Від Блохіна до Коноплянки: символічна команда українців в історії Суперкубка УЄФА.
Зіркова команда з нагоди 50-річчя славної динамівської звитяги
Відтоді минуло півстоліття... Захист мюнхенської "Баварії", розірваний на шматки Олегом Блохіним, бездоганна оборона київського клубу, а також неперевершена взаємопідтримка гравців під керівництвом Валерія Лобановського та Олега Базилевича. Це була епоха, коли українська команда була справжнім гегемоном у Європі!
Та суперкубкові вершини українських футболістів не обмежуються лише досягненнями гравців "Динамо". В цьому престижному змаганні наші хлопці грали (й забивали!) й у футболках інших клубів. Й солідна кількість таких достойників дає змогу сформувати символічну збірну, куди ввійшли представники різних генерацій. Та все ж, природньо, що тон у такій команді задають гравці "Динамо"-75. Водночас зросійщених зрадників принципово не згадуємо, хоча й за рівнем гри їм - не місце в цій команді-мрії.
Два безгольові матчі у фіналі Суперкубка УЄФА 1975 року, безумовно, стали піком кар'єри Євгена Васильовича. Його вражаючий сейв у Мюнхені (зроблений лівою ногою!) після потужного удару Франца Рота закарбувався у моїй пам'яті. Багато років тому, перебуваючи у магазині, що належить цьому мюнхенському титу, ми з Ротом згадували ті матчі, і він не раз говорив про Блохіна. У інших ситуаціях Рудаков демонстрував свою майстерність, надійно відбиваючи м'яч кулаками, і за обидва поєдинки не дозволив баварцям забити жодного гола. Хоча гравці "Баварії" намагалися влучити у ворота, Рудаков завжди був на висоті. А особливо важливим моментом для нас, сучасників, стала синьо-жовта форма Рудакова під час цього суперкубкового турніру. Хоча це не було проявом проукраїнського дисидентства, така кольорова гамма підкреслювала унікальність Євгена Васильовича.
На жаль, Віктору Чанову не вдалося підняти над головою Суперкубок УЄФА. У 1987 році, коли він захищав ворота київського "Динамо", команда зазнала поразки від бухарестського "Стяуа". Чанов пропустив єдиний гол після стандартного удару Георге Хаджі, який відскочив від стінки. У 2009 році Андрій Пятов, виступаючи за "Шахтар", також не зміг завоювати цей трофей, пропустивши вирішальний гол від Педро з "Барселони" у додатковий час. З іншого боку, Андрій Лунін двічі святкував перемогу "Реала" у цьому престижному турнірі у 2022 і 2024 роках, проте обидва рази він спостерігав за грою з лави запасних.
Оборонці: Валерій Зуєв (1952-2016), Михайло Фоменко (1948-2024), Стефан Решко (народився у 1947 році), Володимир Трошкін (1947-2020).
Цей склад захисту впевнено діяв як у Мюнхені, так і в Києві. На виїзді Стефан Решко фактично перетворив на невидимку грізного бомбардира Герда Мюллера. Михайло Фоменко виконав чималий обсяг роботи, зокрема неперевершено зіграв і на 2-му поверсі, й унизу. Крім того, в київському матчі через відсутність Віктора Колотова саме Михайло Іванович був капітаном команди.
Валерій Зуєв, окрім своєї основної ролі в захисті, активно брав участь в атаках. Під час другого тайму матчу в Мюнхені наставник Валерій Лобановський навіть вимагав, щоб Зуєв швидко повернувся назад, незважаючи на агресивний стиль гри, який команда практикувала. Варто зазначити, що саме Зуєв, після вдалого відбору, віддав гольовий пас Блохіну в цьому поєдинку. Деякі вважають, що цей асист нагадує знаменитий пас Ектора Енріке, який став частиною легендарного гола Дієго Марадони на чемпіонаті світу 1986 року в матчі проти англійців (не йдеться про знаменитий гол рукою, а про той, що продемонстрував винятковий талант аргентинця). Проте, перш ніж Блохін зміг забити, м'яч потрібно було доставити до нього, що Зуєв і зробив.
А Володимир Трошкін шулікою кинувся на Карла-Хайнца Румменігге в Мюнхені, коли той уже готувався віддати небезпечну передачу з правого флангу, й врятував потенційно вибухову ситуацію. Та й стрімкі рейди Трошкіна на половину поля суперників неоднораз наводили паніку в обороні баварців. До слова, в мюнхенській грі саме Румменігге, як на мене, був кращим у баварців, а не зірковий Герд Мюллер.
Півзахисники: Євген Коноплянка (народився в 1989 р.), Леонід Буряк (народився в 1953 р.), Олексій Михайличенко (народився в 1963 р.), Анатолій Коньков (1949-2024)
Євген Коноплянка став учасником одного з найрезультативніших матчів у історії Суперкубка УЄФА, який відбувся у 2015 році між "Барселоною" та "Севільєю". У цьому поєдинку наш земляк забив свій перший гол за андалусійців, замкнувши простріл Чиро Іммобіле лівою ногою, що дозволило зрівняти рахунок до 4:4 і перевести гру в овертайм. Проте, на жаль, перемогу здобула "Барселона". Рік по тому Коноплянка також відзначився в Суперкубку УЄФА, коли реалізував пенальті (в правий кут воріт) у матчі проти "Реала", призначений за фол на Вітоло, що дозволило "Севільї" вийти вперед. Тим не менш, мадридці врятувалися завдяки голу Серхіо Рамоса на третій компенсованій хвилині другого тайму, а в овертаймі забили вирішальний м'яч. Таким чином, Євген знову залишився без трофею, хоча його гра була на високому рівні.
