Артем Гусєв: український керівник провідної команди у Великій Британії.

Блогер Sport.ua поспілкувався з менеджером баскетбольного клубу "Лондон Лайонс".

Які зв'язки можуть існувати між українським і британським баскетболом? Хоча здається, що їх мало, все ж наша національна збірна неодноразово зустрічалася з британською командою протягом останніх 15 років, як у кваліфікаційних матчах, так і на Євробаскеті. Хоча українських спортсменів в Англії не так багато, вплив наших гравців відчувається. Наприклад, Артем Гусєв, який працює менеджером у "Лондон Лайонс" — найуспішнішій команді Великої Британії в останні роки. Раніше, з 2009 по 2011, він грав за молодіжний склад БК "Київ", але згодом обрав інший шлях у своїй кар'єрі.

Після цього я покинув баскетбол і зосередився на навчанні та бізнесі в Британії, часто відвідуючи Лондон. Кілька років тому я вирішив вступити до університету в Ньюкаслі, і саме там моє життя знову пов'язалося з баскетболом.

Блогер Sport.ua отримав інформацію від Артема про те, яким незвичним спортом є баскетбол у Великій Британії, які у нього шанси на розвиток. Він також обговорив повсякденне життя в одному з найбільших міст планети та дізнався, як досвід, здобутий у Британії, може бути корисним в Україні.

Артеме, влітку ваша команда опинилася на межі фінансового краху. Поділіться, будь ласка, як вам вдалося вирішити цю проблему?

Влітку у нас виникла справжня метушня через зміну власників. Компанія Zalgiris Group, яка володіє відомим литовським клубом, стала новим власником нашої команди. Розпочалися активні переговори щодо того, як буде організоване наше подальше функціонування, включаючи питання, пов'язані з боргами. У нас були кілька гравців, які мали довгострокові контракти, і виникала необхідність вирішити їхню подальшу долю – адже їхні зарплати не вписувалися в нові фінансові рамки. В результаті деяких із них відпустили, з іншими уклали угоди про дострокове розірвання контрактів. Врешті-решт, залишився тільки Сем Деккер, тридцяти річний форвард, який раніше грав у НБА. Його відправили в оренду до "Ховентуд", де нині виступає українець Артем Пустовий, і продовжили контракт ще на один сезон.

Один з гравців, який у нас залишився з минулих сезонів, - Ов'є Соко. Він - дуже своєрідний гравець і особистість, по суті - місцева зірка, особливо юні дівчата його люблять. Він брав участь в ріаліті-шоу на телебаченні, має свій бренд одягу, в інстаграмі в нього - 1,5 мільйони підписників. Два роки тому ми відрахували його через порушення режиму, він закінчив кар'єру в 32. Але у вересні минулого року запропонували йому повернутися - він погодився. І хоча він "здувся", і більше не "страшна махіна", але на цьому рівні - доволі непогано виглядає. Та і "технарі" так само стильно отримує.

Загалом у команди все добре. Є хороший власник, який хоче побудувати стійкий і самодостатній бізнес на команді. Намагаючись максимально отримувати вигоду, не переплачувати. У команди зараз непогані результати, ми йдемо першими в конкурентній лізі. У нас хороший склад, трохи "плаваючий" результат був на початку, бо ми входили в сезон без підготовки - її толком і не було. Фактично готувалися через перший офіційний турнір - так званий "Трофі" - це фактично Кубок ліги. І якось ми там йшли, набирали хід поступово, хоча вилетіли ще після першого раунду.

Приблизно два місяці тому у нашій команді з'явився новий генеральний менеджер — литовець Мартінас Пурліс. Раніше він мав тривалий досвід роботи в клубі "Ритас", а в минулому сезоні очолював "Літкабеліс". Це дуже приємна, спокійна та інтелігентна особистість. Хоча він ще лише вивчає обстановку, вже активно розробляє стратегію на наступний сезон. До речі, з високою ймовірністю ми знову зможемо взяти участь у Єврокубку. Мартінас вніс зміни в підходи до менеджменту, перейшовши на більш європейську модель, тоді як раніше у нас домінував більш "американський" стиль організації. Зараз наш офіс став компактнішим, і багато функцій передані на аутсорсинг.

