Турченко: Війна обірвала мій перший серйозний діалог із Лігою чемпіонів. Ми не встигли завершити нашу розмову.

Найвидатніший український гандболіст сучасності розповідає про своє життя у Франції, пристрасть до команди "Ромашки" та любов до тварин, а також ділиться очікуваннями щодо майбутніх ігор проти Косова в рамках відбору на Євро-2026.

Футболіст Ігор Турченко, який грає на позиції лівого півсереднього за французький клуб Лімож, досягнув вражаючих результатів до 24 років. У його кар'єрі вже є досвід виступів у Лізі чемпіонів, участь у великому турнірі (Євро-2022) та навіть два поєдинки, у яких він виходив на поле в ролі капітана збірної України.

Журналіст "Чемпіона" Ігор Грачов зустрівся у Франції з найкращим гандболістом країни й переконаний, що на Ігоря Турченка чекає зіркове майбутнє.

- Ігорю, готуючись до інтерв'ю, я знав, що почну з блоку запитань про твого найкращого друга. Однак, дивлячись, як ти жваво орудуєш французькою, змушений запитати - як за півтора року досягти такого рівня?

Я просто обожнюю французьку мову за її елегантність і мелодійність. Для мене спілкування нею - це не обов'язок, а справжнє покликання. Зізнаюся, я відвідую мовні курси не так часто, як хотілося б, але завжди намагаюся використовувати те, що вже знаю. Вдосконалюю свої мовні навички під час живого спілкування. Кажуть, що це може бути не менш корисно, ніж займатися самостійно з підручником чи зошитом. Однак, коли співрозмовники говорять дуже швидко або вживають сленгові вирази, іноді важкувато встигнути за ними.

Повертаючись до обговорення запланованої увертюри: у соцмережах тебе часто можна помітити поруч із привабливим молодим чоловіком.

Мій пес – справжній друг. Йому півтора року, він породи веймаранер, мисливець за природою. Якби не рішення придбати його після нашого переїзду до Ліможу, ми, напевно, відчули б себе самотніми у Франції. Особливо моя дівчина Олександра, яка спершу стикалася з труднощами: не знала мови і не мала друзів. Це було нелегко. Але з Семом наше життя наповнилося радістю та веселощами. Зараз Олександра вже адаптувалася, знайшла роботу і зайнятість.

- З цікавості - чому Сем?

- Ім'я вибирав я. Спочатку хотів назвати Сільвером, бо він сірого кольору, але зупинився на Семі - це відсилання до відеогри Serious Sam. Думаю, всі в неї колись "рубились".

Чи придбав ти його в Іспанії?

- Так, у Севільї. Так дешевше. Коли приїхав до Ліможа для підписання контракту, одразу став у чергу на купівлю. Спочатку чекали пів року на його народження, а потім ще три місяці, щоб перевезти його до нас.

Чи мешкаєте ви в приватному будинку чи в квартирі?

Ми переїхали в новий будинок, який знаходиться за межами міста, приблизно за 20 хвилин їзди до залу. Поряд є ліс, що є ідеальним місцем для нашої собаки. Загалом, я надаю перевагу спокійній обстановці та тиші замість міської суєти. У Ліможі є чудовий центр з середньовічною архітектурою, де багато вузьких вуличок і ресторанів, що нагадують Львів. Це затишне і неквапливе містечко - саме те, що мені до вподоби.

- Один зі спонсорів Ліможа - BMW. Значить, їздиш на "німцеві"?

Ми отримали BMW X1 з нульовим пробігом. Я люблю швидкість, але у Франції за це швидко нараховують штрафи. Спочатку я накопичив чимало порушень. Мене зупиняли разів три-чотири за перевищення швидкості. Останній випадок був цікавим: їхали з дівчиною, і раптом бачимо спалах. Поліція з радарами стояла десь неподалік. Я жартую: "Ось комусь не пощастило". Але через кілька хвилин за нами з'являються мигалки. Поліція нас зупиняє, і виявляється, що "невдахи" — це ми. Штраф склав 180 євро. Оскільки ми оплатили його відразу карткою, сума зменшилася вдвічі. Тепер я намагаюся суворо дотримуватися правил дорожнього руху.