Леонід Буряк мав чудову можливість проявити себе під час мюнхенського поєдинку за Суперкубок-75. На 21-й хвилині м'яч, який він торкнувся, ледь не перетнув ворота. У наш час для таких епізодів використовують технологію автоматичного визначення голів, але тоді подібної системи ще не існувало. Зауважив, що Леонід Йосипович у матчах за Суперкубок виконував підкати не гірше за захисників "Динамо", активно борючись з баварцями по всьому полі. А сам Суперкубок УЄФА в книзі Буряка "Гарячі точки поля" отримав влучну назву: "Всім кубкам кубок".
Олексій Михайличенко взяв участь у фіналі Суперкубка УЄФА 1987 року, де на 50-й хвилині замінив Ігоря Бєланова. Тоді київське "Динамо" зустрілося з румунським "Стяуа", але не змогло здобути перемогу. Свою другу спробу завоювати цей престижний трофей Олексій здійснив у 1990 році, коли виступав за "Сампдорію". Їхнім суперником у фіналі були "Мілан". Вже на початку матчу наш співвітчизник продемонстрував вражаючий удар з льоту, хоча м'яч не потрапив у ціль. Мене вразила його швидкість прийняття рішень на полі. Проте гол, забитий ним трохи згодом, став яскравим проявом його спортивної майстерності. Після передачі від Роберто Манчіні, Олексій прийняв м'яч на грудях, обійшов захисника Андреа Гауденці, а потім, обробивши м'яч, з лівої ноги вразив ворота "Мілана". Франко Барезі намагався завадити голу, але зміг лише доторкнутися до м'яча. Це був єдиний гол Олексія в тому матчі. Проте на виїзді "Сампдорія" не змогла протистояти "россо-нері": Руд Гулліт і Франк Райкард забили два голи, що принесли міланцям жадану перемогу.
Анатолій Коньков під час матчів Суперкубка-75 не жалкував ані про себе, ані про своїх опонентів. Він демонстрував агресивну гру, включаючи численні підкати, за один з яких (проти Румменігге) сьогодні, напевно, арбітр показав би червону картку. Проте в ті часи відомий італійський арбітр Серджо Гонелла обмежився лише жовтим картончиком. Крім того, регулярні підключення Конькова до атак, який часто ставав ініціатором контратак, створювали серйозні проблеми для баварців, викликаючи хаос у їхніх лавах.
Форварди: Олег Блохін (народився у 1952 році) та Андрій Шевченко (народився у 1976 році).
Три забиті м'ячі Олега Блохіна у ворота "Баварії" забезпечили київському "Динамо" престижний трофей. Шалена атака в Мюнхені, як згадував сам Олег Володимирович, виглядала так: "Коли я підняв погляд і озирнувся, то побачив... лише п'ятьох захисників з Німеччини... Перешкоди... на твоєму шляху стають невидимими завдяки досвіду, який каже: ні, в такій ситуації неможливо досягти успіху. Але, можливо, все ж таки можна!". У той момент київський нападник просто розправився з зірковою обороною мюнхенців.
У Києві Блохін відкрив рахунок перед перервою, завдавши потужного удару лівою ногою під час швидкої атаки, отримавши пас від Володимира Мунтяна. А на самому початку другого тайму він несподівано виконав штрафний удар (знаменитий спеціаліст зі стандартів Володимир Мунтян люб'язно надав цю можливість Олегу Володимировичу), вразивши зненацька голкіпера Зеппа Маєра. У 1987 році Блохін провів весь матч за суперкубок проти "Стяуа", але, на жаль, не зміг забити. Хоча на початку другого тайму у нього був непоганий шанс, та, чи то не вистачило точності, чи просто не вдалося реалізувати момент, і володар Золотого м’яча 1975 року залишився без гола.
Єдиний м'яч, забитий Андрієм Шевченком під час фіналу Суперкубка 2003 року між "Міланом" і "Порту", забезпечив тріумф червоно-чорних. Після навісу від Руя Кошти з правого краю поля, майбутній президент Федерації футболу України піднявся вище за всіх у штрафному майданчику і зумів потужно вдарити головою: воротар Вітор Байя не зміг відбити цю атаку.
Of course! Please provide the text you'd like me to make unique, and I'll be happy to help.
50 років тому Київ охопила футбольна ейфорія. Відчуття долученості до великої події п'янило й надихало. Законодавці футбольної моди жили тоді на берегах Дніпра! Нині, озираючись назад, розумієш, що звідтоді ми вступили в нову футбольну епоху. Тотальний футбол, що його сповідували Валерій Лобановський та Олег Базилевич, докорінно змінив гру. Функції гравців на полі стали універсальними. "Коли м'яч у нас, то ми всі атакуємо, коли м'яч у супротивника, ми всі захищаємося" - гасло, винесене на тодішній прапор динамівського клубу. Колективний відбір, коли кілька гравців згромаджуються навколо опонента, який володіє м'ячем, - ще одна відмітна риса того футболу. Пресинг? Як на мене, все ж таки "Динамо"-86 більше практикувало пресинг, ніж команда 1975 р., однак у половині 1970-х цей засіб відбору м'яча зчаста достатньо було лиш позначити, й непоказні опоненти ламалися. А проти єврограндів, які ретельно вивчали твою тактику (хоча аж ніяк не виключаю того, що цим аспектом у 1975 р. мюнхенці дещо погордували), можна було використати інші методи боротьби. "Якщо опонент прилаштувався до нашого стилю гри й знайшов контргру, нам потрібно знайти нову стратегію. Це - діалектика гри", - стверджували Лобановський і Базилевич. І від того, що знаний тренерський тандем осягнув цю діалектику, 100-тисячний огром на тодішньому Республіканському діставав справжнє задоволення. Із Золотим піввіковим ювілеєм, динамівці!
