами стадіону. Друзі згадують, що навіть у ті миті, коли Юрій не мав запланованих обов'язків, він завжди був готовий вирушити на допомогу своїм, а за необхідності навіть підмінити когось із товаришів. Здавалось, у нього завжди була заготовлена відповідь: "Добре, я візьму медикаменти, воду, і, взагалі, якщо хтось не зможе поїхати", — говорив він, заспокоюючи швидше оточуючих, ніж себе.
Під час Революції Гідності Копчак перебував на столичному Майдані з членами Самбірського осередку партії "Свобода". "Юра був здивований, що барикади на Грушевського знаходяться між беркутнею і ВВшниками, які були в Українському домі і на це ніхто не звертає уваги, - згадує батько Юрія, Михайло Копчак. - З хлопцями організували штурм Українського дому. Юра замотав двері підвалу арматурою, пізніше цю арматуру мусили зрізати, бо ніхто не зміг розкрутити. З посмішкою він сам собі дивувався, як йому це вдалося".
З моменту початку повномасштабного вторгнення Росії Юрій Копчак вирішив стати на захист своєї країни. Він добровільно уклав угоду з Силами спеціальних операцій, але, не дочекавшись офіційного виклику, у березні разом з побратимами вирушив до Києва, де вступив до лав "Братства". У травні Юрій став частиною Збройних Сил України, приєднавшись до батальйону "Скала" в/ч А0891. У його активі — участь у бойових діях на Харківському напрямку, де він займався аеророзвідкою, виявляючи позиції противника за допомогою дронів, коригуючи вогонь артилерії та розробляючи програми для безпілотників.
Юрій Копчак загинув 18 червня 2022 року при виконанні бойового завдання, під час обстрілу з ворожого танка неподалік міста Ізюм на Харківщині. Прощалися з воїном у рідному місті.
Після закінчення війни прихильники "Самбора" зберуться на рідному стадіоні, щоб вшанувати пам'ять свого друга: активного, відважного, відповідального, на якого завжди можна було покластися, і водночас загадкового. Можливо, десь у глибині душі Юрій відчував, що його час обмежений, тому й прагнув кожну мить прожити на повну.
