12 українських футболістів у Лізі 1 до Іллі Забарного: хто вони і які в них були результати виступів.

Блогер Sport.ua Ігор Явкін ділиться інформацією про українських спортсменів, які брали участь у Лізі 1.

Олександр Скоцень ("Ніцца")

Українець, яких ще потрібно пошукати. Львів'янин настільки ненавидів російську мову, що спочатку відмовився від переходу до київського "Динамо", заявивши, що не розуміє, чому всі гравці спілкуються там російською. А опісля втік із "Динамо" московського, з яким уже пройшов збори. Олександра під час армійської служби зарахували до москви, але він зумів перевестися до рідного Львова. Відмовляв Скоцень і польським клубам, кажучи, що воліє грати в Україні. Хоча існує версія, що він із дитинства хотів грав у футбол для душі та ненавидів серйозні тренувальні навантаження, через що отримав прізвисько "Леньо" (тобто лінивий). Хоча йому все ж таки довелося пограти за "Динамо" (Київ) на початку 40-х, де його заарештували за українську мову. Однак місцеві посадові доброзичливці його виправдали та витягли з лап НКВС. Після цього Скоцень емігрував спочатку до Польщі, надалі до Словаччини та Австрії, де створив ФК "Україна" в Зальцбурзі. Далі були Німеччина, Бельгія та в 1948 р. Франція. За два сезони в "Ніцці" Олександр забив 23 голи, а клуб дійшов до півфіналу Кубка. Скоцень став першим українським футболістом, котрий потрапив на обкладинку журналу France Football. "Леньо" покинув Лігу 1 за рік до того, як "Ніцца" стала чемпіоном. Догравав нападник у Канаді, де з ним сталася трагічна історія. В 1951 р. клуб "Україна" з Торонто виграв Національну лігу, а Олександра визнали одним із найкращих гравців сезону. Проте через конфлікт із керівництвом команди він перейшов до ФК "Тризуб". Уболівальники "України" йому цього не пробачили та побили футболіста, ледь не зламавши хребет. Він дивом залишився живим і вже не зміг продовжити кар'єру. Відзначимо, що тривалий час Скоцень працював спортивним журналістом і залишив по собі дві книги: "З футболом у світ" (вийшла 1985 р. в Торонто, 2012 р. видана в Україні) та "Львівський "батяр" у київському "Динамо"" (видана 2012 р. в Україні). Олександр дожив до 85 років і помер у 2003 р. від пневмонії.

Остап Стецьків (відомий своїми роботами в "Ніцці", "Валансьєні", "Ліоні")

Олександр Скоцень мав друга Остапа, з яким вони разом виступали у Львові, але згодом їхні життєві шляхи розійшлися. Остап приєднався до ОУН-УПА і в підсумку переїхав до Італії. Проте, доля знову звела цих футболістів, і на наступні п'ять років вони грали разом. Спільно вони виступали за клуб "Україна" (Зальцбург), німецький "Карлсруе", бельгійський "Олімпік" (Шарлеруа) та "Ніццу". У 50-х роках Остап і Олександр знову пішли різними шляхами: Скоцень виїхав до Канади, а Стецьків провів сезони у "Валансьєні" та "Ліоні", але згодом знову об'єдналися. Півзахисник також приєднався до ФК "Україна" (Торонто), а потім - до ФК "Тризуб". Остап навіть зіграв один матч за збірну Канади в 1957 році, де відзначився голом у ворота США, що закінчився перемогою з рахунком 3:2. У Торонто він став одним із засновників музею українського футболу та залишив цей світ у 2002 році.

П'єр Пшеничний, відомий під псевдонімом "Марсель"

Про уродженця запорізького села Гамівка відомо зовсім небагато, і обставини його переїзду до Франції залишаються загадкою. Проте саме у цій країні він досяг значних успіхів у кар'єрі голкіпера. Основну частину свого професійного шляху Петро (ім'я при народженні) провів у складі аматорських і дублюючих команд "Марселя". Проте в сезоні 1951/1952 він вийшов на поле в одному матчі за основну команду "Олімпіка", в якому пропустив два голи від "Гавра". У тому сезоні "Марсель" ледве уникнув вильоту, зайнявши 16-те місце, що призвело до участі в стикових матчах, де команда здобула перемогу з рахунком 5:3 над "Валансьєном". Важливо зазначити, що Пшеничний потрапив до списку футболістів із найскладнішими прізвищами в історії Ліги 1. Він помер у 1994 році у віці 65 років.

