"З донькою зустрічаюся лише раз на рік": футболіст став командиром артилерійської установки, створив сенсацію на кубковому рівні, а Карпати і МетаДон залишилися в історії.

Інтерв'ю Любомира Кузьмяка з Ігорем Паськівим, колишнім форвардом Карпат, Львова і донецького Металурга, який вже четвертий рік стримує російську навалу у найгарячіших точках фронту.

Він отримав чимало можливостей, щоб втілити свої амбіції у футболі. Спочатку він виступав за школу Карпат, згодом перейшов до донецького Металурга, а потім до ФК Львів. Кожен раз Ігор Паськів був на крок від того, щоб досягти своєї дитячої мрії, але завжди не вистачало якоїсь невеликої деталі.

Після закінчення кар'єри у футболі Ігор уявляв своє майбутнє в іншій галузі, але повномасштабне вторгнення внесло свої корективи. Зараз колишній футболіст служить на передовій, часто згадуючи про своє минуле з ностальгією. У розмові з Футбол 24 нападник згадує про легіонерів МетаДона, несподівану перемогу над Карпатами та про футболістів, які зараз перебувають на фронті.

"Футбольні навички допомагали мені вижити під час війни."

- Перебуваю зараз на бойових навчаннях, - розповідає Ігор. - Ми прикомандировані до Третьої окремої штурмової бригади. Працюємо на наземних роботизованих комплексах. Недавно наш батальйон розформували, тож ми переїхали із Запорізького напрямку на Харківський, де й базується новий артдивізіон у складі 125-ї бригади.

"Коли Димінський заїжджав на базу, всі дихали через раз": вижив у Павлова і під обстрілом танка, головою оформив покер

- Хто ви за військовим фахом?

Мінометник. Наразі я виконую обов'язки командира артилерійської установки в батареї самохідних артилерійських установок.

Якби наша розмова відбулася чотири роки тому, ці терміни були б для вас абсолютно незнайомими.

Здається, що так (усміхається). Раніше я не мав жодного стосунку до військової справи і ніколи не тримав зброї в руках. Проте 6 червня 2022 року я вирушив на фронт. Все розпочалося 13 березня, коли отримав наказ — і я вирішив стати добровольцем у цій боротьбі.

- Повномасштабне вторгнення застало вас у Польщі?

У Польщі я провів десять років, займаючись футболом, але працював в абсолютно іншій сфері. Під час зимових канікул повернувся додому, сподіваючись провести місяць у Львові з дружиною та дитиною. 24 лютого став важким днем для мене, адже я опинився в ситуації повної невизначеності щодо своїх подальших дій. Після ретельного аналізу я усвідомив, що потрібно діяти. Будучи фізично здоровим і морально стабільним, я вирішив, чому б не приєднатися до територіальної оборони?

Яким чином ви набували своїх військових умінь?

Нас привезли на навчальний полігон, де ми виконали завдання, розставивши по три міни на кожен розрахунок. Бойового досвіду у нас не було – лише теоретичні знання. Вже через два дні нас направили до Харківської області. Я також брав участь у бойових діях на Дунайському напрямку, зокрема в боях за село Роздолівку, де ситуація була надзвичайно важкою і напруженою. Наш батальйон активно залучався до інтенсивних мінометних зіткнень. Загалом ми провели там 13 місяців.

Яким чином війна вплинула на ваше життя?

- Усі ми тут дуже змінюємося. У моєму випадку змінилося ставлення до життя. Я мав багато часу для того, щоб переосмислити себе, оцінити свої дії, подумати про те, що я робив правильно, а що - ні. Ти все життя займаєшся футболом, відчуваєш ейфорію від гри. А на війні в тебе є зброя і ти можеш розраховувати виключно на неї.

Ігор Паськів / Зображення, надане героєм

Ваша футбольна історія приносить вам користь?

- У футбол грають розумні, а безтолкові - бігають (Усміхається). Візьмемо до прикладу периферійне бачення поля - це мені дуже знадобилося тут. Летить дрон чи міна лежить на дорозі, а ти встигаєш зорієнтуватися - мене не раз ці вміння рятували.

Які аспекти війни вважаєте найскладнішими для себе?

- Я бачив багато страшних речей. Абсолютно різних, про які навіть згадувати не хочеться. Але найгірше - втрачати побратимів.