Після півтора року перебування у Франції, чи змінився твій погляд на їжу, ставши ближчим до місцевих традицій чи все ще залишається вірним рідним смакам?

- Звичайно, дотримуємося звичного раціону. Знайшли вірменський магазин з українськими продуктами. Пельмені, вареники, солоні огірки, печиво, цукерки. Раніше мама мені постійно передавала улюблені цукерки "Ромашки" та "Ліщина". Тепер усе там знаходимо.

Вас часто охоплює ностальгія?

Давайте прояснимо деталі твого контракту.

З Ліможем я одразу уклав угоду на два роки. Розпочав виступи, і через кілька місяців мені запропонували новий контракт на вигідніших умовах, але вже на три роки, до завершення сезону 2025/2026. В результаті, я підписав нову угоду ще в кінці попереднього сезону, але клуб оголосив про це лише зараз. Мій головний пріоритет — отримувати ігрову практику на високому рівні. Чемпіонат Франції та єврокубки повністю відповідають цим вимогам.

- Не для компліменту, а для об'єктивності - складно мати претензії до якості твоєї гри, але кількість ігрового часу не збільшується...

- Скажу коротко: цей аспект мене турбує. І турбує серйозно.

Чи маєш ідеї, чому це відбувається?

- Іноді граю 50 хвилин, іноді - 10. Для мене це не нормально. Якщо у мене все виходить, дайте мені продовжувати грати. Часто виходить так: перший тайм іде, як по маслу. У другому тренер каже: посидь, відпочинь, треба дати іншим пограти.

- Чи пов'язано це з тим, що треба правильно розподілити сили між чемпіонатом і єврокубками?

Вважаю, що проблема не в цьому. У минулому сезоні ситуація була аналогічною. У тренера своє бачення: ти граєш 15 хвилин, а потім відбувається заміна. Звичайно, іноді я відчуваю потужний ритм, і якщо гра важлива, можу залишитися на полі довше, але це буває вкрай рідко. Переважно ж відбувається ротація гравців.

Наталія Ляпіна зазначила, що в Альмерії їй було потрібно освоїти 35 комбінацій. Ти згадував поза інтерв'ю, що у твого іспанського тренера Альберто Ентрерріоса їх значно більше.

Більше ста. Хоча ми не застосовуємо всі з них, їх різноманітність робить наш досвід цікавим.

Тоді дозволь мені поставити питання, яке також можна вважати компліментом. У збірній ти в змозі бігати протягом 60 хвилин, і мене особисто вражає, що сила та різноманітність твоїх кидків наприкінці матчу залишаються на високому рівні, незважаючи на втому. Це не відображається навіть зовні. Чи це наслідок твоїх природних здібностей, чи результат наполегливих тренувань?

- Звісно, я пашу на тренуваннях. Навіть не обговорюється. Але, окрім цього, я ще й дуже уважно ставлюся до харчування. П'ю вітаміни, працюю з нутриціологом - дружиною мого близького друга Саші Онуфрієнка, Юлією.

Яким чином реалізується ваша співпраця?

- Наприклад, відчуваю слабкість або дискомфорт у коліні. Дзвоню Юлі, детально пояснюю проблему. Вона прописує, які вітаміни потрібно замовити. Або ще один приклад: мене не влаштовувало моє дихання під час навантажень. Вона підібрала необхідний комплекс - усе працює. Бігаю без втоми.

Діяльність нутриціолога можна вважати справжнім мистецтвом, яке полягає у виборі необхідних вітамінів та оптимізації харчового раціону.

- Звісно, обов'язково і харчування. Признаюсь, я не готовий повністю слідувати раціону, який радить Юля. Вона може багато чого виключити з того, що приносить мені задоволення.

- Яке саме?

Солодке - це частина мого життя. Не можу сказати, що постійно поглинаю торти вагою в кілограм, але обходитися без десертів мені просто не під силу. Це неможливо. Я без солодощів - це не я. Якщо для когось з'їсти плитку шоколаду здається чимось незвичним, то для мене це абсолютно звичайна справа.