Олександр Заваров ("Нансі")

В 1990 р. "Нансі" виграв Лігу 2 й шукав підсилення для виступів у найвищому дивізіоні. Допоміг їм у цьому тодішній віцепрезидент клубу та ексгравець Мішель Платіні. 3-разовий володар Золотого м'яча знав Заварова за "Ювентусом" і запропонував йому переїзд до Франції. Позаяк кращих варіантів у українця не було, він погодився. Платіні привіз Олександра до "Нансі" на особистому літаку. В першому сезоні Заваров допоміг команді втриматись у Лізі 1: 17-те місце з 20-ти (сам гравець провів 32 матчі та забив 7 голів). Однак уже наступного року "Нансі" вилетів з елітного дивізіону. Повернутися до Ліги 1 команда вже не змогла, а півзахисник, якому було вже за 30, не дістав кращих пропозицій, тому дограв до 1995 р., після чого попрямував до аматорського "Сен-Дізьє". Цікаво, що в "Нансі" Олександр дістав прізвисько "Blette", що перекладається як мангольд, або листові буряки, один із підвидів буряків, адже слово, дуже схоже на "Blette", хавбек вимовляв, коли щось на полі йшло не так. За словами самого Заварова, його в команді називали "Дідусь".

Павло Яковенко, відомий під псевдонімом "Сошо".

На початку 90-х років півзахисник почав поступово виходити зі складу "Динамо" (Київ), і коли з'явилася пропозиція з Франції, родина Яковенків вирішила її прийняти. Павлу було всього 28 років, і він ще мав багато планів на майбутнє у футболі. Проте його здоров'я вже тоді стало підводити. Плеймейкер успішно дебютував у Лізі 1, забивши вирішальний гол у матчі проти "Меца" на 88-й хвилині (2:1). Цей гол виявився єдиним для Яковенка в "Сошо". Через численні травми він зміг зіграти лише ще 5 матчів протягом того сезону, а наступний рік провів у резерві. У листопаді 1993 року керівництво клубу, після обговорення, прийняло рішення розірвати контракт, який мав закінчитися через півтора року. Таким чином, кар'єра гравця була офіційно завершена.

Саме під час виступів Павла Яковенка у Франції народився Юрій. Починав нападник у київській "Оболоні", далі був "Дніпро" та перехід до "Аяччо" в 2013 р., який тоді тренував Фабріціо Раванеллі. Італійця звільнили в листопаді, а клуб провально виступив у Лізі 1: усього 4 перемоги та останнє місце. 20-річний Юрій провів 8 хвилин за весь сезон. Далі він пограв на Кіпрі, в Данії та Норвегії, де й завершив кар'єру.

Максим Левицький, игрок из "Сент-Этьена".

Ексголкіпер збірної України перебрався до Франції за 1 мільйон доларів США з новоросійського "Чорноморця". Воротар уклав контракт на 4 роки, з яких відіграв лише 5 місяців. Головною причиною стала історія з підробленим грецьким паспортом.

"До підписання контракту розмови на цю тему взагалі не було. Я приїхав 11 липня 2000 р. та підписав контракт, мене заявили. Ліцензію на участь у чемпіонаті Франції отримав як українець. У 1-му турі граємо з "Генгамом". За день до гри виходимо на розминку, підходить адміністратор команди з перекладачем. Кажуть, що лише троє іноземців можуть виходити на поле, а я четвертий. Тобто потрапляю під ліміт, швидше за все, не гратиму. Трохи згодом зі мною знову заводять розмову. Мовляв, потрібно оформити паспорт громадянина Європейського Союзу, все буде легально. Інакше не знають, як вийти із ситуації, щоб я повсякчас грав.

