Де вони тепер? Вісім тренерів, які здобули титул у Лізі чемпіонів у нульових роках.
Наступний ностальгічний лонгрід від Олексія Сливченка...
Ліга чемпіонів УЄФА пішла на паузу до 21 січня наступного року. Однак немає сумнівів, що цей час для шанувальників футболу пролетить дуже швидко, й ніхто з них точно не пропустить усе найцікавіше, що відбуватиметься довкола учасників змагання.
Поки турнір тимчасово призупинений, в рамках нашої звичної рубрики "Де вони тепер?" ми запрошуємо вас пригадати всіх наставників, які led свої команди до тріумфу в Лізі чемпіонів протягом першого десятиліття XXI століття, яке часто називають "нульовими".
Найтитулованіший клуб європейського континенту - мадридський "Реал" - 32 роки поспіль не ставав переможцем Ліги чемпіонів та її прабатька Кубка європейських чемпіонів. У 1998 році під керівництвом Юппа Хайнкеса мадридцям вдалося перервати цю негативну для себе серію, а ось наступного поповнення трофеями музею "бланкос" довелося чекати зовсім недовго. У "нульових" мадридці двічі ставали найкращою командою Європи - у 2000 та 2002 роках, - й обидва рази їх до цього приводив Вісенте Дель Боске.
Тренер, відомий під прізвиськом "Лісник", розпочав свій шлях у світі тренування, працюючи з юнацькою командою "Реала". Коли в основному складі команди виникла постійна криза з тренерами, Дель Боске отримав можливість стати головним наставником і не змарнував цей шанс. У листопаді 1999 року Вісенте очолив "Реал" і в своєму дебютному сезоні на чолі команди привів її до значної перемоги на європейській арені. У Лізі чемпіонів 1999/2000 мадридці на другому груповому етапі зустрілися з "Динамо", проте на відміну від київської команди, змогли потрапити до плей-офф, хоч і з другого місця, поступившись "Баварії". У чвертьфіналі "Реал" здобув перемогу над чинним володарем трофею "Манчестер Юнайтед" із рахунком 0:0 та 3:2, а в півфіналі впевнено пройшов "Баварію" з результатами 2:0 та 1:2.
У фінальному матчі Ліги Чемпіонів 1999/2000 "Реал" здобув впевнену перемогу над симпатичною командою "Валенсія" під керівництвом Ектора Купера, не залишивши їй жодного шансу. У складі "кажанів" грали такі зірки, як Сантьяго Каньїсарес, Жослен Англома, Маурісіо Почеттіно, Гаїска Мендьєта, Кілі Гонсалес та Клаудіо Лопес, але вони зазнали поразки від "бланкос" з рахунком 0:3. Визначальними для команди Дель Боске стали голи Фернандо Морьєнтеса, Стіва Макманамана та Рауля Гонсалеса.
У 2002 році "Реал" під керівництвом Вісенте Дель Боске знову опинився у фіналі Ліги чемпіонів. І цього разу в суперниках у "бланкос" знову був симпатичний андердог - леверкузенський "Баєр" Клауса Топпмеллера. Але "фармацевтам", кольори яких у тому фіналі захищали Ханс-Йорг Бутт, Лусіо, Міхаель Баллак, Олівер Нойвілл, Ульф Кірстен та молодий Дімітар Бербатов, теж не пощастило досягти успіху в поєдинку із фаворитом. "Реал", хай і в досить запеклій боротьбі, але здобув перемогу - 2:1. Причому переможний гол Зідана й досі, ймовірно, свіжий у пам'яті для переважної більшості вболівальників зі стажем...
Однак впоратися з характером президента "Реала" Флорентіно Переса Вісенту Дель Боске вдалося лише на короткий час. Літнім 2003 року фахівця звільнили, і багато хто досі вважає це рішення несправедливим. Через рік "Лісник" повернувся у великий футбол, несподівано прийнявши пропозицію "Бешикташа". Проте в Туреччині його спроби не увінчалися успіхом, і після цього Дель Боске залишався без роботи протягом двох з невеликим років. Згодом він вирішив спробувати себе в ролі функціонера, ставши спортивним директором "Кадіса". Але знову його перебування було недовгим і не надто успішним.
