Національна команда України стикається з істотними труднощами в оборонних діях.

Малиновський підтвердив, що його недооцінювали.

Дві перемоги над Ісландією (5:3) та Азербайджаном (2:1) показали нам головне - збірна має характер. В обох матчах вона його продемонструвала в найвідповідальніші моменти. Власне, як і наш народ. Що цікаво, цей характер проявляється і в інших видах спорту, ніяк не пов'язаних із футболом, - боксі, шахах.

Що стосується самої гри, варто відзначити сміливість Сергія Реброва. Багато людей, включаючи мене, вважали, що найкращі часи Руслана Малиновського вже минули. Проте тренер та футболіст спростували це припущення — за два матчі Руслан забив три голи і зробив одну гольову передачу. Вважаю, що його відродження стало можливим завдяки новому клубу в Італії ("Дженоа"), де йому надають довіру і можливість грати по 60-70 хвилин.

Матч з Ісландією виявився легшим. З тієї причини, що ми грали гру, яку вміємо. Яку вбираємо ледь не з молоком матері - це контратаки. Як виявилося після матчу в Рейк'явіку, нам не треба тривале володіння м'ячем - достатньо 35%. Із Азербайджаном ситуація була гірша - володіння м'ячем більше, ініціатива в нас, а результативність набагато скромніша. Маємо проб­лему з грою правого захисника Юхима Коноплі. Якщо до нього додати невпевненість центральних оборонців Забарного й Матвієнка, то на виході бачимо пропущені м'ячі в кожному матчі.

Забарного я ще можу зрозуміти: хлопець грає у французькому "Парі Сен-Жермені" - найсильнішому клубі Європи з найвищою у світі конкуренцією. Іллі бракує концентрації на матчі збірних. Він забагато грав із м'ячем і не зумів вчасно з ним розлучитися. З грою в захисті терміново треба щось робити, бо ніколи нічого не виграє команда, яка невпевнено захищається.

Щодо змін, які відбулися з нашою збірною, вважаю, що жорстка критика, яка лунала перед цими двома матчами, виявилася корисною. Команда змогла зібратися і продемонструвати приховані резерви, навіть попри значні кадрові втрати, здолавши ісландців, яких можна вважати своїми головними конкурентами.

Ще один висновок: відтепер для нашої команди не існує суперників - відвертих аутсайдерів. Футбол вирівнявся настільки, що тепер немає команд, перемогу над якими ми могли дозволити собі святкувати ще до гри. Тепер кожен матч і кожен виграш доводиться вигризати на морально-вольових якостях. І це добре, бо загартовує характер. Команди з вразливою психікою зазвичай провалюються на Кубку світу.

У майбутнє я дивлюся з оптимізмом. Після таких перемог у команди з'являється впевненість, а з упевненістю приходить і творчість на футбольному полі.