Щодо команди, то тут все в порядку, боргових зобов'язань немає. У попередньому сезоні ми працювали з тренером Райаном Шмідтом, який тепер займає позицію в НБА, в "Атланті" - він швидко досяг успіху в професійному середовищі. Наразі головний тренер нашої команди - Петар Божич, який є учнем Грега Поповіча. Раніше він був капітаном "Партизана", і його часто називають "професійним трофіліфтером" – адже він здобував багато трофеїв.

Щодо складу команди, то з минулого сезону фактично не залишилось жодного гравця, окрім молодих талантів, яких команда могла собі дозволити через зменшений бюджет. Це сталося в основному через введення "селері-кеп" (обмеження на зарплати - прим. М.А.) у розмірі 400 тисяч фунтів на сезон, а також через обмеження на кількість легіонерів. Проте, його нещодавно підвищили, оскільки багато гравців у всіх командах отримали травми.

Щодо цілей на сезон, у нас немає змін - основна задача залишається виграти чемпіонат. Крім того, слід зазначити, що на наступний рік ми прагнемо повернутися до Єврокубка. Наступним кроком буде вихід у півфінал, що, ймовірно, забезпечить нам місце в Євролізі, враховуючи можливе збільшення кількості учасників у цьому змаганні.

Для звичайного спортивного фаната в Британії на першому місці стоїть футбол, за ним йдуть бокс, теніс та автоперегони. Баскетбол сприймається як щось незвичне. Які основні аспекти і події визначають британський баскетбол?

Баскетбол у Великій Британії можна охарактеризувати як своєрідного "сплячого гіганта". Зацікавленість до нього зростає: люди активно грають на вулицях та відвідують матчі. Лондон, як місто з багатою культурною різноманітністю, створює ідеальне середовище для цього виду спорту. Хоча футбол залишається на вершині популярності, баскетбол, за деякими оцінками, займає друге місце. Це також соціальний вид спорту: сім'ї можуть дозволити собі відвідати гру без значних витрат. Квитки коштують від 5 до 15 фунтів, у той час як на футбол ціни коливаються від 50 до 70 фунтів, а на ринку можуть сягати 100 фунтів. Тому на трибунах панує більш дружня атмосфера. Матчі відвідують близько 4-5 тисяч глядачів, і важко знайти в Європі країни з подібною відвідуваністю баскетбольних ігор. Наприклад, минулого сезону на матчі Єврокубка в "Парижі" зібрався повний зал.

Таким чином, ми повністю інтегровані у європейський баскетбольний простір. Яскравим підтвердженням цього є перемога нашої жіночої команди в минулорічному Кубку ФІБА-Європа, а чоловіча команда дійшла до півфіналу Єврокубка. Цього сезону кілька команд продовжують участь у єврокубкових змаганнях. Важливо зазначити, що в нашій лізі присутні значні інвестиції з США, внаслідок чого власники клубів прагнуть впроваджувати більш проамериканські моделі управління. Таким чином, можна стверджувати, що концепція британського баскетболу являє собою цікаве поєднання різних культур і підходів. Американцям легше адаптуватися через спільну мову, знайомий клімат і зручний часовий пояс. Раніше ліга була під управлінням групи 777, яка забезпечила хорошу організацію та трансляцію матчів у США. Але після виходу компанії з британського баскетболу ситуація кардинально змінилася. Проте я вважаю, що ліга здійснила справжній подвиг, швидко відновивши всі процеси всього за півтора місяці. Нова Суперліга була заснована у формі консорціуму, до якого увійшли всі клуби. Календар ігрових матчів виглядає досить хаотично: деякі місяці ми граємо п'ять-сім матчів, а іноді відпочиваємо по два тижні, що ускладнює планування. Це частково зумовлено тим, що не всі команди мають власні арени. Наприклад, ми граємо на Copper Box Arena, чудовому спортивному комплексі в олімпійському селищі. Ми орендуємо цю арену і залежимо від інших заходів, які там проводяться — це можуть бути концерти, боксерські поєдинки або кіберспортивні змагання. Тому ми подаємо дати матчів, і організатори намагаються підлаштуватися під наші потреби. До речі, фінал плей-офф відбудеться в одному матчі на О2 Arena в Лондоні — це обіцяє стати яскравою подією з максимальним заповненням залу до 20 тисяч глядачів, у справжньому американському стилі.

