Золотий склад київського Динамо
Команда Лобановського не віддавала перевагу штучному газону, проте навіть на ньому демонструвала найвищі результати.
15 листопада виповнюється рівно 40 років від здобуття київським "Динамо" чергового чемпіонського титулу радянської доби. Серед 13 золотих тріумфів успіх 1985-го - унікальний. Адже здобутий він у приміщенні критого комплексу. Тож є привід згадати про особливості та деякі цікаві факти того ерзац-футболу, що ним упродовж десятиліття мучили гостей команди обох російських столиць.
Півстоліття тому команда Динамо здобула перемогу над Баварією, представляючи... Українську Народну Республіку.
..."Сарай" у декількох тюркських мовах - палац. Але щодо північних спортивних споруд на увазі малося значно менш помпезне: льох для худоби; бо ЦСКА - то "Коні", а "Спартак" - "М'ясо", свинина.
Домашньою ареною ленінградського "Зеніта" слугував спортивно-концертний комплекс на честь "вождя світового пролетаріату". У той час як провідні московські клуби користувалися манежами ЦСКА та "Олімпійським". Протягом періоду з 1980 по 1991 рік на цих майданчиках відбулося понад 170 матчів у рамках чемпіонатів, не враховуючи кубкові зустрічі. Таким чином, у кожному чемпіонаті цього часу 6-10% складався з матчів, що фактично представляли інший стиль футболу, що, безумовно, надавало перевагу тим, хто був до цього більш звиклим.
Перші подібні випробування навесні 1980 року у багатьох відвідувачів викликали спогади про високогір'я — мовляв, дихати важко, організм, не пристосований до умов, починає відмовлятися слухатися, особливо наприкінці кожного тайму. Але це не єдине, що викликало труднощі! Відскок м'яча від підлоги та навіть від стелі, яка часто знижувала висоту викидів захисників, також створював проблеми. Мінімально допустимі розміри поля та жорсткість покриття повністю руйнували звичні тактичні схеми. Підвищений ризик травм: нове зчеплення разом із гіпоксією — "кисневе голодування" м'язів і суглобів — робило їх більш вразливими. І це лише поверхневий огляд страждань, які доводилося витримувати гостям.
Золотий м'яч 1986 року міг бути врученим Заварову, однак у виданні Франс Футбол помилково вказали Бєланова замість Блохіна.
Аргументи спортивного керівництва про те, що переваги москвичів і ленінградців є способом протистояння кліматичним викликам ранньої весни та пізньої осені, не витримують жодної критики. По-перше, у Москві, як і раніше, обходилися без розкішних палаців та активно використовували відкриті стадіони поряд із манежами. По-друге, проведення календарних матчів на штучному покритті в другій половині квітня (таке траплялося майже щосезону) свідчило не про глобальне охолодження, а про недбалість у веденні справ. Це стало зручним прикриттям для тих, хто підтримував "салонний" футбол, особливо на початку і в кінці турніру.
Наприклад, у своєму чемпіонському сезоні 1984 року "Зеніт" зіграв чотири домашні матчі під дахом, з яких три (з максимальним результатом) були проти українських команд, включаючи "Дніпро", який був його безпосереднім суперником у боротьбі за титул. Подібні показники "Спартака", який здобував перемоги у чемпіонатах 1987 та 1989 років, виглядали ще більш вражаючими, оскільки на той час у Вищій лізі виступало не 18, а лише 16 команд.
Трохи далі зупинимося на "гостинності" московського "Динамо" у сезоні 1986 року. Для тих, хто не знає: якби Малофєєв, не дай Боже, не дозволив Лобановському піднятися на чемпіонський п'єдестал, це став би перший випадок в історії радянського футболу, коли команда, що перемогла у більш ніж третині своїх матчів на домашньому стадіоні – а це шість ігор! – зазнала б фіаско на своєму полі...
Історія наших чемпіонатів ніколи не стикалася з чимось подібним. У Москві відбулися перші п’ять запланованих матчів, але прапор змагань так і не був піднятий. Ні, про нього не забули – просто в футбольно-легкоатлетичному комплексі ЦСКА, де гравці сховалися від негоди, немає флагштоку, – з іронією зазначала "Спортивна газета" у квітні 1980 року. – Футбол під дахом ми вже бачили під час турнірів на приз щотижневика "Нєдєля". Це була вражаюча і насичена розвага. Але офіційні матчі чемпіонату – це зовсім інша справа. Саме тому виникає невідповідність між формою та змістом, нелогічний перебіг подій на штучному газоні і, що найважливіше, іноді несподівані результати змагань.
Валерій Лобановський сприймав футбол на паркеті або в манежах як можливість урізноманітнити передсезонну підготовку, додаючи до основного тренувального процесу цікавість і новизну. Його рішення повернутися до Києва наприкінці 1996 року та взяти участь у московському Кубку Співдружності після січневих зборів у Німеччині стало несподіванкою для багатьох. Кажуть, що його на це підштовхнув В'ячеслав Колосков, багаторічний лідер російської футбольної асоціації, який на той час починав свій шлях від віцепрезидента ФІФА. Але в результаті, на "ярмарок талантів" СНД вже вирушали дублери "Динамо", ймовірно, з таким же небажанням, як і гравці 1980-х років на свої матчі в "льохах".
"Це справжній кімнатний футбол," - висловив свою думку Валерій Лобановський про дебют своєї команди на московському полі під час третього туру 43-го радянського чемпіонату. "М'яч на жорсткому і доволі слизькому штучному покритті веде себе інакше, ніж на натуральній траві. Гравцям важко виконувати складні технічні прийоми, що, в свою чергу, робить гру менш захопливою."
