"Шовковський відчував внутрішнє напруження, і це відчуття передавалося його товаришам по команді."
Ставка на бразильців, яку робить "Шахтар", себе вичерпала
Збірна України під керівництвом тренера Сергія Реброва провалила Євро й непереконливо зіграла в Лізі націй. У чому проблема?
- Ребров занадто повірив у свій тренерський геній. Допомогли журналісти: ще не почав тренувати, а з нього зробили мегазірку: український тренер, який досяг успіхів за кордоном. Від перших кроків Сергія на посаді тренера віддавало цією безапеляційністю. Наведу простий приклад. Після провалу тренери вживають оргзаходів. Треба показати людям, які їх призначили, що вони зробили висновки. На Євро-2024 поїхали Степаненко й Сидорчук. Гравці, найкращі часи яких уже позаду. Я так розумію, їх узяли до збірної, щоб подякувати за попередні заслуги. На Євро ми провалилися. І що бачимо після цього? На матчі Ліги націй Ребров знову викликає Сидорчука та Степаненка. І тільки коли на горизонті почали вимальовуватися останнє місце в групі й відставка тренера, тільки тоді тренер звернув погляд на інших людей. Очевидно, що він загрався у свої безапеляційні рішення. Плюс президент Української асоціації футболу Андрій Шевченко зробив Реброва головним і відповідальним за результати всіх збірних - від наймолодших до національної. Такого прецеденту немає ніде у світі. Я не здивувався б, якби йшлося про Північну Корею чи Китай. Це монополія на ухвалення рішень, а такого бути не повинно.
Після цього почалися хаотичні дії із запрошення взагалі не відомих футболістів із "Руху" й "Ворскли", які до того навіть у резервних списках не були. Якщо невдачі триватимуть, а попереду в Лізі націй дві гри з Бельгією, де ми не є фаворитами, то Андрій Шевченко має відреагувати на такий стан речей. Не забуваймо, що попереду непроста група відбору на Кубок світу з Францією чи Хорватією, Ісландією та Азербайджаном. У такій ситуації Ребров має обмежений кредит довіри.
А проблеми накопичуються. Дискваліфіковано Мудрика. Зубков перейшов у таку команду ("Трабзонспор" із Туреччини, який посідає дев'яте місце. - Країна), звідки важко буде пробитися до основного складу збірної. Судаков загальмував у своєму розвитку. Бражка може надломити психологічно ситуація із забороною трансферу до англійського "Вулвергемптона". Є проблеми й у захисній лінії - особливо на флангах захисту, Довбик у новій команді не вражає грою та результативністю. Тішить лише загальноукраїнська риса, що, коли все погано, ми збираємося й видаємо потрібний результат. Цим ми, до речі, схожі на італійців. Але вони мають традиції, а ми - ні. Плюс тактичні новації, де італійці неперевершені. Нині половина команд у світі грає у три захисники та три форварди. У нас такої тактичної побудови не використовує жодна команда в чемпіонаті. Що зайвий раз підтверджує, що тактика - наше слабке місце.
Чому "Динамо" і "Шахтар" зазнали невдачі в єврокубках?
Нічого не сталося несподіваного. У ситуації, коли основною проблемою команд є не стільки сама гра, скільки адаптація до неї та логістичні питання, очікувати на вражаючі результати не варто. "Динамо" зробило помилку, вибравши Гамбург як домашню арену, замість сусідніх Польщі чи Словаччини, що розташовані ближче до України. Додайте до цього відсутність досвіду у нового тренера Олександра Шовковського, який, здається, не впорався з тиском. Це відобразилося на грі команди, зокрема у провальному матчі проти "Ференцвароша", де результат був 0:4. Якби в тій грі вдалося здобути перемогу, єврокубкова кампанія виглядала б зовсім інакше. У цьому поєдинку тренер допустив помилку. Якщо ви впевнені у спроможностях своєї команди, не варто додатково навантажувати її психологічно. Натомість, потрібно знімати стрес, а не підвищувати його. На жаль, недосвідчені тренери часто вважають, що підвищення напруги в протистоянні підвищить шанси на успіх. Яскравий приклад — провал збірної СРСР на Олімпійських іграх у Монреалі, коли замість того, щоб зняти тягар з провідних гравців, їх навантажили ще більше.