"Найзручніше я почувався з Блавацьким."

- Ви кажете про переосмислення минулого. Що вважаєте найбільшою помилкою у своїй футбольній кар'єрі?

- Коли ти молодий, то хочеш все й одразу, берешся штурмувати вершини. У моєму випадку фатальним був перехід з Карпат у донецький Металург. Якби залишився у Львові, то все могло скластися інакше. Я поїхав у Донецьк, бо Карпати грали у Першій лізі, шансів молоді давали небагато. А тут кличуть в Металург - я погодився. Поїхав на збори, проявив себе і залишився там. Мене у Львові Василь Леськів так натренував, що я почувався у Донецьку, як риба у воді.

З вашого класу кілька хлопців досягли успіху в професійному футболі.

Юра Фурта мав досвід виступів за Карпати в Українській Прем'єр-лізі, а Богдан Когут нещодавно завершив свою кар'єру у Вересі. Багато хлопців грали на аматорському рівні та в нижчих лігах. Крім того, є Олександр Шандор, який наразі виконує обов'язки судді на матчах Прем'єр-ліги.

"Протягом кількох років я готувався до завершення своєї кар'єри": колишній капітан Вереса знайшов новий шлях і тепер викликає на duel Карпати та Рух.

- У 80-х за Металіст, Волинь та Буковину грав футболіст з аналогічними вашому іменем та прізвищем. Той Ігор Паськів - ваш родич?

Це мій дядько, рідний брат мого батька. Саме завдяки йому та моєму татові я обрав шлях футболіста. Коли я був ще малим, вони водили мене на тренування, де я ганяв м'яч у воротах. Це захоплення призвело до того, що я потрапив до футбольної школи Карпат.

Ігор Паськів / Зображення Євгена Кравса

У команді "Металург" ви зустрінете безліч захоплюючих футболістів. Хто з них справив на вас найбільше враження?

Політика клубу була чітко визначена: керівництво акцентувало увагу на легіонерах. У складі команди налічувалося 46 гравців, і близько половини з них виступали за дублюючий склад. Серед них були такі відомі футболісти, як Дишлєнковіч, Закарлюка, Зотов, Вірт, Яя Туре, Леандро та Рубен Гомес, які часто спускалися до нашої другої команди. Було дуже цікаво спробувати свої сили на фоні таких зірок. Проте серед легіонерів вистачало й випадкових. Важливу роль у цій ситуації відігравав тренер. Наприклад, після відходу Славолюб Мусліна з команди, на сербів Слободана Марковіча, Братіслава Рістіча та Бобана Грнчарова вже не розраховували. І це були дійсно талановиті футболісти, як пізніше довів Марковіч у Таврії.

- Вам хто з тренерів найбільше довіряв?

- Віталій Шевченко почав підпускати мене до основи. Однак подальший прихід Олександра Севідова все змінив. А загалом у кар'єрі мені найкомфортніше було з Богданом Блавацьким, який тренував мене у вінницькій Ниви та потім у Польщі протягом багатьох років. Це прекрасний психолог та класний фахівець.

"Гриценко викликав лише повагу та позитивне ставлення."

- Водночас багато шансів ви отримували в ФК Львів у Богдана Бандури. Це найкращий момент вашої кар'єри?

Я вперше вийшов на поле за свою команду у вересні 2006 року. Мій дебют складався з двох важливих матчів: один з них був проти Динамо-2, де я не зміг реалізувати два відмінні шанси, а інший — це поєдинок з Карпатами в Кубку України. Цей матч став справжнім тріумфом, адже команда з першої ліги в дербі здолала фаворита.

- Карпати вилетіли в серії пенальті, у якій ви участі не брали. При цьому, на полі ви з'явилися на початку другого тайму.

Мені було дано ясне завдання від тренера - не дозволяти захисникам Карпат вільно контролювати м'яч. Я невпинно бігав, тиснув на суперників і віддавав всі сили на полі. Перед початком додаткового часу мене замінив Микола Баглай, який потім влучно реалізував післяматчевий пенальті.

Паськів у матчі на кубок проти Карпат / Фото від Євгена Кравса

Баглай, до речі, так само, як і ви, нині стоїть на захисті України з озброєнням у руках.