Тренер київської команди обґрунтував своє рішення не ставити оцінки у протоколі для своїх підопічних, що вважалося обов'язковим для всіх наставників, наступним чином: "Не бажаю оцінювати викривлену реальність ігрової активності футболістів".
Проте, що поробиш - з примхами улюбленців кабінету доводилося миритися. Загалом, київська команда зіграє 15 матчів (включаючи кубкові), на не найкращому штучному покритті: 7 нічиїх, 5 поразок та 3 перемоги.
Незважаючи на постійну неприязнь до штучних "газонів", Олег Блохін відзначився двома голами в манежах. Таку ж кількість забитих м'ячів мають Безсонов, Дем'яненко, Бєланов і Рац. Також у чужих воротах відзначилися Веремєєв, Заваров, Хлус, Михайличенко та Протасов. Найбільш результативним гравцем в цих матчах є Вадим Євтушенко, який забив чотири голи.
"Кожен раз, коли ми відвідували манежі в Москві чи Ленінграді, в команді "Динамо" це сприймалося як своєрідне покарання — абсолютно несправедливе, — поділився Вадим Анатолійович в ексклюзивному інтерв'ю для "Чемпіона". — Адже на полі нам доводилося боротися не лише з суперниками, а й з самим "газоном", який вимагав особливої обережності, щоб уникнути опіків і зберегти суглоби. Умови настільки складні, що навіть найменша спроба пригальмувати могла призвести до серйозних травм..."
Для стилю київського "Динамо" штучне покриття виявилося абсолютно невдалим вибором: традиційні довгі паси на вузькому полі часто закінчувалися аутами, а спроби швидко пройти флангом та знайти партнера навісом перетворювалися на справжнє випробування! Натомість гравці "Спартака" відчували себе на цьому полі як риба у воді завдяки своїм "квадратам". Вони ще й мали відповідне взуття. У командах гостей ж носили таке, що вдалося знайти — навіть старі "совдепівські" кеди підійшли. Звісно, можна було б грати в шиповках, але після 90 хвилин на такому покритті підошва буквально згорала. А нові пари взуття нам видавали лише одну на сезон...
Від опіків на брудному килимі (що його іноді навіть і постелити якісно не могли, гравці спотикалися на стиках) хоч якось рятували рейтузи. Воротарі екіпірувалися формою з додатково прошитими стегнами, ліктями та плечима. Лікарі обов'язково складали для тренерів список тих, кому небажано або категорично не можна виходити на чергову манежну "кориду".
На жаль, не обійшлося без сумних подій. Захисник московського ЦСКА Березін, після невдалого приземлення на "Олімпійському", вдарився головою об підлогу (а точніше - бетон) і в результаті провів 47 днів у реанімації, з яких 22 - у комі. Цей трагічний інцидент призвів до завершення кар'єри 27-річного футболіста.
Повернемося до приємних спогадів. У листопаді 1986 року Євтушенко додав до свого бомбардирського активу новий гол та результативну передачу під час захоплюючих салонних "перестрілок". Його гол став важливим елементом у переконливій перемозі динамівців над "Зенітом" з рахунком 3:0. А той вдалий пас, що дозволив Василеві Рацу зрівняти рахунок у матчі з московськими одноклубниками, підтримав інтригу чемпіонату до самого фінального туру.
Команді, яка в безкінечному сезоні лише не змогла завоювати титул чемпіона світу, запропонували довести своє право вважатися найсильнішим клубом Союзу, причому в умовах, що суперечили як Духу Гри, так і здоровому глузду. Щоб підсумувати тріумфальний рік, необхідно було відібрати три очки у москвичів з чотирьох можливих в особистих зустрічах. При цьому нічийний результат на "Олімпійському" приносив турнірний бал лише гостям, тоді як для господарів цей бал не мав жодної вартості! Такі правила, що діяли на той момент, обмежували кількість нічиїх. Більш того, нічия у київському матчі між цими суперниками взагалі перетворювалася на... спільну поразку, що, проте, могло б увінчати успіх підопічних Едуарда Малофєєва. Отже, асист Євтушенка можна вважати принаймні позолоченим.
Малофєєва у футбольному світі часто називали просто ЕВМ, використовуючи його ініціали. Зрідка його згадували як дрібного шахрая, натякаючи на підозрілі матчі, які проводили команди під його керівництвом. Особливо згадуються дві гри мінського "Динамо" у московських манежах наприкінці сезону 1982 року. Це був перший випадок в історії радянського футболу, коли чемпіон визначався в закритому приміщенні. І це був перший раз, коли титул було розіграно настільки відверто маніпулятивно: щоб не дозволити киянам здобути третє поспіль "золото", мінчани програли командам-гігантам "сараїв" - місцевому "Динамо" (0:7) та "Спартаку" (3:4).
Чотири роки по тому карма наздогнала поціновувача "щирого футболу". Спринтери з малофєєвського "Динамо", навіть заманивши марафонців Лобановського на штучне покриття, нічого не змогли з ними вдіяти. А перемога на Республіканському стадіоні не лише змусила московитів утертися власною пихою, а й зробила киян одноосібними лідерами за кількістю чемпіонських титулів.
Цікаво, що в середині 1980-х у Києві поширювалися чутки про можливість використання нового Палацу спорту – нинішньої невдалого недобудови біля Льодового стадіону на проспекті академіка Глушкова – для потреб футбольних майстрів. Проте ці плани не здійснилися. Однак, навряд чи це якось негативно вплинуло на статус нашої футбольної столиці.