До речі, у нас тут зараз намічається конфлікт з федерацією. Ситуація схожа на ту, яка двічі була в Україні, коли було дві ліги - федераційна і "приват-ліга". Справа в тому, що британська федерація видала короткострокову ліцензію Суперлізі на проведення чемпіонату. Тепер федерація хоче провести тендер на довгостроковий дозвіл. Але прийшла нова людина - Маршал Глікмен, колишній СЕО Євроліги. В нього вже є спонсорський пакет і він подався на ліцензію. Наша Суперліга відреагувала негативно, мовляв, - ми зробили нову лігу, пройшли важкі часи, і тепер хтось хоче перехопити права. З іншого боку їм відповіли, що всіх повідомляли про тендер. То ж зараз тут напружена ситуація, є варіант, що наступного сезона проект буде нелегітимним, адже торги виграє Маршал.

НБА виявляє зацікавленість у Великій Британії. Які деталі відомі про ініціативу американської ліги в Європі?

На даний момент це лише чутки. Я не можу надати підтверджену інформацію, але є деякі непідтверджені дані. Відомо, що до ряду команд зверталися представники НБА з пропозиціями про співпрацю в рамках різних проектів. Йдеться не лише про нашу Суперлігу, але й про можливість створення нових команд на основі футбольних клубів. Наскільки мені відомо, переговори велися з "Арсеналом", а також з Манчестер Сіті та Манчестер Юнайтед. Все ще перебуває на стадії обговорення, але певний прогрес є. У кінцевому підсумку, НБА разом із ФІБА зацікавлені в створенні конкурентоспроможної ліги, яка могла б скласти конкуренцію Євролізі. Хоча в найближчий сезон це виглядає малоймовірно через недостатню кількість команд, існує висока ймовірність, що НБА проведе кілька матчів не лише в Лондоні, а й у Манчестері.

Менше з тим вважаю, що якщо така ліга і з'явиться, то, думаю, "Лайонз" запросять туди. Бо наші власники Zalgiris Group вже мають клуб в Євролізі, то ж логічно мати своїх і в іншому турнірі.

- Проводили дослідження, як у вас перетинається аудиторія з футбольними вболівальниками?

Так, наша основна аудиторія – це фанати баскетболу, і на цьому ми зосереджені. Часто до нас завітують й місцеві знаменитості. Іноді вони приходять анонімно, а іноді ми знаємо про їх візит заздалегідь. Однак у нас також є прихильники з футболу. Нещодавно я познайомився з колишнім тренером "Вест Хема" Едуардо Рубіо, який був асистентом Лопетегі. Він справді захопився баскетболом і старається не пропускати матчі. Серед відомих футболістів, які регулярно відвідують наші ігри, можна згадати нігерійця Алекса Івобі з "Фулгема". Наприклад, минулої неділі він був присутній на нашій грі проти "Каледонії".

Були у нас і баскетбольні знаменитості: заходив на матч Дімітріс Ітудіс, були хлопці з НБА - Джордан Пул і Лестер Квіносес з "Голден Стейт". Пул хоч і суперзірка, але дуже простий хлопець, без всяких "понтів". Також мали справу з Крістапсом Порзінгісом і Джиммі Батлером - вони були в Лондоні і ми організовували їм індивідуальні тренувальні сесії.

- Знаю, що до вас навідується і Михайло Мудрик. Розкажіть, як вдалося запросити зірку футболу?

- Тут недалеко від мене живе Олександр Зінченко і я спілкувався з його менеджером Артемом. У них зараз команда з кіберспорту - Passion.ua. А зв'язався з ними через свого хорошого знайомого Олега Гусєва. Так от, ми зідзвонилися, зустрілися на каву. "Лондон" якраз мав грати з "Прометеєм" (в рамках Єврокубка восени 2023 року - прим. М.А.) і мені хотілося максимально підтягнути українську публіку під матч. Зрештою, він допоміг запросити і Зінченка, і Мудрика. Саша не встиг приїхати, бо в нього якраз було тренування, а Міша під'їхав. Якщо не помиляюсь якраз Мудрика звав хтось з "Прометея", здається Ваня Ткаченко - вони спілкуються. На грі вдалося поговорити з Мудриком і його оточенням. Міша, до речі, - приємний і легкий в спілкуванні.

Вони отримали задоволення від гри у баскетбол, тому почали цікавитися, де і коли ми проводимо наступні матчі. Після цього я запросив їх особисто. У підсумку, Мудрик прийшов, супроводжуваний Вадимом Шаблієм та боксером Даніелем Лапіним, сином тренера Олександра Усика.

Чи є серед українських баскетболістів ті, хто міг би потрапити до Лондона?

