У вшанування пам'яті молодшого сержанта Ігоря Дюкарєва, відомого під позивним "Студент".
Він був провідником і серцем команди.
Ігор народився 17 червня 1998 року в Торезі Донецької області. Ріс активним та життєрадісним, завжди усміхнений та з чудовим почуттям гумору. У дитинстві захоплювався футболом, уболівав за "Шахтар".
Вперше хлопець втратив свій дім у 2014 році, коли російські війська вторглися на Донбас і захопили його рідне місто Торез.
Тоді 16-річний юнак разом із сім'єю вимушено залишив дім та переїхав до Києва, де закінчив гімназію та вступив до Академії адвокатури України.
Під час своїх студій Ігор обрав шлях офіцера, тому в 2020 році він зарахувався до кафедри військової підготовки резервних офіцерів у Національному університеті оборони України.
Плани на майбутнє були зруйновані повномасштабним вторгненням Російської Федерації. Війна знову увійшла в життя Ігоря, і цього разу він рішуче вирішив стати на захист своєї країни, не відкладаючи на потім випуск із військового навчального закладу.
24 лютого 2022 року 23-річний молодий чоловік вирішив стати добровольцем і вступив до лав Сил оборони, приєднавшись до 131-го окремого батальйону територіальної оборони 112-ї бригади Сил територіальної оборони Збройних сил України.
У той же день Ігор разом із товаришами по зброї вступив у свій перший бій неподалік Гостомеля. Їхня рішучість і готовність захистити свою землю виявилися значно сильнішими, ніж хворобливі імперські прагнення ворога.
Ігор отримав позивний "Студент", оскільки лише закінчував навчання на факультеті військової підготовки. Проте це не завадило йому вступити в ряди звичайних солдатів.
"Коли він з'явився в військкомат у перший день вторгнення, йому було приблизно 23 роки. Виявилося, що це була найяскравіша і найдобрішої людина, яку знали всі його товариші. Він підтримував дружні стосунки з усіма. Став посередником у дрібних суперечках. Жодного разу не відмовив у допомозі", - згадував про перші місяці оборони столиці товариш Євген, відомий під позивним "Батурин".
У морозні дні лютого та березня 2022 року Ігор вирішив взятися за приготування їжі, і йому приносило задоволення готувати для друзів.
"Він постійно приносив смачні ласощі з міста і ніколи не вимагав за це грошей. Завжди проявляв ініціативу, готовий був допомогти в будь-якій справі: фарбувати автомобіль, готувати страви, рити траншеї чи чистити кулемети," - продовжив Євген.
Побратим Олег, що носить позивний "Троя", згадує, як після закінчення бойових дій у Київській області влітку 2022 року Ігор вирішив пов'язати себе узами шлюбу.
"Таня і вони – це справжня гармонія, ми всі були свідками того, що навіть у найскладніші часи на війні можуть проявлятися чудові моменти. Я завжди з нетерпінням чекав наших вечірніх бесід; Ігор був простий у спілкуванні та щирий. Він легко знаходив спільну мову з усіма, від нього віяло теплом душі підрозділу", – поділився Олег.
У жовтні 2022 року підрозділ "Студента" відправився на схід України. Бійці брали участь у бойових діях у Серебрянському лісі, що розташований на Кремінному напрямку.
На другий день "Студент" разом з товаришами атакували опорну базу "вагнерів", а потім, під дощем і під вогнем противника, пройшли ще близько восьми кілометрів, щоб евакуювати пораненого командира.
Пізніше Ігоря призначили на посаду головного сержанта взводу, в якому він служив, та присвоїли звання "молодший сержант".
"Ігор ніколи не ухилявся від бойових завдань. Він вважав, що якщо він не візьме на себе цю відповідальність, то хтось інший муситиме йти, а людей і так недостатньо. До ротації залишався всього тиждень. Документи на отримання звання молодшого лейтенанта вже були готові. Він міг би "підхопити" хворобу, відкласти все на тиждень і продовжити своє життя, зайнявшись паперовими справами, але це не було б у стилі Ігоря," – зазначив Євген.
20 лютого 2023 року під час бойового завдання у Серебрянському лісі життя Ігоря Дюкарєва обірвав ворожий танковий постріл.
"Я перебував на командному пункті роти, коли радіозв'язок повідомив, що з позиції наших хлопців надійшла інформація про загиблого та пораненого. Мені здавалося, що голос був схожий на Ігоря. Коли група евакуації повернулася, стало відомо, що Ігор 'Студент' і Юра 'Порох' загинули, а з ними на зв'язок вийшов їх поранений товариш", - згадує той день товариш Олександр.
Побратим Іван досі зберігає номер Ігоря в своєму телефоні.
Цей контакт досі присутній у моїй телефонній книзі і пов'язаний із месенджерами. Напевно, він залишиться в моїй пам'яті назавжди. З моменту нашої першої зустрічі до самого кінця його погляд завжди випромінював тепло.
Коли сміявся, то робив це настільки щиро, що міг заразити позитивом у найтемніші моменти. Він впевнено прямував до мети стати офіцером Збройних Сил і не дійшов лише крок. Спинити його зміг лиш постріл ворожого танку, залишивши молоду дружину Ігоря вдовою і позбавивши державу одного з тих, хто справді був гідним", - зазначив Іван.
Вічна пам'ять і визнання нашому Герою!