Проте, Вісенте Дель Боске не міг завершити свою кар'єру без великих досягнень. У 2008 році він був призначений головним тренером збірної Іспанії, яку очолював протягом восьми років. Під його керівництвом неймовірна "Червона фурія" здобула титул чемпіона світу у 2010 році та перемогу на чемпіонаті Європи у 2012 році. Таким чином, Вісенте став єдиним тренером в історії, якому вдалося виграти найпрестижніші турніри: Лігу чемпіонів на клубному рівні та чемпіонати світу й Європи з національними командами.
Влітку 2016-го, після вильоту у 1/8 фіналу чемпіонату Європи, Дель Боске ухвалив рішення подати у відставку, а також завершити тренерську кар'єру. Наразі йому всього 74, але він вже вісім років як займається вихованням онуків і просто радіє звичайним життєвим дрібницям, цінність яких із віком розумієш все краще та краще. А ще - Дель Боске залишається справжньою брилою для іспанського тренерського цеху...
Багато страждань пережила "Валенсія" під керівництвом Ектора Купера на початку 2000-х років, коли команда два роки поспіль програла фінали Ліги чемпіонів. Після невдалого виступу проти "Реала" в 2000 році, "кажани", підкріпивши свій склад такими зірками, як Джон Карью, Пабло Аймар та досвідчений Дідьє Дешам, знову зуміли пробитися до фіналу найпрестижнішого клубного турніру, але, на жаль, знову не змогли здобути перемогу в 2001 році.
Фінал Ліги Чемпіонів 2000/01 не був таким одностороннім, як попередній, оскільки "Валенсії" вдалося дати гідну відсіч потужній "Баварії", що складалася з таких зірок, як Олівер Кан, Штефан Еффенберг, Біксант Лізаразю та Джовані Елбер. Основний та додатковий час цього поєдинку, що пройшов на "Сан-Сіро" у Мілані, не визначив переможця — рахунок залишився 1:1. Тож команди перейшли до серії пенальті, де щастя усміхнулося мюнхенцям, які виграли з рахунком 5:4.
Можна сказати, що у певній мірі доля "повернула борг" німецькому гранду, яким тоді керував Оттмар Хітцфельд, за несподівану поразку двома роками раніше від "Манчестер Юнайтед" (1:2), яка назавжди увійшла в історію Ліги чемпіонів завдяки двом голам "червоних дияволів" у додатковий час, які й перевернули перебіг усього поєдинку.
Для Оттмара Хітцфельда тріумф у Лізі чемпіонів 2001 року став уже другим у його тренерській кар'єрі. Раніше він вже здобував цей престижний трофей з дортмундською "Боруссією", коли команда у 1997 році впевнено перемогла "Ювентус" з рахунком 3:1.
Оттмар Хітцфельд керував "Баварією" до 2004 року, після чого його відправили у відставку. Проте, у січні 2007 року, він несподівано повернувся до тренерської лави мюнхенського клубу, коли Фелікс Магат зазнав невдачі. Влітку 2008 року, після чергового чемпіонства "Баварії", Хітцфельд вирішив перейти на посаду головного тренера збірної Швейцарії. Протягом шести років він вів швейцарську команду до фіналів чемпіонатів світу 2010 та 2014 років, а на євро-2016 команда навіть дійшла до плей-оф, де поступилася Аргентині з рахунком 0:1.
Після поразки від аргентинської збірної Хітцфельд ухвалив рішення піти з посади головного тренера команди Швейцарії та завершити свою тренерську кар'єру. Відтоді він не змінив своєї думки, незважаючи на те, що йому лише 75 років, і до нього надходили пропозиції від багатьох заможних клубів з Китаю та Близького Сходу. Проте для Оттмара нині важливіше інше: у світі футболу він вже висловив своє остаточне слово і залишиться в пам'яті як справжня легенда...
65-річний Карло Анчелотті – справжня легенда сучасного футболу. Цей італійський тренер є єдиним, хто п’ять разів піднімав над головою трофей Ліги чемпіонів, а також може похвалитися перемогами в усіх провідних національних європейських лігах, що входять до топ-5.
