Вбиті внаслідок російського терору
П'ятнадцять життів обірвали російські агресори, завдавши ракетного удару по житловому масиву Браїлки в Полтаві на світанку 1 лютого, використавши ракету Х-22. Потужний вибух зруйнував перший під'їзд п'ятиповерхівки за адресою Баленка, 7. Це була субота, і більшість мешканців насолоджувалися вихідним. Загиблі, в основному, були ті, чиї спальні виходили на фасад будинку. Багато з них на той жахливий ранок просто не прокинулися. Декілька родин загинули повністю.
В одному з попередніх номерів "Зорі Полтавщини" був опублікований репортаж з місця трагедії. На той момент ще не були відомі прізвища всіх загиблих та їхні біографії.
Сьогодні у нас є можливість назвати всіх жертв російського терору поіменно. На жаль, до цього скорботного списку через тиждень після трагедії додалося ще одне прізвище.
Михайло Дерев'янов 8 лютого, не відновивши свідомість, відійшов у засвіти в медичному закладі.
Весь цей час молодий чоловік перебував на апараті життєзабезпечення. Уламок ракети потрапив йому в голову. Михайло Дерев'янов займався футболом. Грав у складі команди із Судіївки "Краяни" та мачухівської "Дружби". Був багаторазовим переможцем та призером різних спортивних турнірів. У згиблого залишились дружина, неповнолітній син, батьки.
Олена Скляр, 60 років, медична сестра Полтавського обласного шкірно-венерологічного диспансеру. Померла в обласній клінічній лікарні після операції, куди "швидка" доставила її у вкрай тяжкому стані. Жінка мешкала на 5-му поверсі.
Протягом усього свого життя вона займалася професією маніпуляційної медсестри. Її шлях проходив через Горбанівський геріатричний пансіонат, поліклініку №2 Полтавського турбомеханічного заводу, станцію переливання крові, полтавський пологовий будинок, а останні три роки вона працювала в шкірно-венерологічному диспансері.
Кажуть, що вона володіла справжнім мистецтвом - могла знайти вену, куди інші й не намагалися. "Олена стала незамінною підтримкою для медиків і втіленням доброти в полтавській медицині. Вона була людиною, яка приносила радість", - так згадують її близькі та колеги.
У Олени Скляр є літня матір, а також брат, сестра і син. Цікаво, але син загиблої Віктор виявився єдиним, хто вижив у цій трагічній ситуації. Того ранку, після завершення роботи, він завітав до свого друга, який живе неподалік.
Ірина Ратушняк, 60 років, працівниця головного управління Державної податкової служби у Полтавській області.
Жила з чоловіком на другому поверсі. Він поки що не повернувся з нічної роботи. У загиблої залишилися син, сестра та батьки.
Ірина Ратушняк присвятила більше тридцяти років роботи в податковій службі. Вона була надзвичайно чесною, доброю та чуйною особистістю. Щиро сподівалася на перемогу та мріяла про подорож до Парижа. Навіть почала вивчати французьку мову. На жаль, її мрії залишилися нездійсненими.
Тетяна Матовалова, 55 років, була прибиральницею посуду в невеличкому кафе. В той ранок вона готувалася до виходу на роботу. Її син, що знаходився в сусідній кімнаті, залишився живим.
Родина Яворських: 9-річна Софія, 37-річні Дмитро та Олена.
Підполковник Дмитро Яворський був військовослужбовцем Збройних Сил України та виконував обов'язки на передовій. Незадовго до фатального інциденту він отримав відпустку. Його дружина, яка здобула вищу освіту в галузі педагогіки, працювала в контактному центрі компанії "Нова пошта".
Подружжя споруджувало новий будинок, куди планувало переїхати найближчим часом. Тіла Дмитра та Олени рятувальники виявили останніми. Внаслідок сильного удару вони впали з другого поверху до підвалу. Ідентифікувати жінку вдалося за її взуттям. Софійку знайшли раніше, вона була під завалами в квартирі. Дівчинка навчалася у 4-Б класі 13-го ліцею, розташованого неподалік від зруйнованої оселі. Вона була відмінницею, захоплювалася читанням, займалася вокалом і грала в теніс. Дуже чекала на прихід весни... Родину поховали в селі Гожули, неподалік Полтави.