- Так, на нас виходив агент Олександра Ковляра. Це було ще перед тим, як він підписався в "Літкабеліс". Але у нас тоді все мінялося, ми розглядали гравців іншого рівня. Та й взагалі - це все було на рівні розмов - типу: "Чи не хочете подивитися отакого гравця?".

А так, за той час, як я тут працюю, не було українців. Хоча мабуть колись хтось з наших і був тут. В залі "Брістоля" висять прапори тих країн, з яких там грали баскетболісти. Серед них є прапор України. Мені стало цікаво - і я спитав у їхнього менеджера. На жаль, він не знає, хто це був, хоча працює там з 2010 року. Тобто, це було набагато раніше.

Але натомість в Британії є і інші українські сліди. Наприклад, один з найкращих суддів, який обслуговує і матчі Євроліги - Едуард Удянський - вихідець з Харкова. А один із засновників "Шеффілд Шаркс" - Юрій Матіщенко. Він давно живе в Англії, але ще пам'ятає українську. Цікаво було дізнатися про те, що він наш.

- Як у Великій Британії виховують молодих баскетболістів?

Наш клуб активно співпрацює з різними академіями, шукаючи перспективних гравців, яких при нагоді підписуємо. Наприклад, два роки тому до нас на перегляд потрапив один дуже обдарований хлопець, який отримав пропозицію від "Лайонс". Однак, врешті-решт він вирішив продовжити освіту в американському коледжі. Це досить поширена ситуація: після закінчення школи молодь грає в місцевих лігах D-1,2, які за рівнем десь порівнянні з українською "вишкою", а можливо, навіть нижче. Потім ті, хто має можливість, вирушають через океан до NCAA, де намагаються отримати стипендію. Після завершення навчання вони повертаються або до Британії, або відправляються в інші країни Європи.

Ми завжди старалися збирати якомога більше британців. Але знайти їх не так легко, треба дивитися в NCAA. Проблема ще й в тому, що ті, хто поїхав в Америку, хочуть ще й освіту отримати, а це - десь п'ять років. Та й платити там почали. Тож британським клубам доводиться більше дивитися в сторону "імпорту", особливо американців.

Існує ще один аспект: через "нестачу" британських футболістів, їхня вартість вища, ніж у легіонерів. Подібна ситуація колись спостерігалась і в Україні. Проте, в кінцевому підсумку, покращення якості ліги стимулюватиме місцевих спортсменів залишатися в країні, замість того, щоб вирушати за океан.

З іншого боку, співпраця з американськими спортсменами може призводити до непередбачуваних ситуацій. Наприклад, нещодавно остання команда ліги "Каледонія" підписала контракт з американським гравцем, але через кілька днів було оголошено про його розірвання. Виявилося, що на цього баскетболіста в США було заведено кримінальну справу. Чи був він вже засуджений, чи лише перебував під слідством, достеменно невідомо. Це викликало обурення серед фанатів, які висловлювали думки, що краще розвивати місцевих гравців, а не запрошувати таких американців. Але насправді проблема полягає в необхідності наймати більш кваліфікованих менеджерів і платити їм відповідно, щоб уникати подібних проблем у майбутньому.

Які завдання ви виконуєте у своїй роботі?

- Я третій рік в команді, офіційно моя позиція називається тім-менеджер. Я - головна контактна особа, міст між тренером і командою, а також тренером і бек-офісом. Розклад тренувань - на мені, я його складаю разом з тренерами. Плюс в місці, де ми тренуємося, треба бронювати час, тож я займаюсь цим. Паралельно треба бути в контакті з кіт-менеджером (людина, яка займається екіпіруванням для гравців - прим. М.А.). Допомагаю нашому новому генеральному менеджеру.

До моїх завдань входить реєстрація гравців, отримання ліцензій, а також взаємодія з офіційними особами як до, так і під час матчів. Я також спілкуюсь із нашими медійниками щодо організації інтерв'ю. Нещодавно до нас завітала команда з ВВС, яка знімала матеріал про Майкла Бріскера, нашого ізраїльтянина з американським паспортом. Вони цікавились його родиною, зокрема, батьком Марком, який також був професійним баскетболістом і грав за тель-авівське "Маккабі".

Я також беру на себе відповідальність за організацію логістики: визначаю, де проходитимуть ігри, як ми добиратимемося, що будемо споживати та коли. В цілому, я намагаюся не зациклюватися на певних обов'язках, адже наша команда скоротилася, і підтримка потрібна в усіх сферах. Мені цікаво розвиватися і здобувати нові навички.