- Чорний шоколад із високим відсотком какао не тільки не шкодить здоров'ю, а навпаки - приносить користь.

В останній час намагаюся зменшити споживання молочного шоколаду. Зазвичай, купую його в спеціалізованих біомагазинах, віддаючи перевагу тростинному цукру замість звичайного. Ось, наприклад, перед нашою зустріччю я поласував цілою плиткою. Це дало мені відчуття ситості та підняло настрій. Окрім цього, я останнім часом захопився арахісовою пастою. Вже пів року не можу уявити свій ранок без двох бутербродів з нею. Зовсім трішки варення зверху, а поруч чашка кави чи чаю – і вже готовий до тренування. Це дійсно велика кількість калорій у компактному сніданку.

Схоже, у тебе вже виробився свій власний стиль сніданку.

От French'їв і навчився (посміхається). До речі, я зовсім відмовився від солодких газованих напоїв. Тепер лише соки. І пиво більше не п’ю. Відчуваю себе фантастично. Якщо говорити про алкоголь, то два келихи вина - це саме те, що потрібно. Напевно, це також вплив Франції.

Яке обрати: червоне чи біле?

- Біле або рожеве. Ці види вин вживають в охолодженому стані. На відміну від червоного, яке не слід охолоджувати, хоча, зізнаюся, воно мені також не до вподоби.

- А якщо після двох переможних матчів проти Косова партнери по збірній покличуть на пиво?

Умовно кажучи, наш домашній матч відбудеться у Литві, тому, ймовірно, я відмовлюсь. Проте, якби гра проходила в Німеччині, відмовитися було б значно важче.

Of course! Please provide the text you'd like me to make unique.

Твій батько, Сергій Турченко, грав за збірну України на початку 90-х, а твій брат, Дмитро Турченко, вперше вийшов на поле за національну команду у 2013 році. Коли ти приєднався до "синьо-жовтих", ваша родина стала першою в українському гандболі, яка представила відразу трьох своїх членів у збірній. Не можу сказати, як справи в інших видах спорту, але футбол не може похвалитися таким досягненням. Чи обговорювали ви це між собою?

Цей приємний факт у світі гандболу добре відомий, і я часто чую, як його обговорюють. Проте жоден з нас трьох ніколи не висловлював думки на кшталт: "Уявляєш, як чудово склалося – ми всі досягли національної збірної". Такого не було. Звичайно, ця частина нашого гандбольного шляху є справжнім джерелом гордості. Збірна – це щось унікальне для кожного спортсмена.

- Яка емоція в Лізі чемпіонів сильніша - дебют удома із Загребом чи гол Барсі?

- Безумовно, гол Барсі. Звісно, і дебют запам'ятався. Уяви: мені 19 років, забита під зав'язку "Юність". І тут ще на весь зал оголошують - на майданчику Ігор Турченко! Я такий: блін, нічого собі - що відбувається, я в космосі? На жаль, тоді не забив. Але вийшов, відчув атмосферу. А коли закинув Барсі - зовсім інші відчуття. Набагато кайфовіші. Айденас Малашинскас, якщо читаєш це інтерв'ю - тобі величезний респект.

- Дозволю собі підспівати: на мій погляд, Малашинскас - один із найсильніших гравців, які виступали в Україні.

- Легенда. Він чудовий і як людина, і як гравець. Завжди мене підтримував, такі люди - рідкісні діаманти. У нього гостра чуйка, розуміння найменших деталей гри. У моєму розумінні центральний - це не той, хто багато забиває, а той, хто створює моменти для півсередніх. Звісно, забивати теж треба, але особисто для мене, якщо у б'ючих іде гра - це заслуга плеймейкера. Ось Айденас усе й робив насамперед для нас, але ще й примудрявся самостійно класти по п'ять-шість банок. Та ще й лінію забезпечувати.

Протягом двох сезонів у Лізі чемпіонів у команді Мотор мені вдалося здобути той досвід, про який я завжди мріяв.

