"Ми не матимемо сорому перед майбутніми поколіннями". Під Бахмутом загинув доброволець Тарас Довгун - Історії життя | Експрес онлайн
Тарас Довгун, уродженець Лапаївки на Львівщині, з початку війни став на захист своєї батьківщини. З червня 2022 року він, відомий під позивним "Шершень", виконував бойові завдання в найгарячіших точках фронту. На його рахунку — десятки успішних операцій і безліч врятованих товаришів. Проте, на жаль, до свого 20-річчя йому не вистачило менше трьох місяців.
"Наш Тарас ріс неймовірно швидко: у 10 місяців він уже почав ходити, а незабаром і говорити, -- ділиться спогадами батько воїна Сергій Довгун. -- Син був надзвичайно допитливим і вражав швидкістю, справжній шершень! Він мав мудрість, що не відповідала його віку, а також добру натуру, м'який, але запальний характер. Його захопленнями були футбол, регбі та баскетбол."
Коли почалося повномасштабне вторгнення, юнак навчався на економічному факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка.
"Він тоді сказав, що тепер на кону Україна, тому залишив навчання. А я звільнився з правоохоронних органів, -- мовить далі пан Сергій. -- 1 березня 2022 року ми із сином пішли до військкомату. Просив його: "Давай спершу я сам, а там вже ти приєднаєшся". Але Тарас був непохитний. Я думав, що як будемо разом, то зможу наглядати за ним і вберегти. Але... Ми потрапили до 125-ї окремої бригади Сил територіальної оборони. Я -- до управління розвідки, а син -- у роту вогневої підтримки на посаду кулеметника. Пройшли тренування, навчання, на початку червня вирушили на прикордоння Харківщини. Брали участь у звільненні Ізюму та інших населених пунктів. Потім тримали оборону на Сумщині. Син, попри юний вік, здобув повагу та авторитет серед побратимів".
На початку 2023 року Тарас і Сергій Довгуни разом з їхнім підрозділом вирушили на захист Бахмута в Донецькій області. "18 січня ми зайшли на позиції, нас направили до 93-ї бригади "Холодний Яр". Вже наступного дня розпочалося справжнє пекло, оскільки вороги зруйнували мости, - ділиться спогадами батько. - На нас обрушилися удари з авіації та інших видів озброєння. Протягом кількох днів Тарас брав участь у безперервних бойових діях, перебуваючи під потужними артилерійськими, мінометними та танковими обстрілами. Син особисто знищив понад 15 ворогів".
Вранці 26 січня позицію українських захисників, серед яких був і Тарас, ворог зруйнував дощенту. Тому група зайняла оборону в будинку і продовжувала вести бій з переважними силами противника. Воїн з побратимом встигли надати першу допомогу й завести в укриття пораненого солдата з позивним "Механік". Тільки-но повернулися на позицію, як пролунав вибух. Але навіть з уламковими пораненнями Тарас Довгун залишився у строю.
Евакуаційна група прибула до місця, де були поранені, але окупанти знову відкрили вогонь. Син Сергія Довгуна та двоє його товаришів загинули. Якщо б хлопці не жертвували своїм життям, щоб прикрити відхід групи, втрати могли б бути значно більшими. "Я тоді відчув, що щось сталося... Мене охопило холодом, хоча я був добре одягнений. А на душі стало важко..." – згадує Сергій. Тіла сина та інших загиблих вдалося забрати лише з другого разу через інтенсивний вогонь. Тарасика поховали в селі Майдан. Найбільше горе для батьків – це ховати своїх дітей. Сергій тримається за слова сина з одного з останніх повідомлень: "Нам не буде соромно перед наступними поколіннями! З нами Бог і правда. Як казав батько Бандера: "І прийде той час, коли один крикне: "Слава Україні!" – і мільйон українців відповість: "Героям Слава!"
19-річного Тараса Довгуна удостоєно звання Героя України.