Я провів чотири матчі, представляючи Україну. Незабаром після цього тренер "Сент-Етьєна" в одному з інтерв'ю французькому телеканалу згадав, що я маю родичів у Греції. Мій телефон буквально розривався від дзвінків українських і російських журналістів, і на той момент я не знав, що їм відповісти. Оформлення паспорта взяв на себе представник грецького консульства в Новоросійську. Пам'ятаю, як я отримував документ на нейтральній території — у Ліоні. Мені залишалося лише підписати кілька документів, але я все ще мав сумніви. Я заявив, що не підпишу нічого без свого агента Костянтина Сарсанії. Після цього Костя приїхав, і ми зустрілися з віцепрезидентом клубу, який представив нам підписаний начальником місцевої поліції документ, що підтверджував законність видачі паспорта. Костя також сумнівався в тому, що "Сент-Етьєн" так швидко зумів оформити мій паспорт, але останній аргумент переконав його. Врешті-решт, я підписав документи і отримав паспорт.

У своєму другому матчі я виступав як гравець "Грека", а суперником була команда "Тулуза". Ми здобули перемогу з рахунком 1:0, що дозволило нам втекти від загрози вильоту. Робер Нузаре, який тренував "Тулузу", раніше підняв "Сент-Етьєн" з другого дивізіону до першого, зайнявши 5-те місце в елітному дивізіоні. Проте, у нього виникли серйозні конфлікти зі спортивним директором та президентом клубу, після чого він перейшов до "Тулузи". Ймовірно, він був обізнаний про внутрішні справи "Сент-Етьєна". На пресконференції після матчу він зазначив: "Ми ще не програли цю гру. Я точно знаю, що бразилець Алекс має лівий португальський паспорт. Було б непогано також перевірити Левицького".

Невдовзі "Сент-Етьєн" звернувся до поліції з проханням розслідувати події, що сталися, намагаючись таким чином продемонструвати, що вони стали жертвами обставин. Для мене це завершилося затриманням і майже 5-годинним допитом у січні 2001 року. Поліція надала висновок, що мій паспорт не значиться в жодній базі даних. Його визнали недійсним, оскільки суд отримав інформацію від грецької поліції, що документ з такими даними не був виданий цій особі в Греції. Отже, ані клуб, ані я не мали права використовувати цей паспорт. До речі, я жодного разу не скористався ним в аеропортах — завжди пред'являв лише український паспорт разом із робочою карткою, виданою французькою імміграційною службою, - поділився спогадами Левицький.

В результаті подій, що відбулися, клуб "Сент-Етьєн" втратив 7 очок, а генерального менеджера Жерара Соле усунули від участі у футболі на термін одного року. Команда опинилася на передостанньому місці та була змушена спуститися до Ліги 2. Левицький отримав 4-місячну дискваліфікацію і більше не мав можливості грати в європейських турнірах, оскільки його перевели до "Спартака". Пізніше Максим звернувся до "Сент-Етьєна" з вимогою грошової компенсації за дострокове розірвання контракту, але в суді його позов не був задоволений.

Дивно, але після отримання громадянства Російської Федерації, цей воротар почав шукати можливості повернути українське.

"Я мав український паспорт. Коли перебрався до росії, то став на консульський облік у москві, щоб не було питань. Тоді зробив вид на постійне проживання як громадянин України. Опісля до московського "Динамо" навезли бразильців і португальців, а мене попросили зробити громадянство рф. Я написав заяву про відмову від українського громадянства, та в 2007 р. Ющенко своїм указом вивів мене з громадянства. Після того, що почалося 2022 р., я вирішив повернути українське громадянство. Зібрав документи, написав заяву, виконав усі норми, але отримав листа від СБУ, що мені відмовлено з огляду на воєнний стан, адже вони не можуть перевірити всі дані, які я надав. Сказали чекати на кінець війни.

Я не маю жодних питань до СБУ. Я на це й чекав. Якби я, умовно, жив у Литві, то сам би прийшов до місцевих органів і виїхав із країни, щоб своєю присутністю не було бажання бункерного захищати. Нехай СБУ опікується своїми справами. "Дірчики" якісь літають в Усть-Лузі, Тамбові та інших містах. Я зі свого боку краще грішми допоможу. Знаю, куди донатити на цю справу", - розповідав Левицький в інтерв'ю "Українському футболу".