Родина Запішних: 40-річний Сергій, 38-річна Катерина, 12-річна Діана та 7-річний Даниїл. Сім'я мала квартиру на 5-му поверсі, де бушував вогонь. Хлопчик був першокласником 13-го ліцею. Мав веселу вдачу, був дуже активним, не сидів на місці й секунди. Любив гратися з котами, яких у родині було двоє.
Його сестричка Діана навчалась у п'ятому класі. Трохи займалася тхеквондо. Але переважно проводила вечори разом з батьками за настільними іграми, які тато з мамою самі створювали, - Сергій та Катерина були авіаконструкторами, разом працювали в авіаконструкторському бюро в Полтаві. Разом навчалися у Національному аерокосмічному університеті імені Жуковського "Харківський авіаційний інститут".
Сергій був родом з Диканьки, Катерина - з Рубіжного. Часто бували у батьків Сергія, але на ті вихідні залишилися вдома. Поховали родину в Диканьці.
Анжела Дарбінян, 36 років, стилістка, керівниця салону "Enji", активна волонтерка.
Анжела проживала на третьому поверсі разом зі своїм вірним другом, маленьким песиком на ім'я Сьома. На жаль, обидва вони загинули трагічно в один день. Жінка активно підтримувала Збройні сили України, а також надавала допомогу дітям з дитячих будинків і безпритульним тваринам.
Спочатку її офіційно вважали зниклою безвісти, але під вечір тіло знайшли. Родина прийняла рішення поховати Анжелу Дарбінян у Бельгії.
Анастасія Кольвах, 30 років, є акторкою Полтавського театру сучасного діалогу, викладачкою в місцевому кіноклубі "Кінодвіж", а також активно займається волонтерською діяльністю, включаючи допомогу тваринам.
Рік тому під час ремонту балкона однієї з багатоповерхівок Полтави
Внаслідок обшивки на землю впали сотні червонокнижних рудих вечірниць, які розбилися. Анастасія Кольвах стала однією з тих, хто намагався врятувати цих беззахисних тварин.
Дівчина жила в оселі свого нареченого, військового Богдана Труханова. Під час чергування в батальйоні йому зателефонував сусід і повідомив, що його квартира зникла. Коли Богдан вже вирушав у Полтаву, йому прийшла новина про те, що знайшли худеньку дівчину з чорним волоссям у червоно-чорній піжамі. Він одразу зрозумів, що це Настя.
Андрій Притула, який вже відзначив свій 40-річний ювілей, в парі зі своєю 46-річною дружиною Наталією.
Наталія була швачкою на підприємстві "Ворскла", тоді як її чоловік служив у війську. Вони мешкали на першому поверсі. Їх знайшли під уламками, міцно обійнявши одне одного.
Андрій – ветеран АТО, який виконував обов’язки кулеметника в гелікоптері. З початком повномасштабного вторгнення він добровільно приєднався до 116-ї окремої бригади територіальної оборони Полтавщини. Спочатку його завданням була служба на кордоні між Україною та Росією, а згодом він брав участь у бойових діях на Донеччині. Під час одного з боїв Андрій зазнав осколкових поранень і отримав опіки внаслідок атаки FPV-дрона, що вразив його автомобіль. Його відвага і героїзм були визнані численними нагородами та відзнаками.
Андрій Притула походив із села Добряничі, розташованого в Львівській області. Його молодший брат Віталій, який також служив у війську, пропав безвісти на фронті у червні 2024 року. Це трагічне відбуття змусило Андрія залишити лави Збройних Сил України у грудні минулого року.
Приблизно десять осіб, які зазнали травм різного ступеня тяжкості, все ще проходять курс лікування.