Кожен тренер усвідомлює: якщо ваша оборона не є надійною, то про високі досягнення можна й не мріяти. Якщо б матч тривав лише 10 хвилин, можна було б сподіватися на позитивний результат. Але за 1,5 години захист, як правило, допускає чимало помилок. Навіть зараз, у більшості контрольних матчів, футболісти "Динамо" дозволяють суперникам створити щонайменше три стопроцентні моменти для взяття воріт. Які ж перспективи в команді з такими проблемами в обороні, особливо перед зустрічами з сильними суперниками? Цього осені "Динамо" не могло розраховувати на Попова та Дячука через травми. На їх місце виходив Біловар, який, за інших обставин (зять президента клубу Ігоря Суркіса. - Країна), навряд чи отримав би шанс. Травми захисників - рідкість, але в "Динамо" це стає справжньою напастю. Якщо ви плануєте будувати команду, основою має бути надійний центр захисту.
Ще одна причина невдалого виступу - воротарі "Динамо" не продемонстрували високого рівня гри. Загалом, після епохи Шовковського команда переживає справжню кризу на цій позиції. Це нагадує ситуацію в "Мілані", коли Костакурта і Мальдіні грали до 40 років. Але що відбувається далі? Якщо ти продовжуєш виступати до 40, то втрачаєш п'ять цінних років для молодшого покоління. Якщо тренер ігнорує молоді таланти, то це вже справжнє правопорушення.
Чому власники "Динамо" - брати Суркіси - не продали півзахисника Володимира Бражка до англійського "Вулвергемптона"?
- Маю інформацію, що з часів Ярмоленка та Циганкова ситуація змінилася й гравців, яких не можна продати, вже немає. Усе залежить від суми. Якщо в Європі купують угорців за 40 мільйонів чи грузинів за 60, то чому наші хлопці мають іти за 20? Єдине, що нині грає проти нас, - воєнний стан. Покупці розуміють, що ми потребуємо грошей і на нас можна злегка натиснути.
Які дії слід вжити в цій обставині?
Вважаю, що нам слід відмовитися від надмірних амбіцій і обрати єдиний правильний шлях, який обрали країни колишньої Югославії. Вони активно розвивають і реалізують футбольні таланти з раннього віку. Так само діють Нідерланди. Через високі податки футбольні клуби там стикаються з серйозними труднощами і змушені заробляти, продаючи найкращих гравців. Ситуація в них досить незвична, адже в клубу може бути лише один акціонер, тоді як зазвичай їх кількість коливається від 7 до 10, що є типовим для акціонерних клубів. У нас же такого не спостерігається. І, як демонструє практика, без фінансування від великих міжнародних компаній досягти успіху в нашій країні досить складно. Україні необхідно залучати інвесторів.
А як щодо "Шахтаря"?
Ставка на бразильських футболістів вже не виправдовує себе. "Шахтар" нагадує клуб, який рухається вперед, але з поглядом у минуле. Бразилія більше не є тією країною, де таланти можна було придбати за символічні гроші. Сьогодні це одна з швидко розвиваючих країн регіону. Проте бразильський футбол переживає серйозну кризу. Востаннє команда здобула Кубок світу 23 роки тому, і наразі ніхто не влаштовує паніки чи не закликає до розслідувань. Раніше поразка Бразилії на світовій арені призводила до політичних потрясінь і тривалих дебатів. Сьогодні ж усе сприймається значно спокійніше і без зайвих емоцій.
Теперішній футбол став настільки інтенсивним у Європі, що бразильці ментально не готові до такої боротьби. Тому "Шахтарю" треба коригувати чи змінювати вектор. Є надійніші гравці - ті ж словаки, чехи, угорці. І головне - набагато дешевші. Ось читаю, що "Шахтар" купив бразильця, 19-річного Кауа Еліаса, за 17 мільйонів євро. А пів року тому той коштував лише 4. А де він себе проявив? Та ніде!
А як пояснити регрес талановитих гравців команди - Судакова, Бондаренка?
У фокусі - інші гравці. Візьмемо, наприклад, матч із нідерландським ПСВ. Команда чудово стартувала, ведучи з рахунком 2:0. Незважаючи на вилучення, залишалося шанс довести справу до перемоги. Проте тренер Марино Пушич вирішує провести заміни, виводячи зі гри Сікана й Зубкова, які проявили себе на полі. Як результат, ми бачимо цифри на табло. Крім того, заміни в "Шахтарі" виконуються за заздалегідь визначеним планом, і це відбувається в один і той самий момент, незалежно від ситуації на полі. Таким чином, це свідчить про стратегічні наміри тренера. Українські футболісти усвідомлюють це і активно шукають можливості за кордоном. Це може призвести до труднощів у вітчизняному чемпіонаті, адже, незважаючи на нинішні проблеми, українська ліга все ще має свої унікальні особливості.
"Динамо" випереджає "Шахтар" на сім балів. Чи вже визначено, хто стане чемпіоном?
