Малеча на плечах! Колишній гравець "Шахтаря" та національної збірної України Андріан Пуканич проводить тренування для п'ятирічних дітей, згадуючи свої голи на полі.

Колись він очолював українську "молодіжну команду", виступав за "Шахтар" та кілька інших вітчизняних клубів. Зараз же веде спокійне життя у своєму рідному регіоні, передаючи дітям основи футболу і уникаючи уваги публіки...

Експівзахисник "Шахтаря" та збірної України Адріан Пуканич зараз проживає, грає та тренує в рідному Виноградові на Закарпатті. Ми випадково помітили 41-річного фахівця на одному з матчів ДЮФЛ, на вільній від змагань частині поля срібний призер молодіжного Євро-2006 "возився" з п'ятирічками - проводив тренування. Адріан Миколайович постійно в грі, бавиться з малечею, а в кінці тренування кожному малюку презентує порцію солодощів.

Адріан Пуканич почав свою футбольну кар'єру в академії "Шахтаря" ще у віці 16 років. У середині 2000-х він став гравцем основного складу, а також проводив час у оренді, виступаючи за команди "Іллічівець", "Говерла", "Ужгород" та "Епіцентр".

За національну збірну України провів два матчі. У 2003-му вийшов на заміну в програному поєдинку грекам у відборі до Євро-2004. А в товариському матчі проти Лівії в Тріполі, забив свій єдиний гол за головну команду.

Поспілкуватися між тренуваннями з "Гвардіолою" Закарпаття не виходить - він весь у справах. Вирішили організувати телефонну розмову, але навіть у такому форматі важко зловити мобільного Адріана. Він просить передзвонити, як тільки закінчиться трансляція матчу УПЛ.

Андріане, ви часто переглядаєте матчі УПЛ в прямому ефірі? Сьогодні ж понеділок, і це не зовсім той день, коли всі думають про футбол…

Так, тому я й переглядаю матчі в понеділок, адже на вихідних у мене зовсім немає вільного часу. Постійно тренування, турніри та інші справи. Нещодавно вдалося подивитися лише один тайм гри "Шахтар" проти "Інгульця", а потім довелося поспішати. Проте єврокубки за участю українських команд та матчі збірної намагаюся не пропускати.

Отже, ви вже не готові до участі в топових чемпіонатах?

Я можу трохи ознайомитися з різними лігами – Іспанією, Англією, Італією. Однак, знову ж таки, все залежить від наявності вільного часу. Якщо доведеться обирати чемпіонат для перегляду, то з великим задоволенням оберу німецьку Бундеслігу. На мою думку, там грають у більш відкритий і динамічний футбол, саме за це мені найбільше подобається ця ліга.

Зрештою, ви ж і самі продовжуєте грати?

- Виступаю на аматорському рівні на першість області, команда "Севлюш" (Виноградів). Ми два останніх роки в Закарпатті виграли чемпіонат та зимовий кубок області.

- Ви також виступаєте як гравець-тренер?

Так, займаюся спортом. Треную як дорослих, так і дітей у цій академії.

- Окрім футболу який ще спорт полюбляєте?

Великий теніс. Іноді я сам граю, а іноді насолоджуюсь переглядом трансляцій.

З ким із гравців футболу ви підтримуєте контакт?

Костянтин Ярошенко, Сергій Кравченко та Олександр Алімов (тренер молодіжної команди U-19 Шахтаря)

- Чи впізнають вас на вулицях?

- Та не сказав би, що особливо впізнають. Мене ж тут давно знають. Були випадки, коли внутрішньо-переміщені громадяни зі східних регіонів приїжджали, впізнавали. Вони ж ходили на стадіон на матчі, коли я ще грав. Зараз вже відбулась зміна поколінь. Тому, якщо хтось і впізнає, то це люди старшого покоління.

Дитячий футбол – це для вас щось незнайоме?

Не зовсім так, адже дітей 2009 року народження я почав набирати ще до того, як перейшов грати за "Ужгород". А от робота з маленькими спортсменами – це, дійсно, новий виклик для мене. Наразі я також виконую роль амбасадора шкільних змагань "Пліч-о-пліч".

До речі, коли почалась війна, то сюди вимушено переселились чимало відомих тренерів з дитячих академій, майже рік вони тут були з дітьми, тому було з ким обговорити нюанси дитячого футболу, порадитись, проконсультуватись. Війна, це якраз той випадок коли біда приносить якийсь поштовх до розвитку. Тобто, приїхали сюди тренери і принесли щось нове, хоча краще б не було таких приводів для переїзду.

- Сучасних дітей непросто "затягнути" в спорт?

- Взагалі так, діти мають змогу грати в будь-що не виходячи з дому, така тенденція вже давно. Хоча, якщо дивитись по нашому Виноградову, то я б не сказав, що складно залучити дітей, масовість не падає. Інша справа, що діти вже не такі як ми в дев'яності роки, дворового футболу майже немає, не носяться діти по вулицях з м'ячем. Добре, що зараз є якась інфраструктура, ті ж самі майданчики з штучним покриттям.