У "нульових" Анчелотті дуже успішно працював із "Міланом". На чолі "россонері" Карло був із 2001 по 2009 роки, й за цей період тричі виводив італійський гранд у фінали Ліги чемпіонів, причому у двох випадках "Мілан" був переможцем.
У 2003 році "Мілан" зустрівся з "Ювентусом" у фіналі Ліги чемпіонів. Матч виявився вкрай нудним і виснажливим, закінчившись без голів — 0:0. Щоб визначити переможця, команди були змушені вдатися до пенальті, де перевагу здобули футболісти "россонері". Вирішальний удар з пенальті реалізував український нападаючий Андрій Шевченко.
У 2007 році "Мілан" на "Олімпійському" в Афінах зійшовся із "Ліверпулем", якому програв феноменальний стамбульський фінал двома роками раніше. Цього разу, вже без Шевченка у складі, але із чудовим фінішером Філіппо Індзагі, котрий оформив дубль, "россонері" здолали англійців із рахунком 2:1.
Наприкінці травня 2009-го Анчелотті оголосив про відхід з "Мілана", а незабаром був призначений головним тренером "Челсі". Згодом Карло очолював таких європейських монстрів як "Парі Сен-Жермен", "Реал" та "Баварія", а також погоджувався попрацювати у "Наполі" та "Евертоні". Наразі Анчелотті все ще продовжує активну кар'єру - він працює коучем "Реала", куди повернувся влітку 2021-го, й вже встиг стати найтитулованішим наставником "бланкос" за усю історію мадридської команди, а це, без будь-яких перебільшень, епохальне досягнення!
Фінал Ліги чемпіонів-2003/04 видався абсолютно сенсаційним із огляду на склад його учасників. У вирішальному матчі зійшлися "Монако" та "Порту", причому перший на стадії плей-офф встиг прибрати з дороги "Реал" та "Челсі", а другий виявився кращим за "Манчестер Юнайтед".
На відміну від сподівань, фінал виявився не таким вже й захоплюючим, адже "Порту" з легкістю здолав "Монако" з рахунком 3:0. Тренер "драконів" Жозе Моуріньо впевнено заявив про свої професійні амбіції, підкресливши, що готовий приймати виклики в найпотужніших командах.
Тріумф Жозе Моуріньо з "Порту" у Лізі чемпіонів справді зробив його відомим як "Особливого". Після цього його запросили до фінансово потужного "Челсі", і протягом наступних п'ятнадцяти років він обирав працювати лише з провідними клубами, такими як "Інтер", "Реал" та "Манчестер Юнайтед". Моуріньо знову здобув трофей Ліги чемпіонів з "нерадзуррі", а також має на своєму рахунку перемоги у Лізі Європи з "червоними дияволами" та у Лізі конференцій з "Ромою", яку очолював у період з 2021 по 2024 рік.
Незважаючи на те, що Жозе Моуріньо лише 61 рік, що вважається досить молодим віком для тренера, його кар'єра останні п'ять-сім років поступово переживає спад. Він вже не здатний здобувати найпрестижніші титули і конкурувати з такими гігантами тренерського світу, як Гвардіола, Клопп та Анчелотті. Тому не дивно, що влітку цього року він прийняв пропозицію очолити "Фенербахче" — клуб, який має непогане фінансування, але турецька Суперліга навряд чи була б його мрією. Наразі ж "жовті канарки" стикаються з серйозними труднощами, адже вони помітно відстають від "Галатасарая", який займає перше місце в таблиці.
Рафаель Бенітес зарекомендував себе у "Валенсії", куди прийшов одразу за Ектором Купером, й зумів двічі, після суттєвої паузи, зробити "кажанів" чемпіонами Іспанії, а також (у 2004 році) виграв Кубок УЄФА. Ці успіхи дозволили іспанському тренеру отримати запрошення від "Ліверпуля", який у дебютному сезоні Рафаель вивів у фінал Ліги чемпіонів.