Наприклад, я цікавлюся фізіологією, реабілітологією, а це - напряму пов'язано зі спортом. В цій сфері у мене є власний проект, який може якісно допомогти атлетам у їхньому відновленні після навантажень. Якщо коротко, то в організмі людини є "блукаючий" нерв, який відповідає за декілька функцій, бере участь травленні, регуляції сну, оновлення. Я дізнався про одну британську компанію, яка розробила апарат, що стимулює діяльність цього нерву. Це навушник, який підключається до спеціального апарату, на нього подається імпульс. Коштує він дорого, але мені вдалося домовитися, що ми будемо тестувати його в нашій команді.

Поділіться своїм досвідом перебування у Великій Британії.

Кілька років тому, коли я готувався до ще одного навчального курсу, я почав паралельно переглядати вакансії. У мене вже були кілька проектів у Лондоні, тому я не зіткнувся з серйозними труднощами. Я знайомий з містом і мав контакти, адже часто сюди приїжджав. Таким чином, я не відчув жодного культурного чи фінансового шоку. Проте були деякі моменти, коли мені потрібно було вникнути в деталі податкової системи, дізнатися, як тут організоване працевлаштування, а також які права, обов'язки та можливості для розвитку існують.

Якщо говорити про ринок праці, то вакансій тут багато. Просто на них погано відповідають. Тобто, треба бути наполегливим, при цьому мати хороше резюме і відгуки. Ну і звісно трохи удачі. До речі, в "Лайонс" мені відповіли не одразу, але в мене якраз були рекомендації, далі треба було пройти інтерв'ю, з чим я впорався.

Але до цього було трохи важко. Треба було визначатися - чи вчитися і працювати, чи повністю сконцентруватися на роботі. А враховуючи, що за студентською візою працювати можна обмежену кількість годин, а клубу була потрібна людина на "фул-тайм", то я вибрав саме роботу. Тим більше, що я далі отримав і робочу візу, а навчання поки відклав.

- А як ви вважаєте, чи потрібна якась спеціальна освіта для роботи менеджером, чи достатньо бути людиною з певними якостями і любити баскетбол?

- Відповідь комбінована - все залежить від того, яким саме менеджером хочеш бути і куди піти. Якщо людина була баскетболістом, то знає усі нюанси, і їй буде набагато легше. Ось у нас в клубі працюють люди, які люблять баскетбол, але їм буває складно зрозуміти певні моменти, бо вони не були в середині команди. Тобто, якщо є якийсь бекграунд, то можна одразу стрибнути вище і відкрити для себе інше коло спілкування.

А якщо ні, то цілком реально почати з найпростіших позицій, з волонтерської діяльності: наприклад, допомагати прибрати після проливання води або надавати рушники гравцям. Для цього не потрібна спеціальна освіта, хоча її наявність, безумовно, стане додатковою перевагою. Завдяки такій освіті людина отримує уявлення про організацію менеджменту, вміє взаємодіяти з обслуговуючими компаніями та юристами, знає про технології і має навички їх ефективного використання, а також вміє планувати. Це ж не космічні технології, це цілком зрозумілі речі.

До речі, скориставшись цією можливістю, можу порадити одну з наших програм для стажистів або волонтерських проектів, які проводяться в день матчу.

Ви регулярно спілкуєтеся з баскетболістами та спостерігаєте за матчами. Чи відчуваєте ви ностальгію за цією грою?

Іноді я можу поспілкуватися з хлопцями чи просто покидати м'яч, але, звісно, це не має серйозного характеру. Для цього потрібна регулярність, або ж краще зовсім не займатися. До того ж, часу на тренування у мене практично немає.

Життя в Лондоні, напевно, є надзвичайно захоплюючим і повним подій...

- О так! Взагалі - це місто, яке я дуже люблю, і воно найулюбленіше разом з Києвом. Тут дуже гарно, приємні люди. В Лондоні дуже зручна транспортна система. Тут дуже багато парків. Місто дуже велике і є місця, де ще не бував.

Погода на цьому місці справді вражає своєю непередбачуваністю. Поки ми спілкувалися, дощ уже двічі змінився сонячними промінями. Зараз температура +7 градусів, а пташки співають, неначе у нас навесні. До речі, тут зустрічається безліч диких лисиць – так, як у нас гуляють собаки. Вони виглядають напрочуд мило.

