П'єтро Верховод: італійська енергія, що зливається з українською міццю.
За результатами сезону 2024/25 "Сампдорія" опинилася в Серії С, що є третім дивізіоном італійського футболу. Ще зовсім недавно цей клуб, який має славну історію в італійській Серії А, переживає період, м'яко кажучи, далеко не найкращий. Лише 35 років тому "Сампдорія" здобула Кубок володарів кубків, виграла скудетто і дійшла до фіналу Кубку європейських чемпіонів.
Одним із знакових персонажів "Сампдорії", як тепер прийнято висловлюватися, став легендарний центральний захисник українського походження П'єтро Верховод.
Не без підстав його вважають одним із найвизначніших захисників у історії футболу.
Коли пишеш не про постать з далекої історії, а про сучасника, чию гру дивився, так би мовити, в онлайні, неодмінно стикаєшся з проблемою - про таку персону вже багато писано-переписано. Тож доводиться не повідомляти, а нагадувати. Утім, П'єтро Верховод, чиє прізвище в радянських медіа чомусь вимовляли та писали "Верховуд", насправді вартий того, щоб згадати його у черговий раз.
Верховод - заслужений й титулований майстер. У його списку: виграш Ліги чемпіонів (1996, з "Ювентусом"), Кубок кубків (1990, з "Сампдорією"), 2 золота Серії А (1983, з "Ромою" та 1991, з "Сампдорією"), 4 виграші Кубку Італії (1985, 1988, 1989, 1994, всі - з "Сампдорією"), 2 Суперкубки Італії (1991, із "Сампдорією", 1995 з "Ювентусом"). І це, не рахуючи перемог у Серії С (1979, з "Комо") та Серії В (1980, з "Комо"). Зігравши у 1981-1993 роках 45 матчів за збірну Італії (2 голи), Верховод 1982 року став чемпіоном світу, а 1990-го - здобув бронзу Мундіалю. Він є єдиним гравцем українського походження, який має титул чемпіона світу з футболу, і це само по собі гідне поваги та захоплення.
П'єтро Верховод здобув всесвітнє визнання як центральний захисник - хоча починав кар'єру нападником. Його головними козирями були фізична дужість у поєднанні з блискавичною швидкістю. Від нього потерпали та не могли втекти найбільші зірки атаки - від Марадони, Платіні й Ван Бастена до Зіко, Лінекера й Клінсманна. Великий Дієго Марадона називав Верховода Халком та казав, що той мав "м'язи аж до вій".
Задовго до іншого українця, Андрія Шевченка, італійські тіффозі дали П'єтро Верховоду прозвисько Цар. Це була данина як класу гри захисника, так і його слов'янському походженню.
П'єтро Верховод з'явився на світ 6 квітня 1959 року в містечку Кальчінате, розташованому в Ломбардії, поряд з Бергамо. Його батько, Іван Лук'янович Верховод, був українцем, родом із Старобільська в Луганській області (за іншими даними - з селища Рикове на Київщині). Під час Другої світової війни він опинився в Італії як радянський військовополонений. Пройшовши через сім таборів, Іван зміг втекти, приєднавшись до загонів руху Опору. Після визволення Італії союзними військами він вирішив не повертатися до СРСР, оскільки усвідомлював, що його чекає трагічна доля.
Розгромивши Баварію, Олександр Скоцень, відомий як український Пеле, відмовлявся виступати за Динамо через використання російської мови.
Іван Верховод оселився в Ломбардії, спочатку у містечку Спірано, а згодом переїхав до Кальчінате. Він працював у різних сферах: вантажником, садівником, а потім став механіком на заводі мотоциклів Rumi у Бергамо. Одружився з місцевою дівчиною на ім'я Вінченца, з якою у них народилося троє дітей. Наймолодший син П'єтро з раннього віку проявив неабиякі спортивні таланти у легкій атлетиці (спринт) та футболі. Проте, у вільний час від занять спортом, батько відправив його працювати помічником сантехніка. Навіть коли П'єтро почав свою напівпрофесійну кар'єру у футбольному клубі Серії D "Романезе", він успішно поєднував тренування з роботою.
У "Романезе" Верховода, раніше правий форвард, був переведений до центру захисту, оскільки там виникла потреба в новому гравцеві. П'єтро виявився настільки талановитим, що привернув увагу скаутів "Мілану". Проте на той момент "россонері" не вважали його підходящим кандидатом. У 1976 році він приєднався до клубу "Комо", який після свого дебюту в Серії А опинився на дні таблиці та потребував нових сил для зміцнення команди. Хоча спершу "Комо" навіть опустився до Серії С, за два сезони він зумів швидко повернутися до елітного дивізіону.
