Від рентгенологічного кабінету до лінії фронту: шлях прикордонника на ім'я "Док"
"Док" - військовослужбовець 15-го мобільного прикордонного загону. Народився на Сумщині, здобув медичну освіту і працював лаборантом у рентгенкабінеті місцевої лікарні. Але війна змусила його змінити білий халат на військовий піксель.
Ранок повномасштабного вторгнення він зустрів удома. "Вранці подзвонили батьки і повідомили, що почалася війна. Вийшовши на вулицю, почув звуки вибухів, - згадує Андрій. - Того ж дня відразу пішов у ТЦК, але там нікого не було, тільки листівки розкидані".
У перші дні Андрій залишався на своєму місці в місцевій лікарні, одночасно надаючи допомогу в селищній раді, прагнучи бути корисним у будь-який спосіб. Його рідний Ямпіль опинився в оточенні, і незабаром виникли труднощі з постачанням продуктів. Проте з часом ситуація покращилася. На жаль, згодом місто стало піддаватися обстрілам, і стало очевидно, що безпечних місць більше не існує.
У серпні 2022 року "Док" намагався вивезти свою родину до Ніжина, проте війна наздогнала їх і в цьому місті. Врешті-решт, сім'я вирішила повернутися назад, до своїх рідних місць.
"Особливих відмінностей не було: чи то під обстрілами, чи вдома. Ліпше вже бути разом, у рідних місцях," - ділиться прикордонник.
Андрій пояснює свій вибір служити в Державній прикордонній службі України досить просто: "Я все своє життя провів у прикордонному районі, всього за 20 кілометрів від кордону. Багато моїх друзів та знайомих служать саме тут. У інших військових формуваннях я себе не уявляв. Хоча досвіду військової служби у мене не було, адже все життя працював у медицині, але завжди вважав, що прикордонник – це той, хто першим зустрічає ворога... Це романтика".
Попри відсутність військового досвіду, його медичні знання стали ключовими. У січні 2023 року Андрій прибув до Черкас, де став частиною 15-го мобільного прикордонного загону "Сталевий кордон". Він не прагнув стати медиком, але під час розподілу, дізнавшись про його професійний досвід, йому призначили роль фельдшера. Після завершення підготовки Андрій разом зі своїм підрозділом виконував завдання в Куп'янському та Вовчанському районах, а з кінця 2025 року – на рідній Сумщині.
Попри пережите, Андрій залишається людиною, яка вміє цінувати прості радощі. Він обожнює риболовлю, "тихе полювання" на гриби та футбол. Головною ж цінністю для нього є родина.
"Влітку ми завжди вирушаємо в подорожі з родиною. Прагнемо відкрити нові місця в Україні, - розповідає "Док"."
Для звичайної людини, яку вивели з її повсякденного життя, повернення додому може стати найсправжніми канікулами. Але іноді виникає думка: що робити після чотирьох років, проведених у віртуальному світі?
Коли настане перемога, Андрій мріє знову повернутися до цивільної професії в лікарню. Бо лікувати людей - це його покликання.