Лондон представляє собою величезну агломерацію, що об'єднує численні райони, які колись функціонували як автономні містечка. Кожен з цих районів має свої унікальні площі та церкви. Хоча деякі з них можуть бути неблагополучними, краще їх уникати. Проте Лондон щедрий на можливості для культурного відпочинку. Наприклад, тут розташовано безліч музеїв і виставок, відвідування яких часто є безкоштовним!

А коли гуляєш по місту можна випадково зустріти якусь знаменитість. От нещодавно гуляли з дівчиною і моєю мамою, зайшли попити кави - і тут біля нас присів Адам Сендлер (відомий американський актор і комік - прим. М.А.). Класний чувак, ми поспілкувалися, я запросив його на баскетбол. Було приємно усвідомлювати, що біля мене сидить частина дитинства.

З приводу зустрічей зі знаменитостей згадав смішну історію. Якось після тренування в спортзалі, де я займаюсь, зустрів Ентоні Джошуа. Це було вже після його бою з Усиком, але до того як Саша бився з Ф'юрі. Так от, разом з моєю дівчиною трохи постояли, поговорили з Ентоні, і пішли. І тут чую - бабах! - звук удару однієї машини об іншу. Бачу - Джошуа і його друзі лягли від сміху. Виявляється якийсь мужик їхав на машині, задивився на Джошуа і не помітив на дорозі перешкоду. І сміх, і горе.

Окремою темою є значна присутність українців у Лондоні та в цілому в Британії. Часто можна почути українську мову на вулицях, і навіть спробувати здогадатися, з якого куточка України походить людина, за її акцентом. Найбільше серед них представників західних областей, а також чимало харків'ян і одеситів.

Чимало наших співгромадян залишили рідну країну через війну. Актуальним залишається питання інтеграції в новому середовищі для багатьох з них. Які поради могли б ви дати, враховуючи свій значний досвід?

- Не здавайтеся. Виходьте в світ, в нові ком'юніті. У наших людей є звичка знаходити своє оточення і в ньому "розчинятися". Моя порада - виходити за межі, пробувати інші культури, мови. Тим більше в Лондоні - дуже багато національностей - араби, індуси, європейці, американці, є з чого вибирати. А коли спілкуєшся з різними людьми, відкриваються нові можливості. Окрім пізнання мови - ще якісь знайомства. А знайомитися і спілкуватися можна навіть в бібліотеках, на якихось зборах, подіях. Навіть в пабах.

Щодо мови - не треба боятися говорити, мовний бар'єр чи не на половину надуманий. Тим більше англійська легше дається, її майже всі так сяк вчили. А якщо є страх, що люди навколо знають мову, а ти не знаєш, то це в певній мірі помилкове уявлення. Я зустрічав людей, які погано говорять англійською, але при цьому спокійно виконують свою роботу. В процесі дуже швидко проходить навчання, засвоєння.

У мене траплялися подібні випадки: бували моменти, коли я не міг зрозуміти співрозмовників через їхній незвичний акцент. Це могло статися в Глазго, Ньюкаслі або десь на півночі Англії. Я неодноразово просив їх повторити, навіть писати, але справа не в моїх знаннях мови. Просто вони спілкувалися так, як їм звично. Я намагався знаходити вихід з ситуації, але іноді навіть інші британці чи американці не розуміли їх. Це схоже на те, якби іноземець, що вивчив українську, приїхав на Закарпаття і не зміг зрозуміти місцевих. Це зовсім не свідчить про його погане знання мови, просто в регіоні є свій особливий діалект.

Не треба боятися, що не знаєш мову ідеально, тим більше є люди, які можуть допомогти. Плюс є всілякі перекладачі, і завжди можна знайти вихід, навіть в робочих моментах. Тому не бійтеся, менше думайте і більше пробуйте - все прийде.

Чи бажали б ви знову відвідати Україну?

Дуже хотілося б використати свій досвід в Україні. Я впевнений, що в майбутньому настане період, коли баскетбол знову стане популярним серед широких верств населення. Я б із задоволенням працював в Україні, особливо в Києві. Найголовніше, щоб проект був амбіційним, не лише у сфері баскетболу, а й у всьому українському спорті. Вірю, що мій досвід може бути корисним: від організації щоденної роботи команди до залучення глядачів на трибуни та проведення масштабних заходів. Сподіваюся, що в Україні незабаром з'являться сприятливі умови для цього.