Я не мав нагоди зустрітися з Миколою на фронті, але можу відзначити, що чимало моїх колишніх партнерів зараз перебувають у бойових рядах. Серед них – Тарас Гамарник, який також грав за ФК Львів у тому матчі. А ще у Вінниці у мене був досвід гри з Сергієм Чабаном, котрий представляв Карпати. Він уже давно на фронті, і ми іноді підтримуємо зв'язок.

- Ще один ваш партнер - Артур Гриценко - віддав життя за Україну 2022-го. Він також був тоді на полі та навіть забив гол.

Артур був надзвичайною особистістю, і я досі не можу усвідомити, що його більше немає. Хоча між нами була значна різниця у віці, я ніколи не чув від нього жодного негативного слова про молодь. Його ставлення завжди було сповнене поваги та доброти. Також хочу відзначити інших ветеранів ФК Львів, які постійно підтримували нас: Тараса Гамарника, а також Андрія Ханаса та Юрія Войтовича. Юра, зокрема, був капітаном і справжнім прикладом для нас. Завжди усміхнений, позитивний і справжній лідер у роздягальні.

"Постійно бігав, пресингував і викладався на повну" / Фото Євгена Кравса

Ми поговорили про футболістів, які в даний час служать на фронті. Чи підтримуєте ви зв'язок з багатьма колишніми партнерами?

На фронті постійно виникає потреба в матеріальних ресурсах, хоча ми нечасто організовуємо збори. У мене є невелике коло близьких друзів, які займаються футболом. З дитинства я підтримую зв’язок з Фуртою та Когутом, яких можу вважати своїми братами. Мій хороший друг Андрій Блавацький, який грав за білоцерківську Рось, також дуже мені допомагає. За кордоном живуть Максим Малярчук, колишній гравець Волині під керівництвом Кварцяного, а також Володимир Підвірний і Василь Чоба з Карпат. Хоча вони фізично далеко, у контексті допомоги вони завжди поруч. Це ті люди, які самі телефонують і запитують, чого я потребую — я жодного разу не просив їх про це.

- У вашого підрозділу зараз є активний збір на автомобіль.

Ситуація дійсно складна, адже знайти якісний транспорт - це велике випробування. Проблема полягає не лише у фінансах. Хочу зазначити, що у цьому контексті особливо вражає підтримка з боку Карпат. Нещодавно мені передали кошти, зібрані сучасними футболістами, з якими я, на жаль, не знайомий особисто, але завдяки спільним друзям зміг зв'язатися з ними. Окрім цього, Владислав Лупашко надіслав додаткові кошти для нашого підрозділу. Я знаю його вже дуже давно — ми мали нагоду спілкуватися ще в донецькому Металургу, коли були молодими.

"Дивлюся всі матчі Карпат"

Чи влаштовує вас ваш професійний шлях?

- Розумію, що мав краще себе реалізувати. Дуже важкий момент - перехід із дитячого футболу в дорослий. Багато гравців губляться на даному етапі. Мені теж було непросто. Коли поїхав у Польщу в зрілому віці, важко травмувався. Розірвав хрестоподібну зв'язку, переніс операцію, рік відновлювався. Коли опиняєшся за межами футболу на стільки часу, то пізніше повернутися на попередній рівень вкрай складно.

- Після війни збираєтеся повернутися у футбол?

Швидше за все, це малоймовірно. Футбол не є моїм покликанням. Найголовніше для мене – проводити більше часу з дружиною та донькою. На жаль, бачу свою дитину лише раз на рік, а якщо пощастить – вдвічі більше. Вони живуть за кордоном, і моя донечка важко переносить повітряні тривоги. Відпустки – це рідкість для мене: зазвичай лише на Новий рік та влітку на її день народження. Як буде цього року, поки що не знаю.

Далеко від сім'ї... / Фото надане героєм

Чи встигаєте слідкувати за футболом?

Я уважно стежу за всіма іграми Карпат і загалом за чемпіонатом України. Мій друг, який є ультрас Карпат, виконує роль старшого навідника гармати. Завдяки йому я маю чудову компанію для перегляду матчів та їх обговорення. Ми робимо все можливе, щоб не пропустити жодну гру. Хоч я і не грав у першій команді Карпат, проте ця команда для мене рідна, і я підтримую її всім серцем.

Якщо ви можете надати фінансову підтримку команді Ігоря Паськіва, ось посилання на Monobank.