У суботу місто Львів проводить в останню путь Валерія Рудого, Ігоря Баїка, Івана Садового та Анатолія Дмитрієва.

Мерія закликає львів'ян та гостей міста долучитись до міської церемонії прощання та утриматися в цей час від розважальних заходів і святкувань, пише DailyLviv.com.

Прощання з Ігорем Баїком розпочнеться о 9:30 у Храмі Вознесіння Господнього УГКЦ (вул. Широка, 81А).

Церемонія похорону воїнів Валерія Рудого, Ігоря Баїка, Івана Садового та Анатолія Дмитрієва розпочнеться о 11:00 у Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла. Після цього, приблизно о 11:30, відбудеться загальноміське прощання на площі Ринок.

Захисників Валерія Рудого, Ігоря Баїка та Івана Садового поховають на Личаківському кладовищі, в секторі почесних поховань під номером 87 (вулиця Пасічна).

Захисника Анатолія Дмитрієва поховають на Голосківському кладовищі, на полі почесних поховань.

Біографічні відомості про захисників

Валерій Рудий (23.07.1999 – 17.12.2025) народився в селі Каплівка, розташованому в Чернівецькій області.

Початкову освіту я здобував у Каплівській загальноосвітній школі І-ІІ ступенів, що підпорядкована Хотинській міській раді, а пізніше продовжив навчання в Національній академії сухопутних військ, названій на честь гетьмана Петра Сагайдачного.

Після досягнення віку повноліття я підписав контракт і служив у 80-й окремій десантно-штурмовій Галицькій бригаді, що є частиною Десантно-штурмових військ Збройних Сил України.

Згідно з розповідями близьких, Валерій мав пристрасть до спорту та інженерії, а також виявляв зацікавленість у комп'ютерних іграх. Він відзначався своєю спокійною вдачею, уникненням конфліктів та високою відповідальністю. Маючи досвід роботи інструктором, охоче ділився своїми знаннями та практичними навичками з іншими.

Брав участь в Операції Об'єднаних сил, служачи у складі 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила Збройних Сил України.

З моменту початку повномасштабної агресії з боку російських військ, він став на захист своєї країни. У складі 46-ї окремої аеромобільної Подільської бригади Десантно-штурмових військ Збройних Сил України, він відстоював територіальну цілісність і суверенітет України на Дніпропетровському напрямку.

У Валерія Рудого є мати, а також троє сестер і брат.

Ігор Баїк (06.07.1971 — 19.11.2025) був уродженцем Львова.

Я отримував освіту в ліцеї "Гроно", який підпорядковується Львівській міській раді, а потім продовжив навчання у Комунальному закладі Львівської обласної ради "Львівський фаховий коледж спорту".

Служив у лавах армії за призовом.

Обіймав посаду керівника в Товаристві з обмеженою відповідальністю "Дитячо-юнацька спортивна школа футбольного клубу "Львів"".

За словами близьких, Ігор мав велику пристрасть до футболу і протягом багатьох років був активним учасником футбольної спільноти. Він вирізнявся чуйністю, добротою, відданістю своїй справі, справедливістю та високою відповідальністю. Ігор слугував прикладом для інших, завжди підтримуючи своїх колег і вихованців, залишаючись на зв'язку й виявляючи інтерес до футбольного життя, навіть якщо був далеко від дому.

Був учасником АТО.

Із початком повномасштабного вторгнення російських окупантів став на захист Батьківщини. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Донецькому напрямку у складі 45-ї окремої артилерійської бригади імені генерала Мирона Тарнавського Сухопутних військ Збройних Сил України.

Нагороджений відзнаками Міністерства оборони України "За сумлінну службу", "Знак пошани" та "Залізний хрест", нагрудним знаком "Учасник АТО", відзнакою "За взірцевість у військовій службі" III ступеня, а також пам'ятною монетою імені Короля Данила Галицького.

У Ігоря Баїка є дружина на ім'я Марта та син Орест.

Іван Садовий (10 липня 1972 – 21 лютого 2025) був мешканцем Львова.

Я отримав освіту в Комунальному закладі Львівської обласної ради "Львівське училище фізичної культури". Після цього я здобув спеціальність техніка-технолога в галузі харчових технологій у Львівському кооперативному коледжі економіки та права.

Служив у лавах армії за призовом.

Здійснював обов'язки інкасатора в акціонерному товаристві "Державний ощадний банк України".

За словами близьких, Іван виділявся різноманітністю своїх захоплень. Протягом більше ніж 20 років він професійно займався спортом, здобувши звання майстра спорту з вільної боротьби. Крім того, він активно грав у футбол і залишався вірним фанатом футбольного клубу "Карпати". Його характер відзначався врівноваженістю, доброзичливістю, відкритістю до спілкування та оптимістичним поглядом на життя, а також чудовим почуттям гумору. З раннього віку він проявляв цікавість до творчості, був універсальним майстром, любив готувати та подорожувати.

У 2025 році став на захист Батьківщини від вторгнення російських окупантів. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Донецькому напрямку у складі 37-ї окремої бригади морської піхоти Військово-морських сил Збройних Сил України.

У Івана Садового залишилась дочка, два сини та партнерка, з якою він проживав.

Анатолій Дмитрієв (17 серпня 1976 – 26 квітня 2024) був мешканцем Львова.

Я отримував освіту в ліцеї №57, названому на честь Короля Данила, який підпорядковується Львівській міській раді. Після цього я продовжив навчання у Львівському вищому професійному училищі комп'ютерних технологій та будівництва, де здобув фахову кваліфікацію.

Працював у сфері будівництва на приватних підприємствах.

За розповідями близьких, Анатолій мав велику пристрасть до риболовлі, збору грибів та дзюдо. Він виділявся своєю доброзичливістю, чуйністю, дружелюбністю та спокійним характером.

У 2023 році приєднався до захисту своєї країни від агресії російських загарбників. Відстоював територіальну цілісність та незалежність України на Донеччині у складі 92-ї окремої штурмової бригади, названої на честь кошового отамана Івана Сірка, що входить до Сухопутних військ Збройних Сил України.

У Анатолія Дмитрієва залишилися мати, дружина, двоє синів, сестра та племінниця.