Щоб закріпитися в Серії А, "Комо" були потрібні гроші. Тому керівництво клубу вирішило продати декількох гравців. Таким чином 1981 року права на Верховода придбала "Сампдорія", котра тоді перебувала в Серії В. Грати у нижчому дивізіоні перспективний П'єтро, якого з "Комо" вже викликали до національної збірної, не хотів, отже генуезці віддали його в оренду до "Фіорентини". З флорентійським клубом Верховод став віцечемпіоном Італії - лише на фініші турніру Серії А сезону 1981/1982 "фіалок" на одне очко обійшов "Ювентус".
У наступному сезоні він знову виступав на умовах оренди, цього разу в "Ромі". Під керівництвом тренера Нільса Лідхольма він став найактивнішим гравцем клубу в Серії А, зігравши 30 матчів, і разом з командою здобув титул чемпіона.
Але ще до початку сезону з "Ромою" Верховод поїхав зі збірною Італії на чемпіонат світу 1982 до Іспанії. На жаль, напередодні турніру він травмував кісточку і був змушений весь переможний для Італії турнір просидіти на лаві запасних, спостерігаючи, як грають в центрі оборони Гаетано Ширеа, Клаудіо Джентіле та Фульвіо Колловаті. Втім, сам факт потрапляння до складу "скуадри адзурри" під орудою Енцо Беарзота був безумовним досягненням, яке дало П'єтро Верховоду повне право на золоту медаль та титул чемпіона світу.
Потім був чемпіонський сезон 1982/1983 у Серії А з "Ромою", і тут вже "Сампдорія" зажадала повернути захисника-чемпіона з оренди. Сам Верховод зовсім не хотів їхати з Рима до Генуї, але президент "Сампи" Паоло Мантовані був амбітний та наполегливий: він плекав великі плани. Верховод був ображений та злий, перші два місяці в Генуї він навіть не розмовляв з президентом клубу - того самого клубу, легендою та символом якого йому судилося стати.
Так розпочалися 12 сезонів П'єтро Верховода в "Сампі". Тут варто зробити невеличкий ліричний відступ. Кожен футбольний клуб (і не тільки) має свої прізвиська, які використовують фанати (а іноді й суперники, як, наприклад, "кроти" для "Шахтаря"). У 90-ті роки наші спортивні журналісти почали активно використовувати ці назви, демонструючи свою ерудицію: всі ці "матрацники" проти "дачників" або "вовки" проти "віслюків". І, хоча я сам вище згадував "Мілан" як "россонері" та "Фіорентину" як "фіалок", спершу я все ж таки вказав на клуби, як того вимагає етикет.
Має свої прозвиська й "Сампдорія". По-перше, це похідні від назв двох спортивних товариств, з яких власне був 1946 року створений генуезький клуб, та від яких він отримав назву: "Самп" (від "Самп'єрдарнезе", квартал у Генуї Самп'єрдарена) та "Дорія" (від "Андреа Дорія", середньовічний генуезький адмірал). А за клубними кольорами (ну, всі оті "россонері" та "бьянкочелесті") клуб має прозвисько I Blucerchiati, тобто "обведені синім". Тож з вашого дозволу я далі інколи писатиму "Самп", бо "Дорія" мені чомусь не подобається, а "блучерк'яті" виглядає дещо претензійно.
Період виступів П'єтро Верховода збігся з найславетнішою епохою "Сампдорії". У цей час команда тричі завоювала Кубок Італії, а в 1990 році здобула Кубок кубків, перемігши у фіналі в Гетеборгу бельгійський "Андерлехт" з рахунком 2:0. Проте скудетто залишалося недосяжним для "Сампі", і 31-річний Верховод вже роздумував про можливий перехід до "Мілана", який знову виявив до нього інтерес. На щастя, П'єтро відмовився від цього кроку завдяки підтримці своїх зіркових товаришів по команді - Роберто Манчіні та Джанлуки Віаллі.
У той період у "Сампдорії" югославський наставник Вуядін Бошков зібрав справжню команду зірок. У воротах стояв Джанлука Пальюка, а в середній лінії грали італійські збірники Джузеппе Доссена та Аттіліо Ломбардо. Серед легіонерів виділялися Олексій Михайличенко (Україна), Тоніньйо Серезо (Бразилія) і Сречко Катанець (Словенія). У нападі діяли згадані Манчіні та Віаллі. У захисті поруч із Верховодом виступали також збірники Марко Ланна та Морено Манніні, а капітаном команди був Лука Пеллегріні. З таким складом команда могла ставити перед собою найвищі цілі. І справді, у сезоні 1990-1991 "Сампдорія" впевнено здобула свій перший і єдиний титул чемпіона Італії, набравши 51 очко проти 46 у "Мілана" та "Інтера", а Джанлука Віаллі став найкращим бомбардиром турніру, забивши 19 голів.
У розіграші Кубка європейських чемпіонів сезону 1991/1992 "Сампдорія" досягла финалу, де у Лондоні, в напруженій боротьбі, програла "Барселоні" (з Жозепом Гвардіолою, Хрісто Стоїчковим та Мікаелем Лаудрупом) в додатковий час. Єдиний гол у зустрічі забив Рональд Куман, потужно пробивши зі штрафного.