Фінальний матч Ліги чемпіонів 2004/05 року став таким же знаковим у сучасній історії турніру, як і вже згадане зіткнення 1999 року між "Баварією" і "Манчестер Юнайтед". У Стамбулі, наприкінці травня 2005 року, в боротьбу вступили "Мілан" і "Ліверпуль". Після першого тайму італійці мали комфортну перевагу - 3:0. Здавалося, що "червоні" не зможуть відігратися, але в другій половині матчу вони здійснили неймовірний камбек, зрівнявши рахунок до 3:3. Гра перейшла до серії пенальті, де італійці, які втратили самовладання, показали слабкі результати та зазнали поразки. Серед тих, хто не зміг реалізувати свій удар, був і наш Андрій Шевченко, який не зміг переграти голкіпера "Ліверпуля" Єжи Дудека.
Та стамбульська перемога у фіналі Ліги чемпіонів виявилася для Бенітеса єдиною в кар'єрі, принаймні станом на поточний момент. У 2007-му "Ліверпуль" із іспанцем на чолі ще раз вийшов до фіналу ЛЧ, але цього разу "Мілан" зумів взяти у англійців реванш. А ось виграти АПЛ із "Ліверпулем" в Бенітеса не вдалося жодного разу, й влітку 2010-го він залишив свою посаду.
Після "Ліверпуля" Бенітес працював в "Інтері", "Челсі", "Наполі", "Реалі", але вже ніде не був настільки ж успішним, як у "Валенсії" або із "червоними". В якийсь момент кар'єра Рафаеля покотилася вниз, й іспанець навіть погодився поїхати на заробітки до Китаю, де півтора роки керував командою "Далянь Іфан", яка у січні 2024-го припинила існування.
Повернувшись із Піднебесної, Бенітес працював у Англії з "Евертоном" й на батьківщині із "Сельтою". І звідти, і звідти зрештою був звільнений. Наразі Бенітесу 64 роки, й він є безробітним, очікуючи на новий виклик у наставницькій кар'єрі, який, швидше за все, вже не буде занадто гучним.
Франку Райкарду - одному з найуспішніших нідерландських футболістів в історії - вдалося вибудувати ще й достатньо непогану тренерську кар'єру. У 2000 році Райкард був біля керма збірної Нідерландів на домашньому для "помаранчевих" чемпіонаті Європи, але там виграти "золото" підопічним Франка не вдалося. Проте у 2003 році Райкарда покликала "Барселона", де тренер затримався на п'ять сезонів. За цей час він двічі приводив "блаугранас" до перемог у Ла Лізі, а у 2006-му каталонці виграли й Лігу чемпіонів.
У фіналі "Барселоні" Райкарда протистояв "Арсенал" Венгера. Рахунок вдалося відкрити "канонірам", які вигравали аж до фінальної 15-хвилинки. Власне кажучи, саме цей відрізок і виявився вирішальним: на 76-й забив Ето'О, а на 81-й перемогу "Барселоні" приніс точний удар Беллетті.
Проте, як вважає багато шанувальників, саме він став основою тієї видатної команди, яка протягом кількох років задавала тон у всій Європі під управлінням Жузепа Гвардіоли. Варто зазначити, що саме в епоху Райкарда в основному складі "Барселони" вперше з'явився Мессі, а Хаві та Іньєста почали активно отримувати ігровий досвід, що суттєво вплинуло на їхній швидкий розвиток.
Після невдалих виступів у "Барселоні" Райкард залишив свою посаду в 2008 році. Протягом року він перебував у відпустці, а пізніше отримав пропозицію від "Галатасарая". Цей період, як показала історія, став початком завершення його тренерської діяльності. Після роботи в Туреччині Райкард ще півтора року тренував збірну Саудівської Аравії, а в березні 2014 року, несподівано для багатьох, оголосив про завершення своєї кар'єри наставника, хоча на той момент йому було всього 52 роки.
