Євген Нищук: "Незважаючи на жорстокість російської агресії, ми не зупиняємося у творчості" - Інтерв'ю з відомим митцем | Експрес онлайн
Народний артист України розповідає, скільки мільйонів вдалося зібрати для наших захисників, як зустріли "Конотопську відьму" за кордоном і що відчував, коли його дворічна Анничка дебютувала на сцені.
Він обіймав посаду міністра культури двічі. Наразі керує Шевченківським комітетом та київським театром Франка, де зібралася вражаюча команда акторів, що представляють як досвідчене, так і молоде покоління.
Євгене Миколайовичу, яким чином в театрі привітали Олександра Рудинського, учасника фільму, що здобув престижну нагороду BAFTA в Лондоні? Квіти, торт, шампанське...
-- Квіти та вітання були, а ось торт він не їсть. (Усміхається). Це дійсно -- подія, і ми, безперечно, маємо радіти за успіхи своїх колег. І взагалі -- будь-який успіх сьогодні на міжнародній арені (на культурному ландшафті чи спортивному) утверджує нашу силу в цей надзвичайно складний час та доводить, що ми є і, попри жорстоку агресію Росії, продовжуємо творити й працювати для спільної перемоги. Тому відзначення фільму "Камінь, папір, ножиці" -- непересічна подія, і дякую, що ви з неї розпочали.
З виставою "Конотопська відьма" ви вже побували в п'яти країнах, і тепер на черзі Франція, Німеччина та Велика Британія. Чи відчуваєте там таке ж захоплення, як і вдома?
-- Так. Як не дивно, незалежно від країни, ми маємо неймовірну реакцію на виставу. При тому, що, наприклад, у Женеві в залі було понад 60 відсотків іноземців і приблизно 40 -- наших людей. У Берліні -- більше наших, у Відні -- половина на половину. Себто в кожному місті -- різне співвідношення аудиторії, але скрізь -- однакове захоплення. Звичайно, це дуже приємно та надихає.
Ваш театр час від часу організовує благодійні вистави. Яка сума була зібрана для підтримки наших захисників?
З моменту, коли я очолив театр у квітні минулого року, до січня цього року нам вдалося зібрати більше 58 мільйонів гривень, які були передані Силам оборони України. Наприклад, учора була завершена доставка всього необхідного обладнання для "Азову". Ми також забезпечили багато іншого — для Сухопутних військ та 63-ї бригади (через фонд "Повернись живим"). Це дійсно безпрецедентна сума зборів, яка перевищує результати не лише нашого театру, а й усієї культурної та бізнесової сфери. Наразі ми розпочали збір коштів на "Магуру". У нас вже є більше двох мільйонів, але потрібно зібрати вісім. Після цього морський дрон отримає ім'я "Конотопська відьма".
У ваш театр, як всім відомо, квитки недоступні для покупки. Це приносить вам радість чи, навпаки, викликає розчарування?
Багато людей дійсно скаржаться на те, що не можуть купити квитки (вони розходяться за лічені хвилини!), але ми працюємо над покращенням цієї ситуації. З іншого боку, приємно бачити, що глядачі активно відвідують театр. Сьогодні людям потрібна жива енергія, момент тут і зараз, а театр саме це й пропонує: він рефлексує, надихає і дарує надію. Це надзвичайно важливо!
Чи досі триває ремонт, який ви почали минулого року?
Отже, театр Франка святкує 105-річчя, і відновлення його інфраструктури – це завдання, яке не вирішується швидко. Це питання не лише естетики, а й створення комфортного середовища для творчості та збільшення кількості глядачів. Ми прагнемо реалізувати новий проект – третю сцену в нашому комплексі. Також важливо забезпечити доступність для осіб з інвалідністю, яких, на жаль, стає все більше внаслідок війни. Вони є нашими постійними відвідувачами, тому цей аспект є для нас пріоритетом.
Хоча ви обіймаєте посаду генерального директора та займаєтеся численними організаційними питаннями, ви продовжуєте брати участь у виставах. Як вам вдається переключатися між цими різними ролями?
-- Для мене важливі ті декілька вистав, адже це і повага до професії, і збереження здорового психофізичного стану. Знаєте, переключення дає мені можливість до певної міри очиститися та повернутися до якихось таких чуттєвих речей... Нових робіт наразі немає, бо на репетиції бракує часу. Можливо, наступного сезону вдасться щось зробити. Принаймні я дуже хочу.
-- А як ви підтримуєте форму: можливо, ходите в тренажерний зал чи там теж ремонт?
— Ні, ремонту не відбувається. (Усміхається). Ви не повірите, але я часто застаю себе в думках: "От завтра чи післязавтра я прийду раніше й почну займатися". Але завжди щось заважає, тому це ніяк не реалізується. Проте час від часу, в суботу вранці чи в інші дні, я виходжу пограти у футбол. Таким чином, я хоч трохи підтримую свою фізичну форму. Адже моя робота вимагає постійної активності і не дозволяє просто сидіти на місці.
Нещодавно ваша маленька донька, якій лише два роки, вийшла на сцену в спектаклі "Кайдашевій сім'ї". Чи відчували ви хвилювання?
-- Це справді було хвилююче, хоч там невеличкий епізод, але... Ти до кінця не знаєш, як маленька дитина поведеться, побачивши стільки людей. Це ж усе непередбачувано. Тим більше, коли поруч багато дорослих акторів, серед яких легендарна Наталя Сумська. Проте дивовижна дитяча органіка й прагнення пізнавати світ дуже гарно спрацювали... Тому, звичайно, мене переповнювала гордість. Щоправда, я посоромився вийти на сцену й подарувати Анничці букет. Зробив це вже за лаштунками, вручивши її улюблені рожеві квіточки. (Усміхається).
