Диво врятувало соратника Лобановського. Чому в українському небі загинула футбольна команда – різні версії трагедії авіакатастрофи.
11 серпня 1979 року сталася одна з найтрагічніших авіаційних катастроф в історії спорту. У цій страшній події загинула футбольна команда "Пахтакор" з Ташкента.
Того дня, в околицях Дніпродзержинська (сучасна назва — Кам'янське), сталося зіткнення двох авіалайнерів Ту-134А. Літаки виконували рейси з Челябінська до Воронежа та Кишинева, а також з Ташкента до Гур'їва (Атирау), Донецька й Мінська. У цій жахливій катастрофі загинули всі 178 осіб, які знаходилися на борту, серед яких було 17 членів футбольної команди "Пахтакор". Ця трагедія привернула до себе особливу увагу та викликала широкий резонанс у суспільстві.
Згідно з офіційною версією, трагедія сталася через помилку диспетчерів. Два літаки наближалися один до одного на висоті 8400 метрів у хмарах. Коли диспетчер наказав літаку, що летів до Ташкента, піднятися до 9600 метрів, у радіозв'язку прозвучало: "Зрозумів". На жаль, це сказав пілот третього літака, який пролітав поблизу. Диспетчер, не підозрюючи про помилку, вирішив, що відповідь надійшла з Ташкента. Лише через хвилину сталася катастрофа, коли літаки зіткнулися.
Футболісти клубу Пахтакор вирушили до Мінська для гри проти Динамо, але їх тренер не супроводжував команду. У той час, з ними працював легендарний футболіст київського Динамо та соратник Валерія Лобановського, Олег Базилевич. Напередодні він отримав дозвіл від керівництва і вирушив з Ташкента до Сочі, щоб відвідати родину, а звідти планував дістатися до Мінська. Саме це рішення виявилося рятівним для його життя.
Двох диспетчерів потім посадили на 15 років, а Пахтакор відновлювали всім Союзом. 15 команд направили в Ташкент своїх гравців. Були й двоє українців -- Сергій Страшненко з Карпат і Володимир Нечаєв із Чорноморця.
"Синові було лише півроку, і я міг не їхати. Але це було моє особисте рішення допомогти в біді команді. Спочатку сам поїхав, а вже взимку перевіз сім'ю, -- згадував Страшненко. -- Фінансова вигода в нас не була на першому місці. Мені, наприклад, дали службову квартиру, новобудову в центрі. А навіщо вона мені? Приходжу до керівництва клубу і кажу: "Ви мене вибачте, я вдячний за турботу, але мені квартира не потрібна -- тут я жити після завершення кар'єри не буду. Дайте краще комусь із місцевих футболістів". А зарплати були на рівні інших команд вищої ліги -- 250 рублів ставка, плюс за звання майстра спорту мені давали ще 10 рублів. Щоправда, давали і солідні преміальні. Одна гра у нас вважалася міжпланетною. Було у Пахтакора суперництво з алма-атинським Кайратом, схоже на дербі київського Динамо і Спартака. І ось після однієї з перемог над Кайратом нам прямо в роздягальню принесли в конвертах подвійну зарплату -- 500 рублів".
Сергій Страшненко пригадав цікаву історію, що стосується різних версій авіаційної катастрофи.
Наприкінці 1979 року ми грали матч у Києві з командою "Динамо". Я вирішив на день відвідати батьків у Сумах. Мені дозволили поїхати. Коли я повернувся, дізнався, що через погоду скасували рейси до Києва. Тож я вирушив до Харкова, де мій брат служив у армії і працював "особістом". Завдяки його зв'язкам мені вдалося потрапити на рейс з Харкова до Баку, а потім до Ташкента. Виникла несподіванка — я опинився в кабіні пілотів. Льотчики дивилися на мене з недовірою, мовляв, навіщо тут "кадебіст". Під час польоту до Баку атмосфера була стриманою, лише один чоловік зважився обмінятися зі мною кількома словами. Коли ми приземлилися в Баку, я звернувся до нього: "Виведи мене в кафе, бо мені незручно — люди вважають, що я представник КДБ, а я просто футболіст". В кафе я замовив шампанське та каву, і ми почали розмовляти. Після цього й пілоти почали з нами спілкуватися. Я показав їм свою футбольну форму, рукавички, бутси та вимпел "Карпат" зі Львова, який віз як подарунок. Врешті-решт, ми знайшли спільну мову. На той момент в Криму проходила зустріч представників Ради економічної взаємодопомоги, де були Брежнєв, Хонекер, Тіто та інші лідери соціалістичних країн. Цього дня вони розліталися з Сімферополя, і диспетчери мали організувати відправлення їхніх урядових літаків, через що рейс із Пахтакора не був своєчасно контролюваний.
Зазначу, що Олег Базилевич мав власне бачення подій, що стали причиною катастрофи. Він поділився своєю версією під час розмови з Бульваром Гордона:
На мою думку, Пахтакор став жертвою недбалості нашої системи ППО. Літак, ймовірно, був збитий у зоні, де він не мав би бути. Через помилку диспетчера рейс з футболістами потрапив у повітряний простір поблизу оборонного об'єкта. Якщо чесно, інформації про цю ситуацію обмаль, і вона залишається під грифом секретності.