Ліга чемпіонів? Я ж фактично не мав можливості повноцінно пограти в ній. Формально, так, я маю досвід, але він мізерний. Вийшов на поле лише двічі на кілька хвилин у першому сезоні, а в другому — тричі. Звісно, приємно, що тренер став давати мені можливість виходити на 15-20 хвилин. Але чи можу я сказати, що зробив щось значуще для перемоги? Ні. У матчі з Віве Кельце Гінтарас Савукінас дав мені шанс, і я забив три голи. Це сталося 23 лютого 2022 року. Що сталося наступного дня, відомо всьому світу. Хто тоді міг уявити, що та гра Мотора виявиться останньою в ЛЧ? У трьох наступних поєдинках з ПСЖ, Барсою та Порту нам зарахували технічні поразки. І ось почалася війна.

- У Лізі Європи третій сезон поспіль у тебе справи йдуть більш ніж пристойно.

Ось я на полі, здобуваю досвід та впливаю на результати своєї команди. Проте, Лізі чемпіонів я ще маю багато чого додати. Ми не завершили нашу розмову три роки тому. Сподіваюся, що моя можливість ще настане, якщо продовжу наполегливо працювати.

Дозвольте задати питання, яке виходить за межі традиційних інтерв'ю. На моєму телеграм-каналі, присвяченому темі спорту, я запитав підписників, хто, на їхню думку, є найкращим гравцем сьогодні. І відповідь "Горига" від Захара Денисова викликала справжній шквал негативу. Чому так сталося?

(Сміється.) Я й не сумнівався, що ти не пропустиш цей момент. Ну що ж, ось як все сталося. Грали у PlayStation разом з Онуфріком та Ілюхою Близнюком. Звертаю увагу, що в твоєму опитуванні Заха вказує "Горига". Кажу хлопцям: зараз закину Дімону "банан". Це мій особливий знак, якщо пост викликає в мені якісь емоції. Потім помічаю, що інші теж почали підхоплювати цю ідею. Врешті-решт, Горига зібрав потрібну "команду" (сміється).

- Я спочатку подумав, що він щось накоїв.

Ні-ні, все це лише жарт. Трохи підколоти – це свята справа в нашій команді. Він вже давно не з'являвся в збірній, а тут Заха вирішив його згадати. Якщо говорити серйозно, то дуже прикро, що через проблеми з паспортом він не зможе приєднатися. Безумовно, він зміг би суттєво підсилити нашу команду. Чекаємо на його появу в останній момент. Що стосується Гари, у мене до нього немає жодних претензій, у нас цілком дружні стосунки.

- До теми ваших стосунків - у мене є підготовлене заздалегідь запитання. Розкажи, хто з вас двох був ініціатором солідної допомоги броварському інтернату? Найцікавіше - як саме зародилася ідея?

- От ти згадав. Давненько це було. Здається, я зв'язався з тренером Віктором Горбахою, спитав, що необхідно. Я не хочу, щоб це увійшло в інтерв'ю (*- Прим. авт.), але я люблю допомагати. Коли потрібні корми для котів чи собак, я не можу пройти повз. Беру 50 євро, закуповую, залишаю. А тоді йшлося про рідні Бровари й рідний інтернат, де я виріс і виховувався. Я запропонував Дімі допомогти у добрій ініціативі - він одразу підкинувся.

*Прим. авт.: незважаючи на прохання не додавати цей фрагмент до інтерв'ю, я вирішив залишити його, оскільки він є важливим для розуміння сутності і надає портрету живу деталь, яку було б неетично ігнорувати.

Не обов'язково відповідати, але яка саме сума має на увазі?

- Щось близько 600 євро. Купили повний комплект форми, гумові покриття, "драбинки", медболи й інший інвентар. Зараз перед виїздом у збірну я через батька спитав у Саші Тибулевича, що потрібно. От везу м'ячі. Усе, що влізе в сумку. За кордоном вони чомусь дешевші, ніж в Україні.

Of course! Please provide the text you'd like me to make unique.