У 1999 р. переїздив до Ліги 1 із московського "Торпедо" за непогані на той час 3,5 млн доларів США. Однак у Франції доволі швидко вирішили, що підписали нападника не рівня вищого дивізіону. А розривати 4-річний контракт доволі дорого. Тому в "Меці" провів усього 31 матч і забив 5 голів. Два сезони з чотирьох провів у оренді (швейцарський "Ксамакс" та японська "Хіросіма"). Опісля перейшов вільним агентом до швейцарського "Арау".

"Я не розумію, навіщо команді тримати футболіста, якщо йому не довіряють. Ми обговорили це з президентом 'Меца' Карло Молінарі і вирішили, що мені буде краще змінити обстановку. Я занадто довго чекав на свій шанс, але так і не отримав його. Щодо ставлення до українських спортсменів у Франції, воно, м'яко кажучи, неоднозначне. У моєму першому сезоні, коли я регулярно виходив у стартовому складі, я займав місце у місцевого гравця, і це викликало невдоволення. Французи зверталися до президента з проханням прибрати мене з команди, хоча на тренуваннях, за відгуками преси та деяких експертів, я виглядав не гірше за інших. Я знаю, що капітан команди перед кожною грою намагався переконати керівництво не ставити мене в склад. Тренер, в свою чергу, не міг піти проти своїх співвітчизників, інакше ризикував би втратити своє місце." - поділився своїми думками Скаченко на порталі zbirna.com.

Півзахисник не зміг знайти свого місця у "Шахтарі" після переходу з запорізького "Металурга", тому, як і багато інших українських футболістів, був відправлений в оренду. У "Дніпрі-1" його виступи були досить успішними: він провів 31 матч і забив 4 голи в УПЛ. Ігнатенко привернув увагу "Бордо", і в січні 2022 року він спочатку перейшов в оренду, а влітку "жирондинці" викупили його контракт. Того ж літа Данило отримав змогу дебютувати за національну збірну України.

Спочатку Ігнатенко виконував роль гравця ротації, але після того, як команда опустилася до Ліги 2, зокрема через фінансові труднощі, він став основним футболістом. Улітку 2024 року "Бордо" втратив свій професійний статус, і Данило підписав контракт зі словацьким "Слованом". В цілому в Франції він зіграв 81 матч, відзначившись 4 голами та 5 асистами.

Нікола Кухаревич, відомий як "Труа"

У березні 2021 року "Рух" несподівано оголосив про продаж свого форварда до "Труа" за суму 600 тисяч євро. Нападник зробив свій дебют у матчі проти ПСЖ, проте не зміг проявити себе, і вже через два місяці його віддали в оренду бельгійському "Левену". Після цього його чекав період оренди в шотландському "Хіберніані", а згодом він перейшов до валлійського "Свонсі". У Франції Микола провів лише 13 хвилин на полі.

Руслан Малиновський ("Марсель")

У січні 2023 року Руслан Малиновський перейшов на правах оренди з "Дженоа" до "Марселя". Цей період у кар'єрі півзахисника можна вважати доволі успішним. За пів року він зіграв у 20 матчах Ліги 1 та 3 поєдинки в Кубку Франції, де його гол став вирішальним у матчі 1/8 фіналу проти ПСЖ (2:1). "Олімпік" завершив сезон на 3-му місці, отримавши можливість виступити в Лізі Чемпіонів. Влітку того ж року Руслан уклав постійну угоду з "Дженоа", перейшовши за 10 мільйонів євро.

Едуард Соболь из клуба "Страсбург"

Єдиний футболіст, який досі виступає у Франції. У січні 2023 року "Страсбург" придбав лівого захисника за 3 мільйони євро у "Брюгге". Проте Соболю поки що не вдалося закріпитися в основному складі. За 2,5 роки він зіграв 28 матчів у Лізі 1, у яких відзначився одним результативним пасом, з них лише 9 разів виходив у стартовому складі. Торік він повернувся до Бельгії, де грав за "Генк". Цей сезон також розпочав, залишаючись резервістом. Контракт Едуарда завершується наступного року.