Якщо уявити, що "Шахтар" функціонує як здоровий організм у найкращій формі, це не здавалося б серйозним показником. Команда з Донецька стикається з ментальними труднощами. На полі я не помічаю жодного справжнього лідера. Замість цього, присутній тренер, який є ще недостатньо досвідченим, адже "Шахтар" - це його перша самостійна робота, раніше він був тільки асистентом. Трансфери, які були оголошені донеччанами, виглядають запізнілими, адже новачкам знадобиться щонайменше два місяці, щоб адаптуватися до нашої їжі та клімату. До того ж, існують ще й проблеми, пов’язані з обстрілами та нічними тривогами. У той же час, "Динамо" практично уникло втрат, за винятком воротаря Георгія Бущана. Крім цього, команда з Києва вже вийшла з виснажливого графіка подорожей. Я не вірю в добрі перспективи команди Пушича, адже найближчі конкуренти - "Олександрія", "Полісся" та "Кривбас" - суттєво підсилилися.
Першоліговий "Металіст-1925" з Харкова скуповує всіх більш-менш помітних гравців із прем'єр-ліги - Калюжного з "Олександрії", Крупського з "Ворскли". Це нормально?
- Ні, але це цілком можливо. Найгірше те, що в Україні подібні проекти зазвичай не живуть довго. Як тільки ентузіазм власника згасне, команда може просто розпуститися. Адже бізнес, яким займаються ці підприємці (криптовалютна біржа), не є особливо стабільним і не дозволяє сподіватися на оптимістичні перспективи найближчим часом.
Яка ваша думка щодо об'єднання "Руху" та "Карпат"?
З того, що я знаю, бізнес президента "Руху", пов'язаний із тютюном, також має свої політичні зв'язки. А політичний вплив в Україні - річ вкрай нестійка. Більше того, подібна доля може спіткати ще два-три клуби в Україні, оскільки їхні власники не мають жодної чіткої стратегії розвитку. Відсутні фінансові звіти, контроль за витратами, а також плани клубів не обговорюються. Наприклад, яка стратегія у черкаського клубу ЛНЗ? Єврокубки? Це не є справжньою стратегією. В кращому випадку, це може бути схоже на молдавський "Шериф", але тільки з боку. Або ж на "Шахтар" із Солігорська. Умовно кажучи, це виглядає так: є фінансування - є проект. Немає грошей - немає нічого. Якщо бути відвертим, ці клуби не мають ані ідеології, ані історії, вони не виникли з міста, а фактично "вийшли" з агрокомпанії.
Якими перспективами буде володіти український футбол у мирний період?
Значних змін не передбачається, оскільки для футболістів кордони вже відкриті. Проте, якщо ми станемо членами Євросоюзу, це може призвести до змін, адже зникне квота для гравців з країн, які не входять до єврозони. Молоді таланти зможуть реалізувати свої амбіції і виїхати за кордон. Водночас я маю надію на позитивні зрушення. З'явиться більше фінансових вливань. Якщо пощастить, інвестори розпочнуть відновлення країни, що може принести мільярди доларів. Деяким з них запропонують соціальні програми, які включатимуть підтримку спорту. Наприклад, компанія "Хюндай" протягом чотирьох років була спонсором олімпійської збірної. Для таких великих підприємств сума в 100 мільйонів є незначною. Якщо наші футбольні спеціалісти зуміють залучити цей капітал у свої клуби, це створить здорову конкуренцію. Не буде так, що лише два клуби змагаються за титул, утримуючи на контрактах майже 80% футболістів з усієї ліги.
Якщо ці перетворення вдасться реалізувати, то приблизно через три роки ми можемо очікувати на появу конкурентоспроможного чемпіонату. Проте, доведеться звикнути до того, що в країні з обмеженими ресурсами не існує багатих клубів. Це могло б бути позитивним моментом, але водночас виглядає ненормально.
Яка доля чекає на українських футболістів, які в юному віці виїхали до Європи та виступають за престижні клуби: чи зможуть вони досягти успіху, чи поступово зникнуть з арени?
Кожен випадок є унікальним. Якщо у юнака є дар, він обов'язково досягне успіху. Яскравим прикладом є Златан Ібрагімович, який прибув до Швеції з Боснії, втікши від війни. Проте існує інша історія — Едін Джеко залишився у Боснії і також став футбольним зіркою, незважаючи на всі труднощі, з якими довелося зіткнутися в країні, охопленій конфліктом. Головна різниця полягає в тому, що Златан представляв Швецію, а Едін — свою рідну країну. Це підкреслює ризик того, що не всі, хто покинув Україну, будуть грати за її збірну. Навіть Зідан, на жаль, не виступав за Алжир. Якщо ми прагнемо інтеграції в Європу, потрібно усвідомити, що це не лише свобода, але й право на вибір національної команди, за яку хочеться грати.