Було таке, що в 90-ті роки один комплект форми використовувався декількома командами різного віку: пограв у матчі і потім передаєш футболку своєму товаришу...

- І при цьому ніхто не перепитував, який розмір - L, XL чи S J.

Які характеристики тренувань з малюками? Звернули увагу на те, як ви після заняття винагороджуєте їх солодощами?

У віці 5-6 років основним завданням є формування у дитини пристрасті до гри, зокрема до футболу та спорту в цілому. Спочатку важливо створити емоційний зв'язок, адже саме через емоції діти зможуть полюбити гру і поступово навчаться дисципліни. Технічні навички та тактичні аспекти можуть прийти згодом.

Раніше процес починався приблизно у віці семи років, коли діти йшли до школи, і тоді вже можна було записатися до дитячо-юнацької спортивної школи. Нині ж, завдяки приватним навчальним закладам, є змога почати займатися спортом ще раніше, і це безсумнівно є перевагою. Крім того, популярність футболу зросла, і він став ще більш розкрученим у суспільстві.

Андріане, ви стали срібним призером Чемпіонату Європи 2006 року у складі молодіжної збірної України. Останнім часом наші юні команди також демонструють непогані результати. Проте національна збірна, на жаль, залишається середняком. Можливо, варто переглянути підходи до дитячо-юнацького футболу? Де ми втрачаємо молоді таланти? Зрозуміло, що нинішні умови для розвитку дуже складні, але все ж таки варто шукати шляхи покращення.

Це питання є надзвичайно складним і не має простого рішення. Коли мова йде про дитячий футбол, основним аспектом виступає інфраструктура. Існує суттєва різниця між великими містами та маленькими населеними пунктами. Важливо створити рівні умови для всіх, хоча ми й усвідомлюємо, в яких умовах живемо сьогодні...

Взагалі, брак інфраструктури не дозволяє мати круглорічний ігровий цикл, не має повноцінної можливості проводити змагання цілий рік. У багатьох дітей десь чотири місяці випадає, а це багато. Бо майстерність кується саме в іграх, в різних турнірах та чемпіонатах, а щоб їх провести вже після середини листопада і до середини березня - треба умови.

- Чому далеко не всі юнаки розкриваються в дорослому футболі?

- Не всі готові важко працювати, у багатьох опускаються руки, якщо не потрапляють до основних складів. Або прийшов з академії великого міста чи великого клубу в команду-середняк другої ліги чи першої, а там умов класних немає. Ось і "скисає" футболіст, бо звик до іншого і малював собі в уяві інше. Не багато хто з такими реаліями та викликами справляється. А там ж треба доводити свою майстерність. А для цього треба грати, а не зіграв пару місяців і далі мотивація падає. Під час гри ти береш емоцію, вона розвиває. Кожен удар, передача, момент - це все досвід, який дає розвиток.

Вважаю також, що у нашій країні футболісти в цілому проводять недостатньо ігор, і кількість матчів на всіх рівнях є досить обмеженою.

Чому вам не вдалося закріпитися в основному складі Шахтаря?

- Важко було в 20 років конкурувати з тими хто на ходу в 25-26. Та й тоді такий час був, що потрібно було грати тут і зараз, на далеку перспективу не дивились, чекати ніхто не збирався.

Шахтар у середині 2000-х років та до початку великої війни відзначався наявністю талановитих легіонерів, які значно підвищували рівень команди як в Україні, так і на європейській арені. Чи можна стверджувати, що сучасні труднощі пов'язані з нестачею таких висококласних закордонних футболістів?

- Можна і про таку причину говорити. Тодішні легіонери - це були дійсно лідери, грали за свої національні збірні, вони робили результат. Під час війни це нереально. Гру Шахтаря зараз визначають українські хлопці і справляються вони добре, в цьому теж є свій позитив. Хоча, не можна сказати, що все в команди погано. Сезон на сезон не схожий, суперники сильні.

Казати, що якийсь тотальний провал, точно, не доводиться. Просто зараз рівень команди такий, а були часи він був вищим. Я вже й не хочу казати про дорогу, переїзди і про відсутність справжніх домашніх матчів. Грати при рідних трибунах в єврокубках - це дуже важливо. Коли тебе женуть вболівальники вперед - це інший ментальний підхід, інший заряд. До того ж це створює тиск на суперника і йому важче грати і набирати очки.

Хто наразі є безперечним лідером у Шахтарі?

Георгій Судаков. Мені також імпонує гра Миколи Матвієнка.

Прикрою поразку Шахтаря в Лізі Чемпіонів від ПСВ можна розглядати з різних аспектів: чи це була відсутність стійкості в критичних моментах, втому гравців, помилки тренерського штабу, чи просто невдалий збіг обставин?