Нині Райкарду 62. За останні десять років кілька разів у ЗМІ з'являлася інформація про те, що Франка хоче бачити головним тренером той чи інший клуб, але нідерландець залишається твердим у рішенні, що більше працювати наставником не бажає. Втім, із футбольної тусовки Райкард остаточно не випав, і його часто можна побачити гостем на тому чи іншому гала-концерті, жеребкуванні або ж ток-шоу про футбол.
Алекс Фергюсон відзначився своєю першою тренерською перемогою в Лізі чемпіонів у 1999 році, коли його команда "Манчестер Юнайтед" здобула перемогу над "Баварією" у фіналі. Цей успіх став початком великого шляху для "червоних дияволів". А вже у 2008 році шотландець святкував свій другий і останній тріумф у цьому престижному клубному змаганні.
У 2008-му в фіналі "Манчестер Юнайтед" грав із "Челсі". Матч був досить нервовим та вкрай непростим для обох команд, а тому цілком логічно докотився до нічиєї за результатами основного та додаткового часу - 1:1. Виявляти найсильнішого командам довелося у серії пенальті та ще й під зливою. Коли у МЮ в третій спробі схибив Кріштіану Роналду, здавалося, що цей промах португальця виявиться фатальним, але... Таким став удар Джона Террі, який пробивав п'ятим. Капітан "Челсі" послизнувся й пробив повз, що дало МЮ додатковий шанс, яким "червоні дияволи" скористалися сповна. Вже у сьомій спробі, коли в манкуніанців забив Гіггз, у "Челсі" схибив Ніколя Анелька, удар якого потягнув Едвін ван дер Сар.
Після тієї перемоги Фергюсон ще двічі виводив "Манчестер Юнайтед" у фінали Ліги чемпіонів, але обидва рази його підопічні програвали. Що цікаво: одному й тому самому супернику - "Барселоні".
У 2013 році шотландський тренер, привівши "Манчестер Юнайтед" до двадцятого титулу чемпіона Англії, вирішив завершити свою кар'єру. Після цього Фергюсон зосередився на адміністративних та представницьких ролях у клубі. Проте нещодавно новий співвласник "МЮ" сер Джим Реткліфф ухвалив скандальне рішення — звільнити сера Алекса з посади глобального посла клубу. Це рішення, хоч і дозволило "червоним дияволам" зекономити кошти, завдало серйозного удару по репутації клубу.
27 мая 2009 года "Манчестер Юнайтед" с Алексом Фергюсоном во главе вышел на свой второй кряду финал Лиги чемпионов. Англичане в статусе действующего обладателя трофея противостояли "Барселоне", и проиграли каталонцам со счетом 0:2.
Испанский клуб, который всего год назад назначил молодого Жузепа Гвардиолу на пост главного тренера, ранее работавшего только с молодежным составом "блаугранас", начал демонстрировать футбольной Европе уникальный стиль игры, известный как тики-така. Этот подход принес удивительные результаты, включая уверенную победу "Барселоны" над "Манчестер Юнайтед" в финале Лиги чемпионов 2008/09.
Как было отмечено ранее, команды "Барселона" под руководством Гвардиолы и "Манчестер Юнайтед" Фергюсона вновь встретились в финале Лиги чемпионов спустя два года, в 2011-м. На этот раз стиль тики-така каталонцев оказался более результативным по сравнению с традиционным и порой излишне осторожным футболом, представленным подопечными шотландского тренера.
Под руководством Гвардиолы "Барселона" завоевала 14 различных трофеев, но в июле 2012 года он принял решение покинуть команду. Год Жузеп провел в отдыхе, в основном проводя время в США, прежде чем вернуться к тренерской деятельности и принять предложение от "Баварии". На протяжении трех лет в Германии он помог мюнхенскому клубу завоевать семь трофеев, а летом 2016 года его привлекло предложение от "Манчестер Сити".
В настоящий момент 53-летний Гвардиола продолжает оставаться коучем "горожан". С "Манчестер Сити" Жузеп выиграл уже 18 трофеев, в том числе и такую желанную для этого клуба Лигу чемпионов - в 2023-м. Впрочем, в последние недели дела у "Манчестер Сити" идут, откровенно говоря, неважно и на Туманном Альбионе раздается все больше голосов о том, что Жузепу пора уходить...