У сезоні 1993/1994 року генуезька команда завоювала бронзові медалі чемпіонату та тріумфально здобула Кубок. Сьогодні вболівальники генуезького клубу згадують про ці досягнення з ностальгією, адже все це стало частиною історії...
Паралельно з тими клубними успіхами Верховод зіграв за збірну Італії на чемпіонатах світу 1986-го та 1990-го років, здобувши на останньому турнірі бронзу. На домашньому мундіалі 1990 він двічі виходив на заміну та повністю відіграв матч за 3 місце проти Англії (2:1).
Досить тривалий період наш герой утримував статус найстаршого бомбардира в історії італійської збірної: він відзначився голом у кваліфікаційній грі до ЧС-1994 проти Мальти 24 березня 1993 року, завершивши матч з рахунком 6:1. Тренер Скуадри Арріго Саккі вирішив включити ветерана до складу для фінального турніру мундіалю, але лише як запасного гравця. П'єтро не бажав відправлятися до США в якості туриста...
Верховод надійно грав у захисті "Сампдорії" до 1995 року, коли його, 36-річного ветерана, досить несподівано запросив "Ювентус". Жодних сумнівів - то була ініціатива Джанлуки Віаллі, котрий вже три роки виблискував у нападі "Старої сіньйори". На той момент справи "Сампи" пішли на гірше: помер Паоло Мантовані, його син Енніо був не в змозі підтримувати фінансування клубу на попередньому рівні. Тренер Свен-Горан Ерікссон, який змінив Вуядіна Бошкова, ставився до старіючого Верховода не так, як тому хотілося... Тож захисник залюбки поїхав з Генуї до Туріна, де отримав великий подарунок спортивної долі.
У своєму єдиному сезоні в Туріні Верховод здобув перемогу в Лізі чемпіонів: 22 травня 1996 року в Римі він провів весь фінальний матч, включаючи додатковий час, де "Ювентус" здолав "Аякс" у серії пенальті з рахунком 4:2 (основний час закінчився з рахунком 1:1). Таким чином, Верховод і Віаллі змогли відплатити борг за поразку від "Барселони" 1992 року.
Наступний сезон (1996/1997) П'єтро таки відіграв у "Мілані" - 18 матчів, 1 гол. Але сезон видався для "россонері" невдалим, і ветеран подався до скромної "П'яченци", де пробігав ще три роки (83 матчі, 6 голів) і у 2000-му у віці 41 року завершив кар'єру. Загалом за 20 сезонів у Серії А П'єтро Верховод зіграв 562 матчі - восьмий показник в історії.
Чому ж П'єтро Верховод вважається одним із найвизначніших захисників в історії італійського футболу? Якою причиною Габріель Батістута у 1992 році назвав Верховода найкращим захисником у світі? Окрім згаданих швидкості та фізичної сили, П'єтро вирізнявся винятковою тактичністю: його швидкість, потужна статура, здатність передбачати хід гри, чітке позиційне чуття, рішучість у напружених моментах та вміння аналізувати гру дозволяли йому зруйнувати плани суперників, відбивати атаки та перехоплювати втрачені м'ячі. Він успішно виконував ролі як стопера, так і ліберо, а також вмів майстерно здійснювати персональну опіку.
Хоча Верховод не вирізнявся особливим зростом (179 см), він вражав своїм умінням грати головою та забив чимало голів з повітря. На початку своєї кар'єри не маючи розвиненої техніки, завдяки наполегливій праці на тренуваннях, він вдосконалив свої навички до високого рівня. Незважаючи на свою фізичну силу та агресивний стиль гри, П'єтро завжди дотримувався коректності у своїй поведінці як на полі, так і поза ним. Він також щасливо уникнув серйозних травм, як для себе, так і для своїх суперників. За характером він був справжнім лідером, про що неодноразово згадував Олексій Михайличенко. Верховод сміливо виступав навіть під час нападів пневмотораксу (фактично - дірки в легені), змагаючись з гострим болем у грудях, який ускладнював дихання.
А ось тренерська кар'єра П'єтро Верховода не склалася. Він без успіхів та досягнень попрацював у "Катанії", "Фіорентині", "Трієстіні", угорському "Гонведі" (кілька місяців у 2014) та албанській "Камзі" (декілька тижнів у 2018). Потім зрозумів, що тренера такого рівня, яким він був гравцем, з нього не вийде, та переключився на аналітику: працював на телеканалі RAI Sport.
Верховод мешкає у мальовничій віллі в Комо, що розташована на березі озера. Він проводить час із дружиною Кармен, дітьми та їхнім пуделем, якого звуть Род. У 2012 році колишній зірковий футболіст спробував свої сили на виборах мера Комо, проте отримав лише 2,5% голосів виборців.
Минулого року "Мілан" привітав Верховода з 65-річним ювілеєм таким дописом у Твіттері: "Італійська пристрасть у поєднанні з українською сталлю. Всього найкращого, П'єтро!".