Чи траплялося тобі, що в роздягальні емоції доходили до свого піку завдяки твоїй присутності?

Звичайно.

Який момент залишив найбільше враження?

У моєму останньому європейському сезоні з командою Мотор, ми не змогли здобути достатньо перемог, щоб пройти далі в групі, програвши хорватському Нексе. Ті, хто мене знайомий, можуть підтвердити, що я завжди був спокійним і неконфліктним, але в останні роки мій темперамент став більш емоційним.

Питав себе, чому так?

Я роздумував над цим. Можливо, вплив війни позначився на мені. Я помічаю, що став більш емоційним. Як ти кажеш, "заводжуся" дуже швидко. У Ліможі це особливо помітно. Коли під час тренування один і той же захисник тричі вдаряє тебе в обличчя, стримати свої емоції стає справжнім випробуванням.

З ким ти зв'язався?

На лінії фронту. Ми ледь не з'ясували стосунки фізично. У роздягальні штовханина дивом не переросла в справжню бійку. Хлопці підбігли і швидко нас розняли. З іншого боку, прояв емоцій — це цілком нормально. Це частина нашої професії. До речі, ця сутичка сталася під час останнього вечірнього тренування перед виїздом до Швейцарії в рамках Ліги Європи. Лише перемога могла забезпечити нам подальший прогрес. Не виключаю, що та "взбучка" вплинула на командний дух. Ми прибули з гнівом, налаштованими на перемогу, і повернулися додому з "+12" та квитком до наступного етапу.

Of course! Please provide the text you'd like me to make unique.

Ми розмовляємо 28 лютого - саме в цей день оголосили список гравців на відбірковий матч Євро-2026 проти Косова. Чи був ти в курсі цього раніше, чи є якісь несподівані моменти?

Наприклад, я лише нещодавно дізнався про те, що Бодя Черкащенко не зможе приїхати через труднощі з документами. Я з нетерпінням чекав, кого ж викличуть на правий фланг. Відразу на думку прийшов Донцов. І врешті-решт, його ім'я дійсно з'явилося в списку. Хоча, звичайно, за два-три тижні до оголошення складу ми вже зазвичай знаємо, хто потрапить до команди.

Склад команди майже досягнув оптимальних показників. Чи може Ігор Скиба стати неочікуваним претендентом?

- З огляду на проблеми зі здоров'ям у Тютюнника та Ільченка, я радий, що на нього звернули увагу у Фінляндії. Ми з ним разом грали в ЗНТУ-ЗАБ, він - здоровань. Дуже цікаво знову побачитися, подивитися, чи змінився. Ми ж не бачилися чотири роки або навіть більше.

- Які очікування від матчів із Косовом?

- Найсміливіші. Зараз склад - просто чудовий. Усі хочуть їхати в збірну і чекають на початок зборів. Загальний настрій разюче відрізняється від того, що було до цієї відбіркової кампанії. Усі розуміють, що з таким підбором гравців нам цілком до снаги вийти на Євро. На нас точно чекає непростий матч на виїзді в Приштині 13 березня. Балканці будуть використовувати всі дозволені методи, що межують із недозволеними.

Як ти вважаєш, чи можливо зберегти уже сформований склад гравців?

Безумовно, склад команди формують тренер та федерація, але мене хвилює інше питання. Я не впевнений, що нам вдасться уникнути втрат на відбірковій дистанції. Яскравий приклад — травма Іллі Ільченка, який порвав ахілл. Це, на мій погляд, суттєва втрата для нашої команди, адже він нам справді необхідний. Існують також труднощі з документами. Проте я поділяю погляди тренера Вадима Бражника: щоб сподіватися на серйозні результати в найближчому майбутньому, нам потрібно боротися за вихід з першого або другого місця. Чотири очки в матчах проти Косова можуть стати міцною основою для наших амбіцій. А ці амбіції, вперше за довгий час, дійсно вражаючі.

Перший матч збірної України проти команди Косова відбудеться у четвер, 13 березня. Початок о 21:15 за Києвом.