- Думаю, причина такого результату - не спрацювали заміни. У тренера був свій план на кінцівку матчу, але ці заміни не "зіграли" так, як хотілось. Так буває. Вилучення нашого гравця також мало вплив. Кажуть, що арбітр був упередженим і міг також вилучати і гравця ПСВ. Але, як на мене, там не було "червоної". До того ж суперник після забитого м'яча кураж вхопив, а спинити команду коли вона так "несеться" буває дуже не просто. Такі поразки б'ють по потилиці, але треба вставати і йти далі.

Наступні зустрічі, в тому числі й у Прем'єр-лізі, продемонструють, наскільки команда відновилася після того складного матчу.

Діалог відбувся перед матчем із "Рухом", коли команда з Львова зрівняла рахунок на останніх хвилинах гри, досягнувши результату 1:1.

- Нездатність Динамо протистояти суперникам в Лізі Європи - це про ті ж проблеми що і в Шахтаря? Хоча негаразди киян, здається, вже більш давні...

У легіонерів ситуація схожа. Проте, це знову ж таки момент, коли криза приносить певні переваги та можливості. Раніше молоді гравці з "Динамо" мали обмежені шанси потрапити до основного складу. Нині ж молодь бачить перспективи, усвідомлюючи, що двері до основи залишаються відкритими, і вони можуть боротися за місце в стартовому складі. Звісно, це не означає, що всі вони, отримавши шанс, зможуть проявити себе. Але в будь-якому випадку, вимушена українізація є позитивним моментом.

Ілля Забарний є яскравим прикладом того, як молоді таланти з академії можуть досягти вершин у професійному футболі, потрапивши спочатку до основної команди, а потім до провідних клубів через успішні виступи. Щодо результатів гравців Динамо в Лізі Європи, варто пам’ятати, що їхні суперники також мають високий рівень підготовки. Навіть якщо деякі команди не дуже відомі, це не означає, що вони не здатні грати на високому рівні. У Європі футбол активно розвивається, існують сучасна інфраструктура та належні умови для тренувань. Крім того, у Шовковського не було можливості використовувати оптимальний склад у багатьох змаганнях.

- Здавалось, у матчі проти чеської "Вікторії" кияни мали б набрати перші залікові бали в Лізі Європи, але знову без результату...

- Те ж саме кажу. Всі думають, якщо програли "Ромі", "Лаціо", то у чехів точно виграють. Але то хороша команда. І не треба вважати, що в них "Динамо" мало б обов'язково вигравати, або хоча б в нічию грати.

Побачимо, можливо, тепер коли на команду не буде тиснути турнірна ситуація, будуть розкутіше грати. Однак багато буде залежати від того, як буде складатися ситуація в УПЛ, який склад зможе задіяти Шовковський, чи всі будуть в обоймі.

Андрій Шевченко одного разу зазначив, що в сучасному футболі стало менше видатних зірок, але водночас середній рівень гравців та команд значно підвищився.

- Так і є. Нема зараз великої прірви. У цілому багато клубів стали фінансово стабільнішими. Умовно кажучи, якийсь "середняк" топчемпіонату може собі дозволити не продавати сильного гравця, а це вже вирівнює шанси команди й клас цих "середняків" зростає.

Раніше переважно всі зірки були лише у великих клубах п'яти країн. Зараз такого теж багато, але ж є й інші приклади.

Перед зустріччю з Грузією та Албанією ви в коментарі для Чемпіону висловлювали свої сподівання щодо цих матчів. Ви зазначили, що "два матчі в рамках спареного туру - це дві окремі історії". Тепер ж Україні належить пережити бельгійську главу - вже у плейоф Ліги Націй...

Занадто рано, щоб робити висновки щодо цього конфлікту; до березня може відбутися безліч змін.

В цілому, позитивно, що Україна зіграла з Бельгією на Євро-2024. Результат 0:0 - ми не зазнали поразки і мали можливість забити гол. Цей матч продемонстрував, що ми здатні грати з ними на одному рівні. Хоча обставини, турнір та характер протистояння були іншими. Проте, однозначно, боятися їх не слід - варто виходити на поле і демонструвати свою гру.

- Ви зіграли два матчі за збірну України і забили один гол. Товариський матч проти Лівії на виїзді в лютому 2004-го. Пам'ятаєте той історичний для себе момент?

- Так, звісно, здається, той гол і в інтернеті ще можна знайти - якось траплявся мені. Не скажу, що я ставлюся до того голу, як до чогось особливого та історичного. Забив та й забив.

Війна, безумовно, залишила помітний слід на футболі. Як довго ми ще будемо відчувати її наслідки?

Про це навряд чи хтось висловить певність. Відновлення країни визначатиме подальший розвиток. Якщо процес відбудеться успішно і швидко, то футбол та спорт загалом знову зможуть зайняти свої позиції та прогресувати. Існує думка, що ситуація ускладниться через виїзд багатьох дітей, але не слід забувати, що багато молодих спортсменів залишилися і продовжують тренування, незважаючи на обставини. Тому я вірю, що нас чекає позитивне майбутнє.